Реклама на сайте Связаться с нами
Українська література

Іван Котляревський

Енеїда (скорочено)

На главную
Содержание: Українська література
Еней був тяжко не по серцю
Юноні, — все її гнівив:
Здававсь гірчіший їй від перцю,
Ні в чім Юнони не просив;
Но гірш за те їй не любився,
Що, бачиш, в Трої народився
І мамою Венеру1 звав;
І що його покійний дядько,
Паріс2, Пріамове дитятко,
Путивочку3 Венері дав.

Побачила Юнона з неба,
Що пан Еней на поромах;
А те шепнула сука Геба...4
Юнону взяв великий жах!
Впрягла в гринджолята павичку,
Сховала під кибалку5 мичку6,
Щоб не світилася коса;
Взяла спідницю і шнурівку,
І хліба з сіллю на тарілку,
К Еолу7 мчалась, як оса.

"Здоров, Еоле, пане-свату!
Ой, як ся маєш, як живеш? —
Сказала, як ввійшла у хату,
Юнона, — чи гостей ти ждеш?.."
Поставила тарілку з хлібом
Перед старим Еолом-дідом,
Сама же сіла на ослін.
"Будь ласкав, сватоньку, старику!
Ізбий Енея з пантелику,
Тепер пливе на морі він.

Ти знаєш, він який суціга,
Паливода і горлоріз;
По світу як іще побіга,
Чиїхсь багацько виллє сліз.
Пошли на його лихо злеє,
Щоб люди всі, що при Енеї,
Послизли і щоб він і сам...
За сеє ж дівку чорнобриву,
Смачную, гарну, уродливу
Тобі я, далебі, що дам".

"Гай-гай! Ой, дей же його кату!8 —
Еол, насупившись, сказав: —
Я все б зробив за сюю плату,
Та вітри всі порозпускав:
Борей недуж лежить з похмілля,
А Нот поїхав на весілля,
Зефір же, давній негодяй,
З дівчатами заженихався,
А Евр9 в поденщики найнявся, —
Як хочеш, так і помишляй!

Та вже для тебе обіщаюсь
Енеєві я ляпас дать;
Я хутко, миттю постараюсь
В трістя10 його к чортам загнать.
Прощай же! Швидше убирайся,
Обіцянки не забувайся,
Бо послі, чуєш, нічичирк!
Як збрешеш, то хоча надсядься,
На ласку послі не понадься.
Тоді від мене возьмеш чвирк"11.

Еол, оставшись на господі,
Зібрав всіх вітрів до двора,
Велів поганій буть погоді...
Якраз на морі і гора!
Все море зараз спузирило,
Водою, мов в ключі забило,
Еней тут крикнув, як на пуп;
Заплакався і заридався,
Пошарпався, увесь подрався,
На тім'ї начесав аж струп.

Прокляті вітри роздулися,
А море з лиха аж реве;
Слізьми троянці облилися,
Енея за живіт бере;
Всі човники їх розчухрало,
Багацько війська тут пропало;
Тоді набрались всі сто лих!
Еней кричить, що "я Нептуну12
Півкопи грошей в руку суну,
Аби на морі шторм утих."

Нептун іздавна був дряпічка13,
Почув Енеїв голосок;
Шатнувся зараз із запічка,
Півкопи для його кусок!..
І, миттю осідлавши рака,
Схвативсь на його, мов бурлака,
І вирнув з моря, як карась.
Загомонів на вітрів грізно:
"Чого ви гудете так різно?
До моря, знаєте, вам зась!"

От тут-то вітри схаменулись
І ну всі драла до нори;
До ляса, мов ляхи, шатнулись.
Або од їжака тхори.
Нептун же зараз взяв мітелку
І вимів море, як світелку,
То сонце глянуло на світ.
Еней тоді як народився,
Разів зо п'ять перехрестився.
Звелів готовити обід.

Поклали шальовки соснові,
Кругом наставили мисок;
І страву всякую, без мови,
В голодний пхали все куток.
Тут з салом галушки лигали,
Лемішку і куліш глитали
І брагу кухликом тягли;
Та і горілочку хлестали, —
Насилу із-за столу встали
І спати послі всі лягли.

Венера, не послідня шльоха,
Проворна, враг її не взяв,
Побачила, що так полоха
Еол синка, що аж захляв;
Умилася, причепурилась
І, як в неділю, нарядилась,
Хоть би до дудки на танець!
Взяла очіпок грезетовий14
І кунтуш з усами люстровий15.
Пішла к Зевесу на ралець16.

