Етика

Тофтул М. Г.

Етика належить до філософських дисциплін, оскільки вивчає не тільки стосунки між людьми, а й ставлення індивіда до світу. Вона досліджує цінності життя і світу, вчить оцінювати різноманітні ситуації морального вибору. Термін «етика» походить від давньогрецького слова «ethos» («етос»), яке спершу означало спільне житло, домівку, звірине лігвище тощо, пізніше — звичай, норов, правило, характер. Взявши за основу слово «ethos» у значенні характеру, давньогрецький філософ Арістотель (384—322 до н. е.) утворив прикметник «ethikos» («етичний») для позначення чеснот людської вдачі, душевних якостей. Науку, що вивчає етичні чесноти, він назвав етикою. Їй Арістотель присвятив праці «Нікомахова етика», «Евдемова етика», «Велика етика». Загалом етика є наукою, яка досліджує мораль, своєрідною теорією моралі, що з'ясовує її сутність, природу, походження, історичний розвиток, місце в системі суспільних відносин. Етика — філософська наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі. Предметом етики є мораль як форма індивідуальної та суспільної свідомості, загальні закономірності їх буття. Співвідношення моралі й етики можна передати такою моделлю: «мораль у собі» (уявлення, почуття, емоції, суб'єктивні вияви волі) — «мораль для нас» (мораль, «одягнена» в матеріальну оболонку мови і мовлення, тобто «омовлена» мораль і моральність) — етика як теоретична модель моралі, її інтерпретація (тлумачення) та обґрунтування. З'ясування й окреслення предмета етики передбачає принципово інше бачення моделі людського буття, ніж традиційне. Етика найменше переймається безпосередньо детермінованою діяльністю і поведінкою людини за відсутності вибору. Отже, це є наука, яка досліджує мораль у всіх її вимірах і сферах функціонування. Послуговуючись відповідною системою категорій, етика обґрунтовує, інтерпретує мораль і її норми, нерідко стимулюючи її розвиток. Сформувалася етика у лоні філософії, тому вона споріднена зі всіма основними її розділами — онтологією, гносеологією, аксіологією, праксеологією. З'ясовуючи сенс життя, етика змушена вийти на основоположні онтологічні проблеми, зокрема буття людини як особистості. Етику як науку нормативну, що визначає поведінку індивіда в конкретних випадках, цікавить передусім потенційне буття, світ належного. Проте вона зважає і на реальні моральні стосунки людей, тобто на моральність. Як наука про належне етика перебуває у взаємозв'язках із футурологією — наукою про майбутнє людства. Крім того, етика взаємодіє з естетикою, психологією, педагогікою, історією, етнографією, культурологією, мистецтвознавством, іншими науками, які досліджують буття людини.