Реклама на сайте Связаться с нами
Українські народні думи

Хмельницький та Барабаш

На главную
Українські народні думи
Як із день-години
Зчиналися великі войни на Україні,
От тогді ж то не могли обібрати,
За віру християнську одностайно стати;
Тільки обібрався Барабаш, да Хмельницький,
Да Клиша білоцерківський.
От тогді вони од своїх рук листи писали,
До кроля Радислава посилали.
Тогді ж то кроль Радислав листи читає,
Назад одсилає,
У городі Черкаськім Барабаша гетьманом настановляє:
«Будь ти, Барабаш, у городі Черкаськім гетьманом,
А ти, Клиша, у городі Білій Церкві полковничим,
А ти, Хмельницький, у городі Чигрині хоть писарем
				військовим».
От тогді ж то небагато Барабаш, гетьман молодий,
				гетьманував,
Тільки півтора года.
Тогді ж Хмельницький добре дбав,
Кумом до себе гетьмана молодого Барабаша зазивав,
А ще дорогими напитками його вітав
І стиха словами промовляв:
«Ей, пане-куме, пане Барабашу, пане гетьмане молодий!
Чи не могли б ми з тобою удвох королевських листів
				прочитати,
Козакам козацькі порядки подавати,
За віру християнську одностайно стати?»
От тогді ж то Барабаш, гетьман молодий,
Стиха словами промовляє:
«Ей, пане-куме, пане Хмельницький, пане писарю
				військовий!
Нащо нам з тобою кролевські листи удвох читати,
Нащо нам козакам козацькі порядки давати?
Чи не лучче нам із ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-соль по вік вічний уживати?»
От тогді ж то Хмельницький на кума свого Барабаша
Велике пересердіє має,
Ще кращими напитками вітає.
От тогді-то Барабаш, гетьман молодий,
Як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напивсь,
Дак у його і спать поваливсь.
От тогді-то Хмельницький добре дбав,
Із правої руки, із мезинного пальця
				щирозлотний перстень ізняв,
Із лівої кишені ключі виймав,
З-під пояса шовковий платок висмикав,
На слугу свого повірного добре кликав-покликав:
«Ей, слуго ти мій, повірений Хмельницького!
Велю я тобі добре дбати,
На доброго коня сідати,
До города Черкаського, до пані Барабашевої прибувати,
Кролевські листи до рук добре приймати».
От тогді-то слуга, повірений Хмельницького,
Добре дбав.
На доброго коня сідав,
До города Черкаського скорим часом, пильною годиною
				прибував,
До пані Барабашевої у двір уїжджав,
У сіни ввійшов — шличок із себе скидав,
У світлицю ввійшов — низький поклон послав,
Тії значки на скам'ї покладав,
А ще стиха словами промовляв:
«Ей, пані,— каже,— ти, пані Барабашева, гетьманова
				молодая!
Уже ж тепер твій пан Барабаш, гетьман молодий,
На славній Україні з Хмельницьким великі банкети
				взчинають,
Веліли вони тобі сії значки до рук приймати,
А мені листи кролевські оддати,
Чи не могли б вони із кумом своїм Хмельницьким
Удвох прочитати
І козакам козацькі порядки давати?»
От тогді ж то пані Барабашева, гетьманова,
Удариться об поли руками,
Обіллється дрібними сльозами,
Промовить стиха словами:
«Ей, не з горя-біди мойму пану Барабашу
Схотілося на славній Україні з кумом своїм Хмельницьким
Великі банкети взчинати!
Нащо б їм кролевські листи удвох читати?
Не лучче б їм із ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-соль вічнії часи уживати?
А тепер нехай не зарікається Барабаш, гетьман молодий,
На славній Україні огнів да тернів ізгашати,
Тілом своїм панським комарі годувати —
Од кума свого Хмельницького».
От тогді ж то пані молодая Барабашевая
Стиха словами промовляє:
«Ей, слуго, повірений Хмельницького!
Не могу я тобі листи кролевські до рук подати,
А велю я тобі до воріт отхождати,
Кролевські листи у шкатулі із землі виймати».
От тогді-то слуга, повірений Хмельницького,
Як сі слова зачував,
Так скорим часом, пильною годиною до воріт отхождав,
Шкатулку з землі з кролевськими листами виймав,
Сам на доброго коня сідав,
Скорим часом, пильною годиною до города Чигрина прибував,
Свойому пану Хмельницькому
Кролевські листи до рук добре оддавав.
От тогді-то Барабаш, гетьман молодий, од сна уставає,
Кролевські листи у кума свого Хмельницького зоглядає,
Тогді й напитку дорогого не пропиває,
А тільки з двора тихо з'їжджає
Да на старосту свого Крачевського кличе, добре покликає:
«Ей, старосто,— каже,— ти мій, старосто Крачевський!
Коли б ти добре дбав,
Кума мого Хмельницького живцем узяв,
Ляхам, мостивим панам, до рук подав,—
Ще б нас могли ляхи, мостивії пани,
				за білозорів почитати».
От тогді-то Хмельницький як сії слова зачував,
Так на кума свого Барабаша велике пересердіє мав,
Сам на доброго коня сідав,
Слугу свого повіреного з собою забирав,
От тогді-то припало йому з правої руки
Чотири полковники:
Первий полковниче — Максиме ольшанський,
А другий полковниче — Мартине полтавський,
Третій полковниче — Іване Богуне,
А четвертий — Матвій Бороховичу.
От тогді-то вони на славну Україну прибували,
Кролевські листи читали,
Козакам козацькі порядки давали.
Тогді-то у святий день, у божественний, у вовторник
Хмельницький козаків до сходу сонця пробуждає
І стиха словами промовляє:
«Ей, козаки, діти, друзі, молодці!
Прошу я вас, добре дбайте,
Од сна уставайте,
Руський оченаш читайте,
На лядські табори наїжджайте,
Лядські табори на три часті розбивайте,
Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подайте!»
От тогді-то козаки, друзі, молодці, добре дбали,
Од сна уставали,
Руський оченаш читали,
На лядськії табори наїжджали,
Лядськії табори на три часті розбивали,
Ляхів, мостивих панів, упень рубали,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали.
От тогді-то Барабаш, гетьман молодий, конем поїжджає,
Плаче-ридає
І стиха словами промовляє:
«Ей, пане-куме, пане Хмельницький, пане писарю
				військовий!
Нащо б тобі кролевські листи у пані Барабашевої визволяти?
Нащо б тобі козакам козацькі порядки давати?
Не лучче б тобі з нами, із ляхами,
З мостивими панами,
Хліб-соль з упокоєм уживати?»
От тогді-то Хмельницький
Стиха словами промовляє:
«Ей, пане-куме, пане Барабашу, пане гетьмане молодий!
Як будеш ти мені сими словами докоряти,—
Не зарікаюсь я тобі самому з пліч головку, як галку, зняти,
Жону твою і дітей у полон живцем забрати,
Турському салтану у подарунку одослати».
От тогді-то Хмельницький, як сі слова зговорив,
Так гаразд-добре й учинив:
Куму свойму Барабашеві, гетьману молодому,
З пліч головку, як галку, зняв,
Жону його і дітей живцем забрав,
Турському салтану у подарунку одослав.
З того ж то часу Хмельницький гетьманувати став.
От тогді ж то козаки, діти, друзі, молодці,
Стиха словами промовляли:
«Ей, гетьмане Хмельницький,
Батю наш, Зинов Богдане чигиринський!
Дай, боже, щоб ми за твоєю головою пили да гуляли,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи
				не подали!»
Господи, утверди люду царського,
Народу християнського,
Всім слухающим,
Всім православним християнам
Пошли, боже, много літ!

