Думи

Ой чи добре пан Хмельницький починав,
Як з берестецького року всіх панів-ляхів на Вкраїну
На чотири місяці висилав
І велів панам-ляхам на Вкраїні чотири місяці стояти,
Ані козаку, ні мужику ні жадної кривди починати.
Да вже ж пани-ляхи на Вкраїні три місяці стояли;
Стало на четвертий місяць повертати,
Стали пани-ляхи способ прибирати:
Од козацьких, од мужицьких комор ключі одбирати,
Над козацьким, над мужицьким добром господарями
				знаходжатись.
То вже де бідний козак
Розгадає п'ятак,
То нельзя по улиці пойти, погуляти,
Щоб у корчмі п'ятак прогуляти.
То вже не один козак, доброго клича і луччої руки, один
				шостак розгадав,
Да й той к катовій матері у корчмі прогуляв.
То вже ж, каже, лях містом іде,
Як свиня ухом веде.
То лях до корчми приходжає,
Як свиня, ухо до корчми прикладає,
А слухає лях, що козак про ляхів розмовляє.
То лях у корчму убігає
І козака за чуб хватає,
То козак козацький звичай знає:
То будто до ляха медом, вином і оковитою горілкою припиває,
А тут ляха за чуб хватає
І скляницею межи очі морськає,
І келепом по ребрам торкає:
«Не лучче б тобі, ляше, преуражий сину, на Вкраїні
				з жінкою спати,
Аніж в корчму входжати?
Да вже ж на Вкраїні не одна жінка курку зготувала,
Тебе, ляха, кручого сина, на ніч чекала!»
То вже ж, каже, козаки й мужики
У неділю рано, богу помолившись,
				листи писали,
В листах добре докладали
І до пана Хмельницького у Полонне посилали:
«Ей, пане Хмельницький,
І отамане чигиринський,
І батько козацький!
Звели нам під москалей тікати
Або звели нам з ляхами бунт великий зривати!»
То Хмельницький листи читає,
До козаків словами промовляє:
«Ей, стійте, діти,
Ладу ждіте!
Не благословляю вам ні під москаля тікати,
Ні з ляхами великого бунту зривати».
То вже ж Хмельницький до козаків приїжджає
І словами промовляє:
«Ей, нуте, діти, по три, по чотири з куренів вставайте,
І до дрючків і до голобель хватайте,
І ляхів-панів у нічку у Четвертеньку так, як кабанів,
				заганяйте!»
То вже ж із куренів по три, по чотири вставали,
До дрючків і до оглобель хватали,
І ляхів-панів так, як кабанів, у нічку [у] Четвертеньку
				заганяли,
То вже ж один козак лугом біжить,
Коли дивиться у кущ, аж кущ дрижить;
Коли дивиться у кущ, аж у кущі лях, як жлукто, лежить.
То козак козацький звичай знає,
Із коня вставає
І ляха за чуб хватає,
І келепом по ребрах торкає,
То лях до козака словами промовляє:
«Лучче б, козурю, могли мої очі на потилиці стати,
Так би я міг із-за річки Вісли на Вкраїну поглядати».