Реклама на сайте Связаться с нами

В. В. Копєйчиков

Правознавство

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2003

На главную
Содержание: Правознавство. Копєйчиков В. В.
§ 1. Поняття держави та її ознаки
Нині в Україні розбудовується нова державність. Долаються психологічні комплекси і стереотипи тоталітарного минулого, формується новий погляд на роль і сутність держави.
Основою будь-якого суспільного розвитку є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він визначає політичні, соціальні, духовні, моральні та інші процеси життя в суспільстві.
Економічна структура суспільства є реальним економічним базисом цього суспільства, а політичні, ідеологічні та юридичні явища - його надбудовою. До політичної надбудови належить і держава.
Держава найчастіше прямує за рухом виробництва, за розвитком економіки. Вона визначає форму власності (державну, колективну та індивідуальну: особисту і приватну), регулює розподіл матеріальних благ, охороняє і захищає існуючий правопорядок.
Проте держава не завжди автоматично прямує за економікою. Вона може активно протидіяти економічному базисові. Значною мірою це залежить од впливу на державу різних чинників, які характеризуються співвідношенням різних соціальних прошарків, суспільної свідомості мас, діяльності політичних партій, інших громадських формувань і рухів, національних традицій, рівня загальнолюдської та правової культури, активності трудових колективів і т. ін.
Отже, держава може як випереджати економічний розвиток, так і відставати від нього.
Термін "держава" в юридичній та іншій науковій літературі тлумачать по-різному. Його розглядають в субстанціональному, атрибутивному, інституціональному і міжнародному значенні.
У субстанціональному значенні держава - організоване в певні корпорації населення, що функціонує в просторі й часі.
В атрибутивному значенні - це устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного суспільства.
В інституціональному значенні - це апарат публічної влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу.
У міжнародному значенні державу розглядають-як суб'єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення і суспільної влади.
Отож, держава - це суверенна політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціальна неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами.
До основних ознак держави відносять:
- суверенітет;
- територіальне розселення населення країни;
- наявність апарату управління і примусу;
- здатність видавати загальнообов'язкові правила поведінки;
- здатність збирати податки, робити позики і давати кредити;
- спроможність виражати і захищати інтереси певної частини населення.
Суверенітет держави - це верховенство, самостійність, повнота, єдиність і неподільність влади в певній державі у межах її території, а також незалежність і рівноправність країни в зовнішніх відносинах.
Населення в державі розселене по всій її території, яка поділяється на адміністративно-територіальні чи політично-територіальні одиниці. Політична влада держави, її суверенітет поширюється на всіх людей, що живуть на її території.
Держава має спеціальний апарат - систему законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів, а також відповідні матеріальні засоби для виконання своїх завдань. До них належать: армія, поліція (міліція), виправні установи, служби національної безпеки, підприємства, установи та інші організації.
Держава встановлює загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки і закріплює їх у нормах права.
Держава збирає податки, що використовуються для утримання організацій державного механізму, які не виробляють товарів і не надають платних послуг.
У соціально неоднорідному суспільстві влада виражає та захищає інтереси певної частини населення, носії влади в організаційному відношенні відокремлені від громадянського суспільства.
Значення знань щодо різноманітного розуміння поняття, походження і сутності держави в історії державно-правової думки зумовлюються тим, що вони повинні бути неодмінною складовою світогляду студентів. Адже зараз у світі не існує жодного суспільства, в якому не було б держави і права.
Розуміння держави в історії державно-правової думки можна пов'язувати з поглядами софістів, Сократа, Платона, Арістотеля, Цицерона, Гроція, Канта, Гегеля та інших філософів.
Розрізняють два покоління софістів у Стародавній Греції; старші (Протагор, Горгій, Гіпій та ін.) і молодші (Фрасимах, Калікл, Лікофрон та ін.).
Наприклад, Протагор уважав, що демократичний устрій суспільства є правомірним і справедливим, визнавав принцип рівності всіх людей. Закликав усіх державних діячів бути справедливими, розсудливими та благочестивими.
Фрасимах уперше сформулював три дуже важливі висновки: про роль насилля в діяльності держави;
щодо авторитарного характеру політики і законів; відносно того, що у сфері моралі панують уявлення тих, у кого сила і державна влада.
Сократ був принциповим критиком софістів. Він відкидав суб'єктивізм софістів, їхню апеляцію до звільненої від моральних засад сили; умотивовував об'єктивний характер моральних оцінок природи, держави і права; розрізняв природне і позитивне право, обстоював законність; обґрунтовував тезу, що керувати суспільством повинні професіонали; критикував тиранію; намагався сформулювати морально-розумні засади сутності держави.
Платон, Арістотель і Цицерон обстоювали правову державність.
Для періоду буржуазної науки про державу і право характерні думки і погляди на державу голландського правознавця Гуго Греція, який розглядав співвідношення війни і права, виступав проти права сили;
обґрунтовував патріархальну теорію виникнення держави (батьки сімейств об'єднуються в єдиний народ);
розглядав державу як досконалий союз вільних людей, які уклали угоду заради додержання права та загальної користі;
вперше з прогресивних позицій розробив положення про міжнародне спілкування;
запропонував два основні напрямки пізнання державності розумо-споглядальний і досвідний.
Представником буржуазного лібералізму у поглядах на державу був Кант. Його вчення зводиться до таких постулатів:
- людина - це абсолютна цінність;
- право має гарантувати соціальний простір моралі, бути загальнообов'язковим і забезпеченим силою держави.
Походження держави філософ виводив із суспільного договору. Він розрізняв три гілки влади (законодавчу, виконавчу, судову) і три форми правління (автократію чи абсолютизм, аристократію, демократію);
виступав проти повстання й застосування сили, обґрунтовував пасивний опір владі через вимоги реформ; засуджував загарбницькі війни і закликав до вічного миру.
Німецький мислитель-діалектик Г.-В.-Ф. Гегель розрізняв громадянське суспільство і правову державу (причому перше передбачає наявність другої); державу бачив як конституційну монархію з принципом поділу влади; вважав, що держава повинна мати ідеальний суверенітет.
Подальші погляди на державу розвивались у працях Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локка, О. Радищева, Б. Констана, І. Бентама та ін. Отож, державу розглядають під різним кутом зору. Як офіційний представник суспільства держава повинна робити все від неї залежне для поліпшення життя людей.