Економічна теорія

Реальна заробітна плата, доходи населення та їх використання

Зміни реальної заробітної плати і фактори, що на неї впливають. Динаміку реальної заробітної плати визначають за допомогою індексу вартості життя, який обчислюють зіставленням суми товарних цін, що в різні періоди сплачують працівники за придбання необхідних засобів до існування.

Оскільки заробітна плата — це перетворена форма вартості й ціни товару робоча сила та результатів функціонування робочої сили, то її зміни визначаються насамперед динамікою вартості цього специфічного товару. Коли тенденція до підвищення вартості товару робоча сила переважає тенденцію до її зниження, реальна заробітна плата зростає. Ця тенденція в розвинутих країнах спостерігається з початку XX ст. Так, у 1970 р. порівняно з 1910 р. реальний зміст заробітної плати зріс у США і ФРН більш як у 8 разів, в Англії і Франції — у 3—4 рази. Купівельна спроможність заробітної плати зменшувалася під час війн, криз, внаслідок монопольного ціноутворення. З 1965 по 1994 рік реальні доходи населення у розвинутих країнах збільшилися в 1,6 раза. У 1980—90 pp. реальна погодинна заробітна плата робітників у промисловості в країнах ЄС зростала паралельно із зростанням продуктивності праці, тоді як у США знижувалась у середньому на 0,5% щорічно.

НТР висунула якісно нові вимоги до робочої сили, її освіти, кваліфікації, культурного рівня. Процес виробництва (насамперед на підприємствах гігантських корпорацій) вимагає відтворення дедалі складнішої робочої сили. Це, а також зростання результативності праці, її корисного ефекту стало причиною зростання вартості товару робоча сила і підвищення реальної заробітної плати. До факторів, що зумовлюють зростання заробітної плати, належать також дія закону зростання потреб, сприятлива економічна кон'юнктура, зростання свідомості трудящих та їхніх вимог, діяльність профспілок, організованість найманих працівників тощо. Так, у США в колективних договорах темпи змін у заробітній платі закладаються на три роки наперед в умовах, що склалися на момент їх укладання. Тому економічна кон'юнктура в цей період практично не впливає на зміни заробітної плати.

За умов НТР розвинуті країни надають перевагу стимулюванню представників тих професій, які безпосередньо пов'язані з передовими галузями науково-технічного прогресу. Так, у США заробітна плата інженера наприкінці 90-х років XX ст. — на початку XXI ст. була майже в 2 рази вища від заробітної плати кваліфікованого робітника. За рівнем заробітної плати до них наближаються економісти, спеціалісти-математики, хіміки, біологи. Заробітна плата кваліфікованих робітників в 1,5 раза перевищує заробітну плату робітників середньої кваліфікації, а робітники, які обслуговують сучасне устаткування (механіки-ремонтники електроустаткування, наладчики, слюсарі-механіки), отримують платню на 200—300% вищу, ніж робітники на конвеєрі. Водночас понад 60% всіх робочих місць у США вимагали вищої або середньої освіти. За НТР усе більшого поширення набуває така форма організації заробітної плати, як плата за знання, тобто за оволодіння робітником суміжними професіями.

Середньогодинна заробітна плата американського робітника у 2000 р. становила приблизно 18 дол., в Німеччині — 27,5 євро. Частка сімейного бюджету, що витрачається на харчування у США, ФРН та Японії становить менше 15%.

Із зростанням доходу найманих працівників виникає ефект доходу, який означає, що за досягнення достатньо високого рівня матеріального добробуту, можливості придбати значну кількість послуг у працівника виникає бажання мати більше вільного часу, що призводить до певного скорочення пропозиції робочої сили. Ефекту доходу протистоїть ефект заміщення, за якого у найманого працівника з відносно низькими доходами виникає бажання замінити вільний час додатковою працею. Вчинивши так, він може придбати набір певних товарів і послуг уже на більшу заробітну плату.

Як відомо, товари продають за вартістю або наближаються до неї тією мірою, якою попит на них відповідає пропозиції. Проте у розвинутих країнах безробіття зростає. Крім того, значна кількість населення перестала шукати роботу, втративши надію знайти її. Лише у США кількість таких осіб становила понад 2,2 млн. Значне перевищення пропозицією робочої сили попиту на неї спричинило відхилення ціни товару робоча сила нижче від її вартості. Основою вартісного компонента робочої сили є закон вартості, основою цінового компонента — закон попиту і пропозиції.

