|
Теорія держави і права
Опорний конспект
|
Підсумком правозастосовчій діяльності виступають акти застосування права. Вони фіксують основні висновки, отримані на інших стадіях правозастосування. Акти застосування як державно-владні веління забезпечують чинність закону. Його перетворення в життя. Вони являють собою необхідний і найважливіший елемент правової системи держави. Акт застосування є одним з видів правових актів, що характеризується визначеними специфічними рисами. По-перше, акт застосування виходить від компетентних органів, тому і сам носить державно-владний характер, охороняється їм і забезпечується державою в його реалізації. По-друге, він носить конкретно-індивідуальний характер, оскільки адресований конкретним суб'єктам, указує на те, хто при даній ситуації має суб'єктивні права і юридичні обов'язки і якими і т.д. По-третє, акт застосування права має визначену встановлену законом форму. Кожен акт застосування права є актом - документом. У ньому є текст, що складається відповідно до вимог використання юридичної термінології, чітких юридичних конструкцій. Згодом виробляються й одержують закріплення в нормативних актах і в звичаях практики типізовані, стандартні формуляри актів -документів, що упорядковують юридичну роботу, вносять у неї необхідну визначеність, юридичну і документальну строгість. Особливості правозастосовчіх актів, вимоги до них вивчаються в спеціальних юридичних науках, раніше науках процесуального права - кримінального, цивільного, адміністративного. Акт правозастосування є різновидом поняття "акт керування" і використовується як для характеристики дії відповідного органа, так і форми вираження цієї дії. Причому в сфері керування такою формою можуть бути і відповідні документи й усні індивідуально-конкретні веління - результат правозастосовчій діяльності. Правозастосовчі акти можна розділити на групи. Вчені останнім часом починали багато спроб виділити й описати окремі групи актів. Широке поширення одержало поділ на групи вченим Ш.Берени, що дав характеристику їхньої системи в області посібника народним господарством: а) "Власницькі" акти керування; б) владні акти в області застосування права; в) акти прямого здійснення центрального посібника; г) координаційні акти; д) орієнтовані індивідуальні акти. Такі класифікації носять локальний характер і не можуть представити всю систему застосовних актів органів державного керування в цілому. В основу єдиної класифікації повинні бити покладені всі чотири правила розподілу обсягу поняття: а) наявність того самого підстави; б) рівність обсягу членів класифікації обсягу класифікуємого класу; в) необхідність взаємного виключення один одним окремих членів класифікації; г) логічна безперервність розподілу на класи. Також в основу поділу актів на види можуть бути покладені всілякі ознаки. До числа таких ознак можна віднести: а) ціль правозастосовчого акта; б) сферу використання; в) характер регульованих відносин; г) характер відображення змісту норми права в змісті правозастосовчого акта; д) ступінь відображення нормативного веління в змісті правозастосовчого акта; е) орган, що видає правозастосовчій акт; ж) спосіб прийняття акта; з) особливості змісту акта; і) форма вираження. Акти застосування права можуть бути всілякими. У зв'язку з цим їх можна класифікувати (об'єднати в групи) по різних підставах: за формою можна виділити: укази, вироки, рішення, постанови, накази і т.д.; по суб'єктах їхній що видає розрізняються: акти державних органів і громадських організацій; акти органів влади і виконавчо-розпорядницьких органів; акти вищих органів влади і керування і місцеві органи; акти органів правосуддя, прокуратури, нагляду і контролю; одноособові і колегіальні; у залежності від змісту суспільних відносин і застосовуваних до них норм права правозастосовчі акти варто підрозділяти на регулятивні і правоохоронні. Такі акти виконують різні функції в механізмі правового регулювання. Регулятивні акти спрямовані на конкретизацію правомочностей, на позитивні дії уповноважених суб'єктів, а також конкретизацію юридичних обов'язків. Правоохоронні акти забезпечують головним чином регулятивні відносини, спрямовані на охорону прав, воль і інтересів різних суб'єктів. Їхнім змістом, як правило, є: вимоги усунути правопорушення, владний наказ виконати юридичний обов'язок, або виражають примусовий захід. • по своєму юридичному значенню акти застосування права розрізняють основні і допоміжні. Основні акти - це акти, що містять веління, що виражає кінцеве рішення юридичної справи (вирок, рішення суду). Допоміжні - це акти, що містять розпорядження, що підготовляють видання основних чи ж спрямовані на них здійснення (різні акти нагляду і контролю, акти слідчих дій); Резолютивна частина повинна містити остаточний висновок правозастосовчого органа, указівка на ті наслідки, що випливають із закону і даного правозастосовчого акта. Правозастосовчій акт набуває законної сили в цілому, а