Міжнародна економіка

Шляхи удосконалення зовнішньоторговельної політики України

Зовнішньоторговельна діяльність України впродовж 1991—1997 pp. відбулася під впливом таких основних чинників, як суттєве скорочення виробництва і внутрішнього споживання продукції виробничо-технічного та споживчого призначення, поглиблення економічної кризи в пострадянських країнах, що, зокрема, зумовило різке обмеження доступу вітчизняної продукції на ринки цих країн, значну залежність України від критичного імпорту ряду сировинних ресурсів, передусім паливно-енергетичних. Під впливом зазначених чинників вітчизняні товаровиробники переорієнтувалися з ринків збуту в межах пострадянських країн на ринки збуту продукції в країнах далекого зарубіжжя, одночасно зменшувались обсяги внутрішнього споживання.

Ситуацію погіршила світова економічна криза 1997—1999 pp. Значно знизився попит на основні статті українського експорту, насамперед на металургійну продукцію, почали звужуватися традиційні для українського виробника російські ринки; на динаміку зовнішньої торгівлі України помітно вплинуло впровадження жорсткого адміністративного контролю на валютному ринку, в свою чергу, внутрішня фінансова криза знизила потенціал підприємств-експортерів.

В 1996—1998 pp. зовнішній торговельний обіг України скорочувався. У 1998 р. зовнішня торгівля скоротилася порівняно з 1997 р. на 23 %.

У 1999 р. вперше за історію складання платіжного балансу в Україні зафіксовано позитивне сальдо торгівлі товарами й послугами в розмірі 1 млрд. дол. США (до цього протягом п'яти років дефіцит торговельного балансу становив близько 3 % ВВП). Визначальним чинником формування позитивного сальдо було зниження від'ємного сальдо торгівлі товарами порівняно з попереднім роком у 5,4 рази за традиційно позитивного сальдо в торгівлі послугами.

Однак, поліпшення стану торговельного балансу в 1999 р. відбувалося на тлі різкого скорочення обсягів зовнішньої торгівлі товарами (найнижчий показник за останні п'ять років). Сукупний річний зовнішньоторговельний обіг (з урахуванням неформальної торгівлі) зменшився порівняно з 1998 р. на 4,6 млрд. дол. США, або на 15,3 %, і становив 25,4 млрд. дол. США.

Загальний обсяг зовнішньої торгівлі товарами у 2000 р. становив 28,6 млрд. дол. США і збільшився порівняно з 1999 р. на 21,85 у тому числі експорт дорівнював 14,6 млрд. дол. США (збільшився на 25,8 %), імпорт — 14 млрд. дол. (зріс на 17,8 %). Позитивне сальдо становило 616,5 млн. дол., коефіцієнт покриття імпорту експортом — 1,04.

Аби з'ясувати наше місце в міжнародній торгівлі, слід звернутися до показника обсягу експорту в розрахунку на душу населення. Порівняно з промисловими країнами світу, а також деякими постсоціалістичними країнами Україна має дуже низький показник обсягу експорту на душу населення. У 1999 р. цей показник дорівнював 233 дол. США.

В Німеччині цей показник дорівнює 6 223 дол. США в перерахунку на душу населення, Франція — 4849; Чехія — 2612, Угорщина — 2371, Словаччина — 1889, Хорватія — 933, Польща — 690 дол. США. Серед країн колишнього СРСР за цим показником лідирували прибалтійські країни: Естонія — 1559 дол. США, Литва — 1130, Латвія — 708. У Білорусі цей показник дорівнював 599 дол. США, у Росії — 500 і лише в Молдові він був нижчим, ніж в Україні — 192 дол. США.

Якщо проаналізувати торговельну політику України за певний період часу, то ми бачимо наявність щорічних коливань як в експорті, так і в імпорті товарів. Це свідчить про відсутність сталої зовнішньоторговельної політики і велику залежність нашої економіки від кон'юнктури ринку. Нам, перш за все, потрібно удосконалювати структуру зовнішньої торгівлі й мати обгрунтовану зовнішню торговельну політику.

Для розробки довгострокової зовнішньоторговельної політики нашій державі потрібно підвищувати конкурентоспроможність наших товарів та послуг.

Практика свідчить, що українська продукція надзвичайно енергомістка через зношування основних фондів та застарілі технології. На 1 дол. ВВП Україна витрачає в 5,5 раза більше енергоресурсів, ніж країни Центральної Європи, й у 12 разів більше, ніж держави ОЕСР.

Кінцева продукція має високу собівартість, що призводить до зростання цін на нашу продукцію на світовому ринку. Ціни на окремі види продукції на 30—70 % перевищують ціни міжнародних ринків.

Недосконалість кредитного ринку України, слабкий "доступ" суб'єктів підприємницької діяльності до довгострокових кредитів спричиняють те, що для українських експортерів фінансові ресурси сьогодні обходяться в 6—10 разів дорожче, ніж для їхніх західних конкурентів.

Потрібно негайно подбати про підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів та послуг. Українським експортерам дуже непросто конкурувати на зовнішніх ринках в умовах невизначеності щодо прав власності й правил ведення бізнесу, бо в країні досі не прийняті земельний і Цивільний кодекси.

В Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначений механізм державного і регіонального регулювання цієї сфери, але практика свідчить про недосконалість цього механізму.

Потрібно правильно визначити структурні пріоритети зовнішньої торгівлі, а також змінити конфіскаційну податкову політику і жорстку грошово-кредитну політику на більш ліберальну. Існуючі напрямки цієї політики позбавляють підприємства можливості мати для розвитку модернізації та більш удосконаленого інвестування виробництва експортної продукції.

Нам потрібно подбати про подальший розвиток інфраструктури ринку. Біржі, страхові компанії, банківська сфера повинні працювати на підтримку всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Останнім часом в економіці та політиці України відбуваються суттєві зміни. Декілька років Україна має зростання обсягу ВВП, удосконалюється грошово-кредитна політика, відбуваються певні зміни і в зовнішній політиці. Але для успішного просування України на міжнародні ринки необхідне суттєве коригування зовнішньоторговельної політики за такими стратегічними напрямами:

• розвиток експортного потенціалу у держави в рамках міжнародної спеціалізації, яка б органічно поєднувалася з вигідними для України напрямами структурних трансформацій в економіці (природно, за дотримання балансу між внутрішнім і зовнішнім попитом на українські товари й послуги);

• нарощування зусиль в найперспективніших секторах світової економіки (електроніка, енергетика, матеріали із заздалегідь заданими властивостями, біотехнології, науково-технічні, інжинірингові, консалтингові послуги, міжнародний туризм і т. ін.);

• створення конкурентоспроможних транснаціональних корпорацій, освоєння стратегії глобального маркетингу, технології реалізації великих міжнародних коопераційних проектів;

• диверсифікування географічної структури зовнішньої торгівлі, мінімізування критичної залежності від окремих держав (ринків), відповідно посилюючи економічну безпеку України;

• забезпечення збалансованості експорту й імпорту, торговельних і поточних платіжних балансів України.