Зевес тоді кружав сивуху
І оселедцем заїдав:
Він, сьому випивши восьмуху,
Послідки з кварти виливав.
Прийшла Венера, іскривившись,
Заплакавшись і завіскрившись,
І стала хлипать перед ним:
"Чим пред тобою, милий тату,
Син заслужив таку мій плату?
Ійон17, мов в свинки, грають їм.

Куди йому уже до Риму?
Хіба як здохне чорт в рові!
Як вернеться пан Хан до Криму,
Як жениться сич на сові.
Хіба б уже та не Юнона,
Щоб не вказала макогона,
Що й досі слухає чмелів!
Коли б вона та не бісилась,
Замовкла і не комизилась,
Щоб ти се сам їй ізвелів".

Юпітер, все допивши з кубка,
Погладив свій рукою чуб:
"Ох, доцю, ти моя голубка!
Я в правді твердий так, як дуб,
Еней збудує сильне царство
І заведе своє там панство;
Не малий буде він панок.
На панщину весь світ погонить,
Багацько хлопців там наплодить
І всім їм буде ватажок.

Заїде до Дідони18 в гості
І буде гам бенкетувать;
Полюбиться її він мосці19
І буде бісики пускать.
Іди, небого, не журися,
Попонеділкуй20, помолися,
Все буде так, як я сказав".
Венера низько поклонилась
І з панотцем своїм простилась,
А він її поцілував.

Еней прочумався, проспався
І голодрабців позбирав,
Зовсім зібрався і уклався,
І, скільки видно, почухрав.
Плив-плив, плив-плив, що аж обридло,
І море так йому огидло,
Що бісом на його дививсь:
"Коли б, — каже, — умер я в Трої,
Уже б не пив сеї гіркої
І марне так не волочивсь".

Потім до берега приставши
З троянством голим всім своїм,
На землю з човнів повстававши,
Спитавсь, чи є що їсти їм.
І зараз когось попоїли,
Щоб на путі не ослабіли;
Пішли, куди хто запопав.
Еней по берегу попхався
І сам не знав, куди слонявся,
Аж гульк — і в город причвалав.

В тім городі жила Дідона,
А город звався Карфаген21,
Розумна пані і моторна,
Для неї трохи сих імен:
Трудяща, дуже працьовита,
Весела, гарна, сановита,
Бідняжка — що була вдова;
По городу тоді гуляла,
Коли троянців повстрічала,
Такі сказала їм слова:

"Відкіль такі се гольтіпаки?
Чи рибу з Дону везете?
Чи, може, виходці22 бурлаки?
Куди, прочани, ви йдете?
Який вас враг сюди направив?
І хто до города причалив?
Яка ж ватага розбишак!"
Троянці всі замурмотали,
Дідоні низько в ноги пали,
А, вставши, їй мовляли так:

"Ми всі, як бач, народ хрещений,
Волочимся без талану,
Ми в Трої, знаєш, порождені,
Еней пустив на нас ману;
Дали нам греки прочухана
І самого Енея-пана
В три вирви23 вигнали відтіль;
Звелів покинути нам Трою,
Підмовив плавати з собою,
Тепер ти знаєш, ми відкіль.

Помилуй, пані благородна!
Не дай загинуть головам,
Будь милостива, будь не злобна,
Еней спасибі скаже сам.
Чи бачиш, як ми обідрались!
Убрання, постоли порвались,
Охляли, ніби в дощ щеня!
Кожухи, свити погубили
І з голоду в кулак трубили,
Така нам лучилась пеня".

Дідона гірко заридала
І з білого свого лиця
Платочком сльози обтирала:
"Коли б, — сказала, — молодця
Енея вашого злапала,
Уже б тоді весела стала,
Тоді б великдень був би нам!"
Тут плюсь — Еней, як будто з неба:
"Ось, ось де я, коли вам треба!
Дідоні поклонюся сам".

Потім з Дідоною обнявшись,
Поцілувались гарно всмак;
За рученьки біленькі взявшись,
Балакали то сяк, то так,
Пішли к Дідоні до господи
Через великі переходи,
Ввійшли в світлицю та й на піл;
Пили на радощах сивуху
І їли сім'яну макуху,
Покіль кликнули їх за стіл.