Записано 1853 р. від кобзарів А. Шута та А. Бешка.

Вперше надруковано в зб.: Народные южнорусские песни. К., 1854, с. 385—391.

Подається за першодруком.

Відомо ще три записи цієї думи.

Хмельницький — Хмельницький Богдан (Зіновій) Михайлович (близько 1595—1657), гетьман України, видатний державний діяч і полководець, що очолив визвольну війну українського народу проти польсько-шляхетського панування.

Барабаш Іван. В думах змальований як негативний персонаж, запроданець шляхетської Польщі.

Клиша білоцерківський — полковник білоцерківського полку Яцько Клиша, що входив у коло ініціаторів повстання на чолі з Богданом Хмельницьким.

Король Радислав — йдеться про короля Польщі Владислава IV.

Королевські листи — йдеться про листи, в яких король Владислав IV доручив козацькій старшині готувати військо, будувати човни для походу проти Туреччини. Діставши в 1647 р. ці листи від Барабаша, Богдан Хмельницький використав їх як свідчення того, що король рахувався із Запорозьким військом і визнавав його право на самостійні бойові походи.

...Великі банкети взчинають — алегорія, яка говорить про початок масової антишляхетської боротьби селян і козаків.

На славній Україні огнів да тернів ізгашати... — алегорія, що ясно натякає на народні повстання проти шляхетського панування на Україні.

Крачевський — чигиринський полковник Михайло (Станіслав) Кричевський, якого польський гетьман посилав придушувати повстання на Україні, але він влився в загони повсталих, став другом Богдана Хмельницького, брав участь у Жовтоводській битві, був призначений Богданом Хмельницьким київським полковником.

...Ще б нас могли ляхи, мостивії пани, // За білозоров почитати — тобто за мудрих, ясноликих представників шляхетської верстви.

Максим ольшанський — Максим Кривоніс, ватажок повсталого селянства, герой визвольної війни 1648—1654 pp.

Мартин полтавський — Мартин Пушкар, учасник визвольної війни, борець проти політики І. Виговського після смерті Богдана Хмельницького.

Богун Іван — кальницький полковник, соратник Богдана Хмельницького, герой визвольної війни 1648—1654 pp., який особливо відзначився при обороні Вінниці, у битві під Берестечком, в другому поході в Молдавію тощо.

Борохович Матвій — особа, не зафіксована в історичних документах та джерелах, що стосуються визвольної війни 1648—1654 pp.

У святий день, у божественний, у вовторник // Хмельницький козаків до сходу сонця пробуждає — точна вказівка дня розгрому польських військ під Корсунем.