Реклама на сайте Связаться с нами

К. С. Солонінко

Міжнародна економіка

Навчальний посібник

Київ
Кондор
2008

На главную
Міжнародна економіка. Солонінко К. С.

Новий тип інтеграції на півночі Америки

Місце і роль Північної Америки в системі світогосподарських зв'язків визначається цілою низкою факторів.

1. США і Канада створили величезний економічний і науково-технічний потенціал і як члени найбільш престижного і впливового клубу «Велика вісімка» протягом досить тривалого часу встановлюють «правила гри» у світовому господарстві.

2. Крім того, США попри всі кризові потрясіння, більш ніж століття не знають собі рівних в економічному змаганні, в технологічному пануванні та ефективному використанні досягнень науково-технічного прогресу; вони стали найбільш впливовою силою сучасного світу.

3. Зазначені характеристики, а також унікальне географічне розташування дають можливість США посідати важливі стратегічні й тактичні позиції в євроатлантичних структурах, активно співпрацювати з Європейським Союзом. Активною є їхня участь в інтеграційних процесах, що відбуваються в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

4. Вплив США на світові процеси значно посилюється з виникненням на території Північної Америки міжнародного економічного об'єднання. Північноамериканська економічна інтеграція зумовлена глобальними змінами в системі світових господарських зв'язків, що набули характеру стійкої планетарної тенденції. Вона є продуктом прогресуючого процесу інтернаціоналізації господарського життя.

Північноамериканська економічна інтеграція є також результатом входження світового господарства в якісно новий етап розвитку, на якому зовнішньоекономічні зв'язки втрачають свою допоміжну щодо політики роль і перетворюються на самостійний, навіть вирішальний фактор формування світового співтовариства.

На цьому етапі небувало зростає рівень єднання світового господарства, в якому окремі країни чи угруповання країн — європейське, північноамериканське, африканське, латиноамериканське, азійсько-тихоокеанське — дедалі більшою мірою стають складовими величезної економічної системи, що набуває риси глобального економічного простору.

У такому просторі роль Північної Америки визначається тепер уже не силою впливу США на світогосподарські зв'язки, а силою спільних потенційних можливостей трьох по-своєму великих національних економік Північноамериканського континенту, об'єднаних в одну.

В 90-ті роки минулого століття на Північноамериканському континенті виникає прообраз майбутнього єдиного господарського комплексу, в якому національні економіки (Мексики, Канади і США) інтегруються і починають функціонувати як складові єдиної господарської системи.

Передумови виникнення Північноамериканської зони вільної торгівлі складалися поступово. Вони знайшли прояв у досить інтенсивному проникненні в мексиканську економіку транснаціональних корпорацій США, які закріпилися в ній цілою системою філій зі значними пільговими умовами виробничої і торговельної діяльності. Ці передумови складалися під впливом активної «американізації» провідних галузей канадської економіки. Неабияку роль у їх виникненні відігравало розширення торговельних відносин між США і Мексикою та США і Канадою.

Створенню «троїстого» інтеграційного об'єднання в Північній Америці передував також досвід «вільної торгівлі» між Канадою і США, запровадженої відповідною угодою, підписаною у вересні 1988 р.

Про тісний зв'язок економіки Канади з економікою США свідчить хоча б той факт, що північноамериканські монополії контролюють майже половину гірничодобувної та понад 40 % обробної промисловості в канадській економіці. У свою чергу США значною мірою залежать від імпорту з Канади сировинних ресурсів, не говорячи вже про те, що Канада традиційно є великим торговельним партнером США.

У Мексиці на частку ТНК США припадає понад 70 % усіх іноземних інвестицій у провідні галузі національної економіки — автомобільну, хімічну, електротехнічну та ін.