Тут їли різнії потрави,
І все з полив'яних мисок,
І самі гарнії приправи
З нових кленових тарілок:
Свинячу голову до хріну
І локшину на переміну,
Потім з підливою індик;
На закуску куліш і кашу,
Лемішку, зубці, путрю, квашу
І з маком медовий шулик24.

І кубками пили слив'янку.
Мед, пиво, брагу, сирівець,
Горілку просту і калганку25,
Куривсь для духу яловець26.
Бандура горлиці27 бренчала
Сопілка зуба затинала,
А дудка грала по балках;
Санжарівки на скрипці грали,
Кругом дівчата танцювали,
В дробушках, в чоботях, в свитках.

Сестру Дідона мала Ганну,
Насправжки дівку хоть куди,
Проворну, чепурну і гарну;
Приходила і ся сюди
В червоній юпочці баєвій,
В запасці гарній фаналевій,
В стьонжках, в намисті і в ковтках;
Тут танцювала викрутасом
І пред Енеєм вихилясом
Під дудку била третяка...

А послі танців варенухи
По філіжанці28 піднесли,
І молодиці-цокотухи
Тут баляндраси29 понесли;
Дідона кріпко заюрила,
Горщок з вареною розбила,
До дуру всі тоді пили.
Ввесь день весело прогуляли
І п'яні спати полягали;
Енея ж ледве повели.

Еней на піч забрався спати,
Зарився в просо, там і ліг;
А хто схотів, побрів до хати,
А хто в хлівець, а хто під стіг.
А деякі так так хлеснули,
Що, де упали, — там заснули,
Сопли, харчали і хропли;
А добрі молодці кружали,
Поки аж півні заспівали, —
Що здужали, то все тягли.
[В бенкетуванні і гулянках Еней провів у Дідони зо два роки і забув навіть про те завдання, яке йому дали боги, — знайти Італію і збудувати Рим. Зевс, кинувши якось ненароком погляд на Карфаген і побачивши там Енея, дуже розгнівався і послав Меркурія, щоб він вигнав звідти Енея. Еней потихеньку тікає з Карфагена. Під час втечі Дідона ловить його і лає за зраду. Залишившись без коханого, цариця з журби спалила себе на вогнищі з очерету].
Частина друга
[Троянці прибули в Сицилію і стали тут гостювати. Еней справляє поминки по своєму покійному батькові Анхізу. На поминках усі повпивались, а на другий день пішли ігрища, музики, танці і кулачний бій між силачами. В бійку збирались уже втрутитися боги, але Зевс не допустив. В цей час за намовою богині розбрату Ірисі (Іриди), посланої Юноною, троянські жінки підпалили флот Енея].
Еней, пожар такий уздрівши,
Злякався, побілів, як сніг,
І, бігти всім туди звелівши,
Чимдуж до човнів сам побіг.
На гвалт у дзвони задзвонили,
По улицям в тріщотки били,
Еней же на весь рот кричав:
"Хто в Бога вірує — рятуйте!
Рубай, туши, гаси, лий, куйте!
А хто ж таку нам кучму дав?"

Еней од страху з плигу збився30,
В умі сердега помішавсь
І зараз сам не свій зробився,
Скакав, вертівся і качавсь;
І із сього свого задору
Він, голову піднявши вгору,
Кричав, опарений мов пес.
Олімпських шпетив31 на всю губу,
Свою і неню лаяв любу,
Добувсь і в рот, і в ніс Зевес.

"Гей ти, проклятий стариганю!
На землю з неба не зиркнеш,
Не чуєш, як тебе я ганю,
Зевес! — ні усом не моргнеш.
На очах більма поробились.
Коли б довіку посліпились,
Що не поможеш ти мені.
Чи се ж таки тобі не стидно,
Що пропаду, от лиш не видно?
Я ж, кажуть люди, внук тобі!

А ти з сідою бородою,
Пане добродію Нептун!
Сидиш, мов демон, під водою,
Ізморщившись, старий шкарбун!
Коли б струхнув хоть головою
І сей пожар залив водою —
Тризубець32 щоб тобі зломивсь!
Ти базаринку33 любиш брати,
А людям в нужді помагати
Не дуже, бачу, поспішивсь.

І братик ваш Плутон34, поганець,
Із Прозерпиною35 засів,
Пекельний, гаспидський коханець,
Іще себе там не нагрів?
Завів братерство з дьяволами
І в світі нашими бідами
Не погорює ні на час.
Не посилкується німало,
Щоб так палити перестало
І щоб оцей пожар погас..."

