Реклама на сайте Связаться с нами

В. В. Копєйчиков

Правознавство

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2003

На главную
Правознавство. Копєйчиков В. В.
§ 3. Поняття системи права як внутрішньої його організації
Регулювання й охорону суспільних відносин право здійснює через відповідну систему. Система права - це внутрішня форма права, яка має об'єктивний характер своєї побудови, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами й нормами права.
Право складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати ту чи ту правову норму для їх реалізації, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками; між ними існує конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній зумовленості й характерним ознакам схожості, відмінностей правових норм усе право можна подати як визначену систему.
Об'єктивна зумовленість права характеризується тим, що, по-перше, воно є явищем другорядним відносно економіки і входить до надбудови суспільства. По-друге, право включається до ширшої системи, що зветься правовою. Тому праву притаманні такі об'єктивні властивості:
- воно розвивається через правовідносини, породжувані економічними відносинами, а вже потім установлювані чи санкціоновані державою;
- під впливом правовідносин і правосвідомості розвивається не тільки норма права, право, а й правова система і правова надбудова;
- право не слід зводити тільки до правових норм, його належить розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад, правове регулювання та його механізм, правовідносини, правосвідомість та ін.);
- система норм права є елементом системи правового регулювання, взаємодії об'єктивного та суб'єктивного права, правовідносин і правосвідомості. Водночас у правових джерелах існують і антисистемні тенденції (як-от конкуренція норм права);
- ступінь розвиненості системних властивостей права багато в чому залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему права слід вивчати в межах певної правової системи. До основних ознак системи права слід віднести: поділ усієї сукупності норм права на взаємозв'язані правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути права;
- єдність і узгодженість між собою норм права, що складають систему права; об'єктивний характер побудови системи права.
Отже, для будь-якої держави право функціонує як єдина, юридичне цілісна, внутрішньо узгоджена система загальнообов'язкових правил поведінки. Важливим аспектом такої внутрішньої узгодженості є структура права, як закономірна організація його елементів.
Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис (норма права). Це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки суб'єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.
Ознаки норм права, що відрізняють їх від індивідуально-правового припису:
- вони узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються, життєві ситуації;
- розраховані на невизначену кількість суспільних відносин;
- адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб'єктів, що підпадають під таку ситуацію;
- діють в часі та просторі неперервно;
- чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами.
Стаття нормативно-правового акта виступає зовнішньою формою норми права і нормативно-правового припису як цілісного, логічно завершеного державно-владного веління нормативного характеру. Стаття нормативно-правового акта і норма права часто збігаються, коли всі структурні елементи норми права відображені в статті закону. Проте здебільшого в статті викладаються не всі елементи норми права. Залежно від цього розрізняють прямий, посилальний чи бланкетний (відсильний) способи викладення норми в статті.
Прямий спосіб має місце тоді, коли всі елементи норми права містяться в статті нормативно-правового акта. Посилальний - коли робиться посилання на іншу статтю чи статті. Відсильний (бланкетний) спосіб має місце тоді, коли стаття відсилає до іншого нормативно-правового акта.
Норма права має внутрішню структуру, яка виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, що зв'язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.
Гіпотеза - частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.
Диспозиція - частина норми, що містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки, тобто само правило поведінки.
Санкція - така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновними чи заохочувальними (позитивними).
Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поділяються на прості й складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту - на абсолютно чи відносно визначені.
Правові норми можна групувати залежно від підстав у різні види. Залежно від суб'єктів, що прийняли нормативно-правовий акт, норми права можуть бути прийняті законодавчими, виконавчими, судовими, контрольно-наглядовими органами, громадськими об'єднаннями, трудовими колективами, всім населенням.
