Іван Кочерга

Свіччине весілля (аналіз)

У передмові до п’єси І. Кочерга писав: “Коли я випадково натрапив на мотив “заборони світла”, мотив, що й послужив темою для цієї драми, мене захопила в ньому можливість змалювати барвисту картину суто міського життя і соціальної боротьби в стародавньому місті, а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю і самобутню культуру”. І далі автор згадує про дві грамоти литовських князів 1494 і 1506 років, що володіли тоді Києвом, згідно з якими заборонялося начебто з протипожежних міркувань засвічувати світло в будинках городян і ремісників. Невиконання цього наказу загрожувало великими, як для того часу, штрафами. Понад півтора десятиліття боролися кияни за своє елементарне людське право, бо розуміли, що литовські князі прагнуть не лише нажитися на штрафах, а й викорінити бажання волі, вільного життя.

Ці історичні факти й події лягли в основу п’єси, зумовили її сюжетно-композиційні особливості. Так, І. Кочерга яскраво змалював побут, реалії середньовічного Києва, на тлі яких чіткіше окреслюються постаті героїв. Драматург використав і своєрідний народний звичай — “женити свічку” 1 вересня, а також урочисті цехові свята. Втілюючи свій задум — змалювати прагнення людини до щастя, до краси, неможливі без утвердження права народу на вільний розвиток, І. Кочерга вміло поєднує історичну основу та художній вимисел.

Сюжет твору розвивається стрімко. У Києві неспокійно — городянам несила терпіти наругу й поневолення, нові податки і штрафи, темряву й безвихідь. Навіть пісню про свічку, цей символ життя, заборонено як злочинну. Коли в Меланки помирає мати, князівська варта заарештовує дівчину, бо та посміла запалити в хаті. Особливо вразила всіх звістка про те, що вже тривалий час воєвода приховує грамоту про скасування заборони. Її викрадає молодий київський зброяр Іван Свічка, який переконаний:

...Коли добром ніхто не дасть нам світла,
Його здобути треба — не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви.
І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не засвітила.

Герой потрапляє до в’язниці. І тоді Меланка, щоб урятувати коханого, з надлюдськими зусиллями проносить беззахисний перед негодою пломінь свічки крутими вуличками Подолу. Дівчина гине. Повсталий народ звільняє Свічку, і той убиває кривдника своєї нареченої — каштеляна Ольшанського.

Городяни вражені смертю дівчини. Проте Свіччине весілля не скінчилося, боротьба триває:

— А тепер на приступ!
До помсти всі! До волі! До борні!

Оптимістичний фінал твору зумовлений вірою в те, що “...для вільного народу колись зоря займеться світова”.

У художній тканині драматичної поеми особливе місце належить образам Івана Свічки та Меланки. Відвагу хлопця і ніжність дівчини змальовано з м’яким ліризмом. Молоді кохають одне одного, але розуміють, що не будуть щасливими доти, поки існують кривдники простого народу. Іван Свічка клянеться відновити права люду на світло.

Мужньою і стійкою постає у творі Меланка. Тендітна, ніжна і вродлива дівчина здатна на самопожертву, її не лякають грізні випробування. Цей образ — поетичний символ України, яка крізь буревії століть пронесла світло вільнолюбства, нескореності. Ці дійові особи, як і інші герої п’єси, — витвір уяви драматурга. Але всі вони — мужній Свічка та щира Меланка, велетень-кожум’яка Чіп, бублейниця Тетяна, сліпий золотар Передерій — зображені у вирі людських пристрастей як цілісні натури, які не здатні поступитися переконаннями, думками, почуттями. Так відбувається наповнення, збагачення історичної основи твору конкретними і неповторними людськими характерами.

Боротьба киян за світло стає символом незнищенності народного духу. Вирує, кипить гнівом трудовий люд. Заборону світла він розцінює і як беззаконня, і як намагання позбавити його нормального людського життя. У такому контексті п’єси світло символізує волю, свободу. Цей мотив розкривається у вдало знайдених драматургом сюжетних перипетіях. Очолює боротьбу за волю Свічка (теж символічне прізвище), молодий зброяр, людина мудра, відважна й порядна. Він добре знає життя, розуміє людські болі й радощі, уміє прислухатися до думок інших. Не випадково він стає народним ватажком у справедливій борні за волю, за народні права:

Немає в світі бурі, щоб огонь
Могла задути вічний та правдивий.

Назва твору — “Свіччине весілля” — теж символічна. Трагічний фінал кохання двох молодих сердець. Та Свічка стає в центрі іншого “весілля” — народного повстання з надією на краще майбутнє.

Поетичний образ світла і свічки підкреслює романтичну сутність образів Меланки, Івана, Гільди, Кмітича, надає творові композиційної стрункості й завершеності.