Реальна заробітна плата скорочується із зростанням податків. Ставка федерального подохідного податку на доходи понад 39 тис. дол. у США становила у другій половині 90-х років 28%. Крім того, частина зарплати вилучалася у фонд соціального страхування. В Німеччині на сплату податків у 2002 р. із заробітної плати йшло 40%.

Важливим фактором зниження заробітної плати є заборгованість населення за всіма формами кредиту. Населення у віці до 65 років з доходами до 50 тис. дол. на рік (основна частина американських споживачів, дохід у 50 тис. дол. на рік має кожна п'ята сім'я) витрачає нині 20% свого бюджету на сплату заборгованості за кредит. Одним із факторів певного вирівнювання цієї тенденції є зниження цін на товари широкого вжитку. Так, у 1981—1991 pp. у розвинутих країнах ціни на непродовольчі товари широкого вжитку (меблі, телевізори, одяг) знизилися на 7%, на м'ясо зросли на 3%, на молочні продукти знизилися на 4%.

Дія факторів, що зумовлюють відхилення ціни товару робоча сила вниз від вартості, у повоєнний період була відчутнішою. Крім того, зростання реальної заробітної плати відставало від зростання вартості робочої сили. Це унеможливлювало відтворення за рахунок реальної заробітної плати робочої сили сукупного працівника на належному рівні, що призвело до поглиблення суперечності між потребами у відтворенні складної робочої сили і вузькими межами корпоративної власності.

Розвиток цієї суперечності зумовлює посилення процесу одержавлення робочої сили, зростання соціальних витрат держави, які є важливим елементом реальних доходів населення. Держава, здійснюючи відтворення робочої сили, надає цьому процесові здебільшого характеру колективного капіталістичного відтворення складної робочої сили.

Динаміка соціальних витрат розвинутих країн тісно пов'язана з динамікою заробітної плати. Із зниженням реальної заробітної плати обсяг соціальних витрат держави зростає. З 1955 по 1969 рік витрати на соціальні цілі з федерального бюджету зросли у США з 22,9 млрд. до 159 млрд. дол. На початку та в середині 70-х років, коли темпи зростання реальної заробітної плати уповільнилися, а відтак відбулося її зниження, спостерігалося значне зростання соціальних витрат держави. З 1970 по 1979 рік вони збільшилися приблизно на 160 млрд. дол., а в 1979—1999 pp. за рахунок федерального бюджету зросли з 298 до понад 1 трлн. дол; значно зросли витрати корпорацій і фірм на соціальні цілі. Лише так можна було привести рівень і характер розвитку основної продуктивної сили у відносну відповідність з прогресом техніки, вимогами процесу виробництва прибутку на сучасних підприємствах.

Проте дії держави у соціальній сфері глибоко суперечливі й непослідовні. По-перше, темпи зростання соціальних витрат держави відстають від реальних потреб трудящих у розвитку освіти, охорони здоров'я та інших соціальних послуг, а також від темпів зростання інфляції та темпів зниження реальної заробітної плати. Так, незважаючи на значне збільшення витрат на соціальні потреби впродовж 1970—1989 pp. у поточних цінах (майже на 400 млрд. дол.), їх зростання з урахуванням знецінення долара було наполовину меншим. По-друге, соціальні витрати несправедливо розподіляють серед різних груп, наприклад, бюджети шкіл у багатих приміських зонах у чотири рази більші за бюджети звичайних міських шкіл. По-третє, з приходом до влади консервативних урядів у найбільших капіталістичних країнах почався масовий наступ на соціальні завоювання працівників.

В Україні реальна заробітна плата у 90-х роках XX ст. і у 2000 р. знизилась приблизно у 5 разів, з урахуванням скорочення витрат із суспільних фондів споживання — у 10 разів. Середня заробітна плата у 2003 р. в сумі 462 грн. забезпечувала мінімальний прожитковий рівень, проте значна кількість працівників отримувала набагато нижчу зарплату. Водночас заробітна плата в тіньовому секторі була майже утричі вищою, ніж у народному господарстві (в середньому). Найвищу заробітну плату отримували працівники фінансової сфери (1051 грн.), тоді як у сфері освіти, громадського харчування та ін. — приблизно 60% від середнього рівня.

