|
|
Дві хмароньки зустрілися
Удосвіта колись,
Зустрілися, спинилися,
За рученьки взялись.
Хотілось їм зостатися,
Умісті бути вік,
А вітер злий сміявся вже
Десь збоку біля їх.
І стали тихо плакати
Дві хмароньки ясні,
І сльози їхні падали
Сріблясті і рясні.
А трави в свої рученьки
Ловили радо їх
І грались, ніби в кремняхи,
Сльозами хмарок тих.
|
|
|