Тут тільки що перемолився
Еней і рот свій затулив,
Як ось із неба дощ полився,
В годину весь пожар залив.
Бурхнуло з неба, мов із бочки,
Що промочило до сорочки;
То драла врозтіч всі дали.
Троянці стали всі, як хлюща,
Їм лучилася невсипуща,
Не раді і дощу були.

Не знав же на яку ступити
Еней і тяжко горював,
Чи тут остатись, чи поплити?
Бо враг не всі човни забрав;
І миттю кинувсь до громади
Просить собі у ней поради,
Чого собою не збагне.
Тут довго тяжко рахували.
І скільки не коверзували,
Та все було, що не оне.

Один з троянської громади,
Насупившися, все мовчав
І, дослухавшись до поради,
Ціпком все землю колупав.
Се був пройдисвіт і непевний,
І всім відьмам був родич кревний —
Упир і знахур ворожить,
Умів і трясцю одшептати,
І кров христьянську замовляти,
І добре знав греблі гатить.

Бував і в Шльонському36 з волами,
Не раз ходив за сіллю в Крим;
Тарані торгував возами,
Всі чумаки братались з ним.
Він так здавався і нікчемний,
Та був розумний, як письменний,
Слова так сипав, як горох.
Уже в чім, бач, порахувати,
Що розказать — йому вже дати;
Ні в чім не був страхополох.

Невтесом37 всі його дражнили,
По-нашому ж то звавсь Охрім;
Мені так люди говорили —
Самому ж незнакомий він.
Побачив, що Еней гнівився,
До його зараз підмостився,
За білу рученьку і взяв;
І вивівши Енея в сіни.
Сам поклонився аж в коліни,
Таку Енею річ сказав:

"Чого ти сильно зажурився
І так надувся, як індик?
Зовсім охляв і занудився,
Мов по болотові кулик?
Чим більш журитися — все гірше,
Заплутаєшся в лісі більше,
Покинь лиш горе і заплюй.
Піди вкладися гарно спати,
А послі будеш і гадати,
Спочинь та вже тоді міркуй!"

Послухавши Еней Охріма,
Укрившись, на полу ліг спать;
Но лупав тільки все очима,
Не міг ні крихти задрімать.
На всі боки перевертався,
До люльки разів три приймався,
Знемігся ж, мов і задрімав.
Як ось Анхіз38 йому приснився,
Із пекла батечко явився
І синові таке сказав:

1 Венера — богиня краси і кохання у римлян.

2 Паріс — син троянського царя Пріама.

3 Путивочка — сорт яблук. Йдеться про те яблуко, яке, за міфом, Паріс дав Венері як найкращій між богинями, що і спричинилося до троянської выйни.

4 Геба — дочка Юпітера (Зевса) і Юнони (Гери) — богиня юності.

5 Кибалка — жіночий головний убір.

6 Мичка — пасмо волосся.

7 Еол — бог вітрів у стародавніх греків.

8 Дей же його кату — приказка, означає досаду, незадоволення, як приміром: хай йому всячина.

9 Борей, Нот, Зефір, Евр — вітри.

10 В трістя — в трясовину, багнище.

11 Чвирк — плювок.

12 Нептун — бог моря.

13 Дряпічка — хабарник.

14 Грезетовий — парчевий.

15 Люстровий — зроблений з люстрину (бавовняної тканини).

16 Іти на ралець — іти з поклоном і дарунком.

17 Ійон — бачиш.

18 Дідона — засновниця і цариця Карфагена (міф).

19 Мосці — її милості.

20 Попонеділкуй — тобто попостися у понеділок.

21 Карфаген — місто, столиця торговельної рабовласницької республіки античних часів у північній Африці.

22 Виходці — переселенці.

23 В три вирви — в потилицю.

24 Зубці, путря, шулик — страви.

25 Калганка — горілка, настояна на калгані (рослина).

26 Яловець — хвойна рослина, росте невеликим деревцем, дає приємний смолистий запах.

27 Горлиця, зуб та інші — пісні та музика до танців.

28 Філіжанка — (з польської мови) чашка.

29 Баляндраси — теревені, пусті балачки.

30 З плигу збився — розгубився, втратив розум з ляку.

31 Шпетити — лаяти.

32 Тризубець — Нептуна, бога моря, зображали з тризубцем.

33 Базаринка — хабар.

34 Плутон — бог підземних надр.

35 Прозерпіна — дружина Плутона.

36 В Сілезії.

37 Невтес — один з попутників Енея.

38 Анхіз — батько Енея.