Заробітна плата в Україні у 90-х роках — на початку XXI ст. не виконувала ні відтворювальної, ні стимулюючої, ні соціальної функції (або виконувала їх незадовільно). Частково реалізовувалася лише її розподільча функція. Це виявлялося у відпливі частини робочої сили з найменш оплачуваних посад, у переході в комерційні структури частини висококваліфікованих спеціалістів з вищої школи, науково-дослідних інститутів, у від'їзді значної частини робочої сили за кордон.

Відчутне зниження життєвого рівня у пострадянських країнах і в Україні зокрема спричинене також знеціненням трудових заощаджень населення.

Загалом середньомісячна номінальна заробітна плата у доларовому еквіваленті в Україні становила у 1995 р. 50 дол., у 2002 р. — 71 дол., у 2004 р. — 106 дол., проте долар за цей період значно знецінився. За стандартами ООН, межа бідності в країнах Центральної та Східної Європи становить 4 дол. на день. Для порівняння: заробітна плата у Литві наприкінці 90-х років становила майже 200 дол., в Угорщині та Польщі — приблизно 350 дол., у Словенії — понад 800 дол.

Структура доходів сім'ї та їх використання. Заробітна плата є основним джерелом зростання доходів населення. Проте у колишньому СРСР, а значною мірою і нині в Україні, Росії, інших державах СНД заробітна плата відірвана від особистого трудового внеску працівників і результатів роботи колективу. Освіта, рівень кваліфікації, трудовий стаж, навіть робочий час помітно не впливали на її рівень. Аналогічна норма застосовувалася і до суспільних фондів споживання, які є другим важливим елементом доходів сім'ї.

У країнах зі змішаною економікою на рівень доходів працівників у різних сферах діяльності впливають освіта, набута спеціальність, власність, різні види багатств, переданих чи отриманих у спадок, а також результат підприємницького успіху. Частина доходів сім'ї у розвинутих країнах також формується з відсотків від вкладів, отриманих дивідендів тощо.

В Україні сімейний бюджет значною мірою поповнюється за рахунок натурального споживання продукції індивідуального господарства та її часткової реалізації з урахуванням зміни роздрібних цін.

Частина доходів населення в сучасному цивілізованому світі використовується не для придбання будь-якого житла, а, скажімо, для купівлі комфортного помешкання з необхідним рівнем комунального обслуговування, гаражем, сауною, басейном тощо. У Великобританії, наприклад, майже 60% сімей мають власні будинки. Люди купують не найнеобхідніші предмети особистого споживання (одяг, взуття, інші речі), а хочуть, щоб вони були зручними, красивими, сучасними, приносили їх власникові задоволення, насолоду. Такий самий підхід і до продуктів харчування: враховуються не тільки кількісні показники з огляду на елементарну калорійність, а й якісна структура відповідно до фізіологічних потреб, науково обґрунтованих норм споживання.

Після Другої світової війни в економічно розвинутих країнах світу за порівняно нетривалий період часу у повсякденне життя людей увійшли телефон, телевізор, магнітофон, холодильник, автомобіль, комп'ютер, множильна техніка, десятки інших предметів побутового призначення, які помітно змінюють структуру потреб, звичок і настрою. Нa розваги та відпочинок американці витратили в 1993 р. понад 300 млрд. дол., а кількість населення, що обслуговує сферу дозвілля, становить майже 20%. Водночас нижче від офіційного рівня бідності в цій країні у тому ж році проживало 14,5% сімей, у 2001 р. — 13,6%.

Внаслідок глибокої економічної кризи в Україні в 1990—1999 pp. у структурі витрат сім'ї відбулися істотні зміни. Так, якщо офіційна статистика стверджувала, що у 1985—1990 pp. на продукти харчування сім'ї робітники і службовці витрачали 30,2—30,9% бюджетних коштів, то у 2003 р. переважна більшість населення — приблизно 80 %, а на оплату трикімнатної квартири — від 120 до 160 грн. Недоступними для населення стали товари тривалого користування.