Наприкінці 80-х років починається серія консультацій і переговорів з приводу поглиблення та юридичного оформлення інтеграційних зв'язків між Мексикою і США. Звичайно ж, Канада не могла залишитися осторонь мексикансько-американського зближення: вона приєднується до переговорного процесу, який завершився у вересні 1992 р. підписанням тристоронньої угоди про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі — North American Free Trade Agreement (NAFTA). Згідно з цією угодою, з січня 1994 р. розпочато формування найбільшого у світі ринку. Створення його передбачено завершити у 2009 р.

Підписання тристоронньої угоди означало початок нового етапу розвитку інтеграційного процесу в Західній півкулі, а також у світовому господарстві в цілому. Північноамериканське інтеграційне об'єднання за основними економічними показниками перевищує Європейський Союз, а з поширенням зони вільної торгівлі на Латиноамериканський регіон підводить базу під створення міжконтинентального спільного ринку товарів та послуг.

Про масштаби й потенційні можливості північноамериканського економічного об'єднання свідчить порівняння основних показників НАФТА і ЄС.

Показники НАФТА поступаються лише перед даними, що характеризують АТЕС, на частку якого, за оцінками зарубіжних експертів, припадає близько 56 % випуску ВВП і 46 % обсягу світової торгівлі. Щоправда, до цього азійсько-тихоокеанського інтеграційного конгломерату входять всі три учасники північноамериканського інтеграційного процесу.

Специфічність НАФТА визначається низкою характеристик, котрі певною мірою відрізняють її як від західноєвропейської, так і від інших моделей міжнародної економічної інтеграції.

По-перше, Північноамериканська зона вільної торгівлі має континентальні масштаби. У світовому господарстві — це перше інтеграційне угрупування з такою характеристикою. Воно об'єднує лише три, але досить великі за територією, людськими ресурсами та економічним потенціалом країни.

По-друге, країни, що об'єдналися в НАФТА, мають різні рівні економічного розвитку, більше того, рівень Мексики різко контрастує з рівнем США та Канади. Власне це не є винятковим явищем: у Західній півкулі подібний приклад демонструє МЕРКОСУР, до якого поряд з такими велетнями Латинської Америки як Бразилія та Аргентина, входять Уругвай і Парагвай, котрі значно поступаються їм в економічному розвитку.

По-третє, яскраво вираженим центром Північноамериканської зони вільної торгівлі залишаються США — світовий лідер з величезним науково-технічним, технологічним потенціалом та конкурентоспроможною економікою. Основні торговельні та інвестиційні потоки в межах угрупування спрямовані переважно із США або до США; більша частина зовнішньоторговельного обігу Канади (74 %) і Мексики (65 %) припадає на торгівлю із США. Що ж до канадсько-мексиканських торговельних та інвестиційних зв'язків, то до останнього часу вони залишалися надто слабкими.

По-четверте, угода має широкомасштабний характер: вона охоплює виробничу сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами-інтегрантами, інвестиційну діяльність, розширює вільний рух капіталів, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо.

По-п'яте, країни-члени НАФТА є водночас і атлантичними, і тихоокеанськими; вони майже рівновіддалені від двох інших потужних світових економічних регіонів — Західної Європи та Азійсько-тихоокеанського регіону, що дає можливість рівномірно розвивати економічні зв'язки з ними і суттєво впливати на розвиток цих зв'язків.

На відміну від Європейського Союзу, що піднявся на найвищий інтеграційний щабель, НАФТА не має досконалої структури наднаціональних органів регулювання тристоронніх відносин, що на даний час цілком влаштовує Канаду й Мексику, які вбачають в ній загрозу своїй політичній та економічній незалежності. Зрештою зона вільної торгівлі — це перший етап у міжнародній економічній інтеграції, і йому притаманні свої інституційні механізми.

Особливість угоди про НАФТА полягає також у тому, що вперше у світовій практиці в системі світових господарських зв'язків інтеграційне угруповання об'єднало найбільш високорозвинуті держави сучасності з однією з держав, що розвиваються, яка ледь піднялася до рівня «нових індустріальних середніх держав». Тому цілком природною можна вважати строкатість північноамериканського інтеграційного об'єднання, що підтверджується навіть найбільш загальними показниками.