Залежно від галузі права розрізняють конституційні, адміністративні, фінансові, цивільні, кримінальні та інші правові норми; за характером диспозиції - уповноважувальні, зобов'язальні, заборонні; за способом виразу правила в диспозиції - імперативні, диспозитивні; за функціями у правовому регулюванні - матеріальні та процесуальні (процедурні); за терміном дії в часі - такі, що діють постійно і тимчасово;
за терміном дії у просторі - загальнодержавні та місцеві; за колом осіб, на яких норма поширює свою дію, - загальні (що діють на всіх громадян), спеціальні (що діють на певне коло осіб), виняткові (усувають дію норм щодо певних суб'єктів). Можна розглядати й інші підстави для класифікації норм права.
Норми права, як первинні ланцюжки системи права, можуть об'єднуватися в інститути і галузі права. Є різні визначення інституту права. Його розглядають як:
- певну сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, зв'язані між собою як якісно самостійна відокремлена група;
- сукупність норм права, таких суттєвих і самостійних, що утворюють окремий інститут права в межах комплексної галузі права (наприклад, морського права);
- сукупність правових норм, що регулюють окремий вид чи рід суспільних відносин і становлять відокремлену частину галузі права.
До ознак інституту права належать: наявність сукупності нормативних приписів; юридична однорідність названих приписів; об'єднання правових норм стійкими закономірностями і зв'язками, які відбиваються в юридичних приписах і в цілому в юридичній конструкції.
Отож, правовий інститут можна визначити як відокремлену групу взаємозв'язаних правових норм (приписів), що регулюють певний вид чи рід суспільних відносин і утворюють самостійний елемент системи права.
Залежно від підстав розрізняють групи правових інститутів: за галузями права (державні, кримінальні, цивільні, сімейні, житлові та ін.); за роллю, яку вони виконують (предметні й функціональні); залежно від відносин, що ними регулюються (матеріальні, процесуальні); залежно від закріплення загальних понять, принципів, завдань, функцій чи спеціальних складів, угод чи зобов'язань (загальні та спеціальні).
Важливим є також питання об'єднання правових інститутів, розгляд комплексних інститутів. Загальновизнано, що між галузями права не існує закритих кордонів, які роз'єднували б галузі на винятково ізольовані. Правові інститути, як і нормативно-правові приписи, об'єднуються між собою. Такі об'єднання також називають правовими інститутами.
У теорії права розглядають загальні та предметні об'єднання інститутів права. Об'єднання в загальні інститути має місце тоді, коли кожен простий інститут, як комплекс правових приписів, визначає предмет, завдання, принципи, межі дії, функції галузі (підгалузі) права. Предметне об'єднання - це об'єднання двох чи більше правових інститутів, що характеризують окремі збільшення різних інститутів за родовим критерієм у межах конкретного предмета правового регулювання.
Найбільш розвиненою формою об'єднання правових інститутів є підгалузь права - об'єднання інститутів права в межах конкретної галузі права, яке містить загальний і предметний інститути чи їхні асоціації.
Отже, інститут права, об'єднання інститутів права можна розглядати як самостійний елемент системи права та в межах галузі права.
Наступним структурним елементом системи права є галузь права, ознаками якої є:
- сукупність юридичних норм (приписів) і правових інститутів;
- регульована такою сукупністю певна сфера суспільних відносин;
- критерієм відмежування однієї галузі від іншої є предмет і метод правового регулювання;
- урахування принципів, завдань, мети правового регулювання.
Отже, галузь права - це сукупність правових норм (приписів) інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета і методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулювання.
Галузі права можна класифікувати за різними підставами. Залежно від предмета і методу правового регулювання розрізняють право: державне; адміністративне; фінансове; земельне; цивільне.
За місцем, що його галузі права посідають у правовій системі, вони діляться на основні та комплексні.
Основні галузі права - такі, що утворюють головний масив права у правовій системі держави. Серед них розрізняють профілюючі (традиційні); процесуальні; спеціальні та ін.
Профілюючі галузі утворюють юридичну основу, обов'язкову частину системи права (конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне право).
Процесуальні галузі - такі, що закріплюють порядок застосування матеріального права (цивільний, кримінальний, адміністративний та інші процеси).
До спеціальних галузей відносять ті, які на базі профілюючих розвивають основні галузі права і забезпечують спеціальний правовий режим для певного виду суспільних відносин (трудове, аграрне, екологічне, земельне, сімейне, фінансове право).
Комплексні галузі - це нашарування, надбудова над основними галузями, що зовні обособлюються значно менше, ніж основні галузі (скажімо, страхове, банківське, морське, залізничне, гірниче, податкове, житлове, авторське, винахідницьке, виправно-трудове право). Отож, внутрішня форма права характеризується відповідною сукупністю правових норм, що об'єднуються в інститути, підгалузі та галузі права.