Реклама на сайте Связаться с нами
Українська література

Микола Куліш

Мина Мазайло (скорочено)

Комедія

На главную
Содержание: Українська література

Уля розтанула:

— Що ви кажете?

А сама непомітно в люстро.

Мокій

— Ще не ймете віри? Так ось! Брахікефальності пересічний індекс, себто короткоголовість, у поляків 82,1, у росіян — 82,3, в українців 83,2, у білорусів — 85,1... (Обміряв Улі голову). У мене, міряв, 83,5, у вас — 83,1 — український індекс.

Уля серйозно:

— Серйозно?

Мокій

— Науково-серйозно. (З книжки). Разом з тим, що стрункі та широкоплечі, вони ще груднисті. Пересічний обсяг в грудях, як на довжину тіла — 55,04, у росіян 55,18, у білорусів...

Уля

— А скільки у мене?

Мокій взявся міряти:

— У вас... Гм... (Доторкнувся до грудей). Вибачте... У вас тут теж український індекс...

Уля вдячно заглянула в книжку:

— Скажіть, а про родимки тут пишеться! У мене ось родимка на шиї... і ще одна є...

Мокій

— Не дочитав ще... Прізвище українське, індекси українські, очі, рот, стан, все чисто українське. Тепер ви вірите, Улю?

Уля

— Вірю.

Мокій

— Отже, дозвольте мені вас українізувати, Улю!

Уля тихо:

— Українізуйте, Моко.

Мокій, узявши Улю за руку:

— Ой, Улю, вивчивши мову, ви станете... Що там українкою. Ви станете... більш культурною, корисною громадянкою, от вам клянусь! Ви станете ближче до робітників, до селян та й до мене, а я до вас, от... (Безпорадно замахав руками). Над мовою нашою бринять тепер такі червоні надії, як прапори, як майові світанки. З чудесної гори СРСР її далеко буде чути. По всіх світах буде чути!.. Та от я прочитаю вам зразок народної пісні. Ви ще не чули такої...

Уля

— Серйозно?


5

Увійшла Мазайлиха з якоюсь химерною електричною мухобійкою в руках. Почала ляскати на мух. Поляскавши, вийшла.

6

Мазайло увів Баронову-Козино. Зачинив Мокієві двері. Тоді до Баронової:

— Навіть мух я наказав вибити електричною мухобійкою власного винаходу, щоб навіть мухи нам не заважали. Починайте, будь ласка!

Баронова-Козино захвилювалась:

— Починати?.. Ах, Боже мій, — починати... Може, ви почнете?

Мазайло теж захвилювався:

— Ні! Ні! Я тепер не можу, ви — моя вчителька. Починайте ви!

Баронова-Козино ще гірш захвилювалась:

— За десять років я так одвикла од цього діла, що... Я вся хвилююсь і не можу почати. Не можу! Ах, Боже мій, ну, як його почати, як?.. Мені, старій гімназіяльній вчительці...

Мазайло захвилювався:

— Починайте так, як ви починали колись, молодою... У хлопчачій чи в дівочій гімназії працювали?

Баронова-Козино

— В дівочій, відомства імператриці Марії Теодоровни. Боже мій! Тоді ми всі починали молитвою. Пам'ятаєте молитву перед навчанням?

Мазайло

— Молитву?.. Стривайте! Так-так! У нас в городському вчилищі молитву співали... Так-так, всі хором. А хто спізнявся, той після лекції ще дві години в класі сидів — «без обєда» називалось...

Баронова-Козино

— І в нас у гімназії співали. Прекрасно співали. Пам'ятаю слова...

Мокій, прочинивши двері, заляскав електричною мухобійкою.

Баронова-Козино

— Ах, Боже мій! Невже забула? За десять років. Не може бути... Молитва перед навчанням... Невже забула?

Мазайло

— Молитва перед навчанням. Невже забув?.. Ах, Господи!.. Преблагій Господі!..

Баронова-Козино згадала. Очі засяяли, голос сам заспівав:

— Преблагій Господі, нізпошлі нам благодать...

Мазайло, зрадівши, що згадалось, підхопив на весь голос:

— ...Духа Твоего свято-о...

Баронова-Козино крізь сльози, з просміхом у голосі поправила:

— Святаго...

Мокій, причинивши двері, засвистів. Проте Баронова і Мазайло доспівали разом:

— ...дарствующего і укрепляющего наші душевниє сі-і-ли... даби внімая пре-по-да-ва-є-мо-му уче-е-нію, возрослі ми Тєбє, нашому Создателю, во сла-а-ву, родітєлям же нашім на утєшеніє, церкві і отєчеству на по-о-льзу.

Баронова-Козино на такий голос, як колись казали в класі після молитви:

— Садітесь!

Мазайло сів. Баронова-Козино утерла сльози:

— Як вам здається, чи не заспівають ще цієї молитви по школах?

Мазайло сумно:

— Навряд.

Баронова-Козино, розгорнувши стару читанку:

— А я ще пожду. Жду! Жду-у! (На такий голос, як колись учила). Розгорніть, будь ласка, книжку на сторінці сорок сьомій... (Дала Мазайлові книжку і методично ждала, поки він шукав сорок сьому сторінку). Знайшли сторінку сорок сьому?

Мазайло глухуватим, як колись у школі, голосом:

— Знайшли.

Баронова-Козино

— Читайте вірш «Сенокос». Читайте голосно, виразно, вимовляючи кожне слово.

Мазайло, обсмикуючись, як колись обсмикувався в школі перед тим, як здавати урок, голосно й виразно:

— Пахнєт сєном над лугами...

Баронова-Козино трошки захвилювалась:

— Прононс! Прононс! Не над лу-гами, а над луґамі.

Не га, а ґа...

Мазайло

— Над лу-гами...

— Над луґа-ґа!

— Над луга-га!

— Ґа!

— Га!

Баронова-Козино аж вух своїх торкнулася пальцем:

— Ах, Боже мій! Та в руській мові звука «г» майже немає, а є «ґ». Звук «г» трапляється лише в слові «Бог», та й то вимовляється...

Мазайло раптом у розпач вдався:

— Знаю! Оце саме «ге» і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впізнаватимуть навіть тоді, коли я возговорю не те що чистою руською, а небесною, ангельською мовою.

Баронова-Козино

— Не хвилюйтесь, милий! В одчай не вдавайтесь!

Мазайло

— О, як не хвилюватися, як, коли оце саме «ге» увесь вік мене пекло і кар'єру поламало... Я вам скажу... Ще молодим... Губернатора дочь оддаля закохалася мною. Просилася, молилася: познайомте мене, познайомте. Казали: не дворянин, якийсь там регістратор... Познайомте мене, познайомте! Покликали мене туди — як на Аполлона, на мене дивилася. Почувши ж з уст моїх «ге»... «ге» — одвернулась, скривилась.

Баронова-Козино

— Я її розумію.

— А мене?

— І вас тепер розумію.

Мазайло

— О, скільки я вже сам пробував у розмові казати... «кге».

Баронова-Козино

— «Кге»?