Головними стимулами інтегрування є спільні економічні інтереси, що разом із принципами взаємовигідних відносин складають фундамент угоди. Цілі угоди полягають у тому, щоб позбутися перешкод у торгівлі, створити умови для справедливої конкуренції, збільшити доцільність інвестування, спільно захищати права інтелектуальної власності, запровадити ефективний механізм співпраці та розв'язання суперечностей, а також розвивати тристороннє, регіональне та багатостороннє кооперування.

Спільний для трьох сторін інтерес полягає в тому, щоб об'єднаними зусиллями протистояти посиленню впливу західноєвропейського інтеграційного об'єднання в особі ЄС. Як відомо, свого часу політика панамериканізму була спрямована проти поширення європейського впливу в Західній півкулі. У тристоронній угоді про цю політику не йдеться, але її насправді антиєвропейська спрямованість є очевидною. НАФТА має протистояти також могутньому економічному піднесенню Азійсько-тихоокеанського регіону, який, на думку багатьох дослідників, досить серйозно претендує на роль світового центру в XXI ст. США дійшли висновку, що їх одноосібної присутності в цьому регіоні вже недостатньо, щоб адекватно реагувати на можливі зміни у розстановці світових економічних сил або, принаймні, підтримувати рівновагу між ними.

Кожна з трьох країн-учасниць має свої економічні інтереси в НАФТА і, звісно, кожна з них плекає надію за допомогою вільної торгівлі реалізувати ці інтереси.

США прагнуть насамперед посилити могутність північноамериканського «центру» і його вплив на світове господарство, розширити безмитний ринок реалізації продукції власних товаровиробників, зміцнити позиції національного капіталу ТНК в економіці Мексики і Канади, збільшити доступ до мексиканських і канадських економічних ресурсів, через Мексику поширити вплив на всю Латинську Америку в дусі відомої політики панамериканізму.

Канада сподівається позбавитися протекціоністських обмежень з боку законодавства Сполучених Штатів і в такий спосіб підвищити конкурентоспроможність товарів своїх виробників на ринках США; суттєво збільшити товарообіг із Мексикою, який раніше був незначним; через США і Мексику вийти на ринки країн Латиноамериканського регіону; через активізацію зв'язків у межах об'єднання пожвавити економічну ситуацію в країні, підвищити темпи економічного зростання, розширити межі зайнятості. Канада розглядає НАФТА як «символ подальшої лібералізації торгівлі й торговельного законодавства».

Свої інтереси в НАФТА вбачає і Мексика, яка поставила собі за мету за допомогою вільної торгівлі отримати доступ до досягнень науково-технічного прогресу для створення потужних засад модернізації національної економіки. Інтегруючись до найбільшої у світі зони вільної торгівлі, Мексика розраховує на вигідні умови експорту своєї продукції на ринках США і Канади; особливі надії пов'язуються із залучениям додаткових інвестицій, новітніх технологій в національне виробництво, що має забезпечити значне збільшення кількості робочих місць, підвищення конкурентоспроможності національного виробництва.

Учасники НАФТА проголосили своєю головною метою створення не спільного ринку західноєвропейського зразка, а зони вільної торгівлі, яка дала б можливість кожній країні-інтегранту без перешкод і обмежень розвивати економічні відносини з іншими державами та регіонами.

Мова йде не про погодження торгово-економічної політики кожного з членів НАФТА з певними наднаціональними структурами, як то практикується в ЄС. Більше того, створення подібних структур поки що не планується. Щоправда передбачено функціонування тристоронніх комісій з розв'язання суперечок між країнами-партнерами у сферах трудових відносин та збереження довкілля.

