Білодід Іван Костянтинович

Коротка біографія

Український мовознавець, педагог

Народився 29 серпня 1906 р. в с. Успенське (нині с. Успенка Кіровоградської області) у селянській родині. 1932 р. закінчив літературно-лінгвістичний факультет Харківського університету. До 1941 р. працював викладачем у вищих навчальних закладах України. За участь у другій світовій війні нагороджений бойовими орденами і медалями. З 1946 р. — співробітник Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР. Водночас викладав у Київському університеті. З 1956 р. — професор Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. З 1957 по 1962 р. — міністр освіти, з 1961 по 1981 р. — директор Інституту мовознавства, у 1962—1978 pp. — віце-президент АН УРСР, у 1964—1981 pp. — голова Українського комітету славістів. Академік АН УРСР з 1957 p., академік АН СРСР з 1972 p., заслужений діяч науки з 1966 р.

Автор понад 400 наукових праць. Захистив кандидатську (1947) і докторську (1952) дисертації. Головну увагу зосередив на проблемах історії української мови і лінгвостилістики, загальних мовознавчих питаннях, методології та історії мовознавства. Найважливіші наукові праці вийшли у повоєнні роки. Історії української літературної мови присвячено праці «Питання розвитку мови української радянської художньої прози» (1955), «Українська літературна мова другої половини XVI, XVII і XVIII ст.» (1957), «Т. Г. Шевченко в історії української літературної мови» (1964). Низку праць присвятив дослідженню спадщини Києво-Могилянської академії («Києво-Могилянська академія і розвиток східнослов'янських літературних мов XVII—XVIII ст.» (1973), «Києво-Могилянська академія в історії східнослов'янських літературних мов» (1979). І. Білодід — співавтор і редактор «Курсу історії української літературної мови» (т. 1—2, 1958—1961), «Сучасної української літературної мови» (т. 1—5, 1969—1973), відповідальний редактор «Словника української мови» (т. 1—11, 1979—1980, Державна премія СРСР, 1983).

Усвідомлюючи, що поглиблене вивчення історії української літературної мови має спиратися на нові досягнення лінгвостилістики, створив низку наукових праць, де проаналізував мову творів класиків української літератури Т. Шевченка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, І. Франка, П. Тичини, О. Гончара, О. Довженка, М. Стельмаха, А. Малишка, Ю. Яновського та ін. Кілька статей присвячено вивченню спадщини відомого українського філолога П. Житецького.

І. Білодід — автор кількох розвідок з педагогічних проблем. Активно працював над створенням «Русско-украинского словаря» (т. 1—3, 1968), за що був удостоєний Державної премії України ім. Т. Шевченка (1971).

Фундаментальні праці І. Білодіда стали важливою віхою у вивченні української літературної мови. Значною мірою саме на них спиралися вчені в подальших дослідженнях в цій галузі.

Помер 21 вересня 1981 р. в Києві.