не однією лише резолютивною частиною. Усі складові частини знаходяться в нерозривній єдності. Разом з тим, кожна з них має відносно самостійне значення: •у залежності від дії в часі правозастосовчі акти поділяються на: акти однократної дії (штрафи) і триваючі (реєстрація шлюбу, зарахування до ВУЗУ); •по предметі правового регулювання розрізняють акти кримінально-правові, цивільно-правові, процесуальні і матеріальні; •відповідно до того, які юридичні наслідки викликають акти застосування (а вони є юридичними фактами) їхній можна розділити на: правообразуючі, правозмінюючі і правоприпинені. Такий розподіл є умовним, оскільки той самий акт може викликати всі зазначені наслідки; •по тому, на яке коло осіб поширюють своя дія акти застосування розрізняють: загальної дії й індивідуальні; •за зовнішньою формою вираження правозастосовчі акти можуть бути усними і письмовими; •у правозастосовчих актах по-різному відбивається зміст норми права: диспозиція і санкція. •по ступені відображення нормативного веління в змісті актів: а) первинні б) виробничі в) змішані • по сферах використання: а) господарські б) соціально-культурні в) адміністративно-політичні. Виявлення ефективності правозастосовчого акта зв'язано з визначенням цілей видання даного акта, результатів його дії, порівняння результатів з цілями і неминучими витратами. Повна ефективність правозастосовчого акта досягається, коли всієї його мети, і найближчі і віддалені, і кінцеві, досягнуті з мінімальним збитком для суспільства, невеликими економічними витратами, в оптимальний термін. Будь-яка діяльність плідна й ефективна, коли здійснюється з повним розумінням справи. Правозастосування також завжди зв'язане з з'ясуванням змісту правових вимог. Основними вимогами до правозастосовчих актів є: •ЗАКОННІСТЬ - означає, що при рішенні конкретного випадку правозастосовчій орган повинний ґрунтуватися на визначеній нормі права (їх сукупності) прямо стосовної до розглянутої справи, строго і неухильно випливати її точному змісту, а також діяти в строгих рамках своєї компетенції, не привласнюючи собі повноважень, що не зафіксовані в законі. Немаловажне значення має також строге дотримання передбаченого законом порядку розгляду справи і винесення рішення, установленої форми акта застосування права. • ОБҐРУНТОВАНІСТЬ - це означає, що: 1. Повинні бути виявлені всі стосовні до справи факти; 2. Такі факти повинні бути ретельно й об'єктивно вивчені і визнані достовірними; 3. Усі недоведені і сумнівні факти не повинні бути прийняті в увагу і відкинуті. Обґрунтованість - це підтвердженість справи перевіреними і достовірними доказами. •ДОЦІЛЬНІСТЬ. Проблема доцільності в праві має два самостійних аспекти. З однієї сторони закон, виражаючи волю народу, сам по собі доцільний. Він містить вимоги, що з погляду законодавця є найбільш доцільним рішенням питання. Тому найбільш точне і послідовне здійснення закону, є в той же час найбільш доцільне рішення питання, найкраще досягнення тієї мети, що ставив перед собою законодавець при його виданні. Неприпустимо прикривати порушення законності з посиланнями на доцільність. Другий аспект доцільності в праві - це відповідність діяльності особи в рамках закону конкретним умовам місця і часу, найбільш доцільне здійснення норми в конкретній життєвій ситуації. Норма права в силу свого загального характеру не може врахувати всі особливості кожного конкретного випадку, але звичайно дає можливість виконавцю враховувати їх. У межах утримуючий правозастосовчій акт варто вибирати найбільш ефективне рішення, максимально повно і правильно відбиває зміст закону і мети правового регулювання. При цьому, чим більше можливостей дає акт для прояву ініціативи і самостійності, тим більше значення набуває ця вимога. Орган, застосовуючий акти, одноманітно і неухильно виконуючи юридичні розпорядження, повинний у той же час діяти ініціативного максимальним обліком особливостей місця і часу виконання, розумно розподіляючи кадри і т.д. • СПРАВЕДЛИВІСТЬ - це вимога до актів застосування права, відбиває ідею про соціальну справедливість суспільства, означає усвідомлення правильності рішення справи з погляду інтересів народу і держави, переконаність особи, що застосовує право, а також навколишніх у тім, що прийняте рішення служить інтересам ,, а також найбільше и і послідовно відповідає потребам і інтересам окремих громадян, колективів, колективів підприємств, заснувань. Справедливість акта застосування права - це відповідність суспільної думки про прийняте рішення самому рішенню, тісна погодженість змісту рішення з моральними переконаннями суспільства. Від того наскільки переконливо і морально виправдане рішення компетентного органа багато в чому залежить його авторитет, виховна дія. Робота державного апарата не може замкнутися лише межами юридичної значимості фактів. Моральна сторона, моральна оцінка случаючи, належного дозволу, повинні обов'язково враховуватися при застосуванні права. |