Виходячи з угоди про Північноамериканську зону вільної торгівлі, намічено: поетапне, протягом 15 років, скасування митних тарифів, а також нетарифних обмежень у взаємній торгівлі; забезпечення високого рівня захисту інтелектуальної власності; розробка спільної програми боротьби із забрудненням довкілля.

Перелічені напрями діяльності дещо розширюють традиційні уявлення про початковий етап інтеграційного процесу в «класичному» його визначенні. Угода дає можливість практичного розв'язання важливих питань не лише торгівлі, а й усього взаємного співробітництва, зокрема:

• у митній сфері: згідно з угодою країни-інтегранти зробили суттєвий крок до скасування митних обмежень — США на 84 % і Канада на 79 % мексиканського експорту (за винятком нафтопродуктів); Мексика ліквідувала митні обмеження на 43 % товарів із США і на 41 % товарів із Канади. Через 15 років такі обмеження будуть узагалі ліквідовані;

• в інвестиційній сфері: запроваджений інвестиційний механізм не передбачає будь-яких обмежень у діяльності іноземних інвесторів; при цьому гарантуються конвертованість національної валюти і можливість переказів коштів за кордон;

• у виробничій сфері: угодою передбачено створення режиму найбільшого сприяння місцевим фірмам; зі сфери дії угоди вилучені галузі, які відповідно до Конституції перебувають у виключній компетенції держави;

• в невиробничій сфері: запроваджено режим найбільшого сприяння у взаємовідносинах між державами-інтегрантами;

• у фінансовій сфері: вся система розрахунків залишається під контролем держав; під дію угоди про НАФТА не підпадають політика грошового обігу та обміну валют, а також діяльність із соціального страхування та капітального будівництва.

Для розв'язання спірних питань узгоджено механізм дії інституцій трьох рівнів — міжурядові консультації, комісія з вільної торгівлі, арбітраж.

Функціонування такого потужного об'єднання, як НАФТА, за умови збереження ним характеру відкритого економічного угрупування зберігає, і навіть обіцяє нові можливості, для розвитку торговельних відносин із третіми країнами. Щоправда зазначене суттєве зменшення митних обмежень усередині угрупування ставить експортерів із цих країн у заздалегідь невигідні умови.

Тому цілком виправдано, що Мексика в ході переговорів з приводу утворення зони вільної торгівлі добилася визнання різниці за рівнями розвитку мексиканської економіки порівняно з американською та канадською і, таким чином, отримала можливість протягом 15 років на пільгових умовах співпрацювати з партнерами по НАФТА. Отож, протягом зазначеного терміну Мексика буде користуватися пільгами в реформуванні своєї митної системи, а також володіти виключним правом розпоряджатися національними запасами нафти й газу, нафтопродуктами і продуктами нафтохімічної промисловості. Мексиці надано безмитний режим експорту до США і Канади легкових автомобілів власного виробництва, до того ж значно послаблено режим митного оподаткування мексиканського експорту сільськогосподарської продукції.

І все ж таки зазначимо, що посилення північноамериканської орієнтації не загрожує Мексиці самообмеженням зоною вільної торгівлі. Скоріше відбуватиметься розширення торговельних відносин з іншими країнами і регіонами. Мексиканським політикам імпонує відкритий характер Північноамериканської зони вільної торгівлі й вони за будь-якої нагоди підкреслюють це. До того ж зазначені преференції, якими Мексика буде користуватися протягом усього «випробувального періоду», забезпечать їй добрі перспективи адаптації до нових умов співробітництва з північноамериканськими партнерами.

Підсумки перших п'яти років функціонування НАФТА були досить неоднозначними для учасників тристоронньої угоди. В цілому мало що змінилося в розстановці сил на континенті. США, як і раніше, посідають провідні позиції в усіх сферах міждержавних економічних відносин і залишаються центром ваги як для Мексики, так і для Канади.

Експерти вважають, що від участі в НАФТА найбільше виграла Мексика, яка більшою мірою, порівняно зі США й Канадою, поліпшила становище в таких сферах, як добробут, реальний ВНП, реальні витрати, робочий час, реальна зарплатня, капітальні інвестиції, імпорт, експорт. Певних зрушень країни-інтегранти добилися в розв'язанні проблем зайнятості, інфляції, промислового виробництва, зовнішньої торгівлі.

Першим серйозним випробуванням для НАФТА стала мексиканська фінансова криза, що вибухнула в кінці 1994 — на початку 1995 р. Причина кризи — надмірні інвестиційні потоки ззовні. Певні успіхи економічного реформування в Мексиці породили ілюзію «безмежних можливостей» для зарубіжних інвесторів. У свою чергу, мексиканський уряд саме за рахунок іноземних портфельних інвестицій, що надходили в основному із США, фінансував значну частину національних проектів і водночас намагався покрити дефіцит поточного платіжного балансу, який помітно перевищував оптимальні межі і сягнув понад 6 % ВВП. На початку 90-х років за рахунок північноамериканських портфельних інвестицій фінансувалося 2/3 дефіциту поточного платіжного балансу, тоді як оптимальним варіантом вважається рівень 20-30 %. Криза була погашена безпрецедентними обсягами міжнародної допомоги Мексиці, що перевищила 50 млрд. дол. Значну частку цієї допомоги становила позика США, які в першу чергу були зацікавлені в тому, щоб не допустити провалу Мексики у кризову безодню. Звичайно ж, підтримуючи партнера, США опікувалися передусім своїми інтересами, захищаючи національних підприємців і власників мексиканських цінних паперів, зберігаючи обсяги експорту до Мексики та обмежуючи потік нелегальних іммігрантів з її території.

Перспективу північноамериканського економічного поступу США пов'язують з інтеграційними процесами в Латиноамериканському регіоні, а відтак — із поширенням їх на всю Західну півкулю. Причому в намірах і діях США досить виразно простежується зв'язок сучасності з історичним минулим, а саме з політикою панамериканізму, проголошеною на початку XIX ст. і відомою як доктрина Монро. Головна ідея доктрини зводилася до посилення впливу США на Латиноамериканський регіон як обов'язкової складової їхньої зовнішньої політики і до максимального обмеження такого впливу з боку будь-якої європейської держави. «Америка для американців» — так коротко формулюється ця ідея.

Пізніше, у 70-ті роки XIX ст., політика панамериканізму трансформується в ідею «співробітництва країн Західної півкулі». Але в Латинській Америці монроїзм завжди розглядався як доктрина сили з боку США, що дамокловим мечем нависла над країнами регіону. Латинська Америка ніколи не визнавала цю доктрину ні як норму міжнародного права, ні як регіональну ідею. Вже в наші часи ідеї панамериканізму дістають втілення в новій програмі, запропонованій США, під назвою «Ініціатива для Америк». У відповідності до неї інтеграційний процес має поширитися на обидва континенти Західної півкулі — аж до створення у майбутньому єдиної зони вільної торгівлі від Аляски до Вогненної Землі.

Про те, що такі наміри США не є утопією, свідчить, зокрема, зустріч у Маямі глав держав і урядів 34 країн обох американських континентів (грудень 1994 р.), в результаті якої досягнута домовленість про підготовку до 2005 р. передумов для створення такої зони. Цей торговельний простір буде здатний задовольнити потреби у товарах і послугах 850 млн. громадян. Безперечно, процеси таких масштабів у міжнародній економічній інтеграції призведуть до суттєвих змін не лише в регіонах Західної півкулі, а й у світовому господарстві в цілому.

Не менш важливими є й інші параметри. Утвердження північноамериканського інтеграційного економічного блоку переконливо засвідчує, що політична воля, готовність до співробітництва на рівних, наявність конструктивних підходів здатні подолати розбіжності й суперечності та вивести на шлях зближення і взаємодоповнюваності національних економік, сприяти поглибленню взаєморозуміння і подальшому економічному зростанню країн-інтегрантів.