Міжнародні фінанси

Транснаціональні компанії

Іноземна інвестиційна діяльність і транснаціональні компанії (ТНК) відомі здавна. Перші ТНК з'явилися в обробній промисловості Європи та США ще в XIX ст.

Розширення іноземного інвестування невід'ємне від інтернаціоналізації діяльності підприємств, збільшення кількості ТНК, зміцнення економічної потужності кожної з них. Сьогодні в обробній промисловості жодна велика промислова група не може навіть уявити розвиток своєї діяльності у суто національних межах. У всіх галузях ринки мають щонайменше континентальний, а здебільшого світовий масштаб. Стратегія багатонаціональних фірм у частині їх закордонних підрозділів досить швидко стає незалежною від національних умов у їх рідних країнах. На сучасному етапі спостерігається процес глобалізації діяльності промислових підприємств; подібні процеси відбуваються і в галузі послуг, особливо фінансових. Процес інтернаціоналізації національного майна у майбутньому може набути стрімкого та не завжди передбачуваного розвитку.

На світових фінансових ринках своєрідними візитними картками емітентів та їх цінних паперів є відповідні кредитні рейтинги, які вказують на якість об'єкта інвестування (здатність емітента швидко та ефективно погашати свою заборгованість). Перші рейтинги цінних паперів були надруковані 1909 року Джоном Муди за результатами аналізу інвестицій у цінні папери залізничних компаній. Попервах подібна інформація сприйнялась інвесторами з великим ентузіазмом. Але реакція багатьох компаній-емітентів і банків була негативною внаслідок незадоволення низькими рейтингами, наданими їх цінним паперам.

На теперішній час у світі існує ціла низка рейтингових агентств, проте найбільшою популярністю користуються рейтинги, обчислені всесвітньо відомими фірмами Мудиз (Moody's Investors Service, Moody's), Стандард енд Пурз (Standard & Poor's Corporation, S & P) і Фіч Інвесторз (Fitch Investors Service).

Поява на фінансовому ринку нового випуску цінних паперів супроводжується його детальним аналізом з боку професійних економістів-аналітиків. Мета аналізу — визначення якості інструменту інвестування (цінних паперів) і ступеня ризику невиконання емітентом зобов'язань. Рейтинги є розрахунковими показниками, обчислюваними за замовленнями незалежними рейтинговими агентствами, і допомагають інвесторам й посередникам скласти уявлення щодо: інвестиційного клімату країни, де знаходиться емітент; самого емітента, його цінних паперів. На основі рейтингових показників можна визначити граничні рівні ризику вкладання коштів і порівняти різні можливості інвестування.

Кредитний рейтинг є показником ризику невиконання боргового зобов'язання по конкретних цінних паперах. Величина рейтингу впливає на розмір відсоткової ставки по облігаціях та ринкову вартість зобов'язань компанії. Можна виділити два основні види рейтингів: рейтинг емітента та рейтинг цінних паперів.

До першої групи належать: рейтинг держави (суверенний рейтинг) і рейтинги окремих територій у межах держав. Для іноземних інвесторів важливим чинником у прийнятті рішення щодо вкладення капіталів в економіку іншої країни є кредитний рейтинг країни-реципієнта.

Кредитний рейтинг держави є показником оцінки її платоспроможності, що засвідчує ступінь ризику неповернення нею кредитів. Вважається, що рейтинги територій усередині держави та компаній на її території не можуть перевищувати рейтинг держави. Тобто величина кредитного рейтингу держави є своєрідним обмеженням щодо рейтингів для боргових цінних паперів її місцевих органів влади та окремих компаній.

До другої групи належать рейтинги конкретних цінних паперів, які поділяються на рейтинги короткострокові та довгострокові (схеми їх визначення суттєво різняться).

Зовні може видаватися, що кредитний рейтинг отримує емітент. Але фактично рейтинг присвоюється конкретному випуску його цінних паперів. Емітент може мати різні рейтинги, присвоєні різним випускам його цінних паперів. Так, рейтинг старших цінних паперів може бути одного класу, а рейтинг молодших — іншого, нижчого. Таблиці кредитних рейтингів регулярно публікуються у спеціальних економічних виданнях і в економічних розділах періодики. Рейтингові агентства при аналізі у платоспроможності емітента та оцінюванні ризику невиконання ним зобов'язань у кожному разі використовують особливі прийоми. Але у більшості випадків для обчислення рейтингу враховується декілька основних факторів.

Обчислення кредитного рейтингу держави потребує окремого розгляду політичних та економічних ризиків. Показники політичного ризику відображають бажання реципієнта платити по зобов'язаннях, а показники економічних ризиків — відповідають на запитання щодо можливості платити по цих зобов'язаннях. Кожне рейтингове агентство, звичайно ж, має свої методики обчислення кредитного рейтингу держави, але всі такі агентства враховують інформацію про економічний та політичний стан країни. Перелік інформації, що використовується при обчисленні рейтингу держави, включає такі «опорні пункти»:
Політичні ризики:
— форма правління та політичні інститути;
— демократичність;
— порядок зміни керівництва;
— можливість досягнення угоди в економічній політиці;
— ступінь інтегрованості у світову торговельну та фінансову системи;
— зовнішня та внутрішня безпека.
Доходи та економічна структура:
— рівень життя, доходів і розподіл благ;
— ринковість економіки;
— багатство ресурсів, рівень диверсифікації.
Прогноз економічного зростання:
— розмір і склад накопичень та інвестицій;
— рівень і модель економічного зростання.
Гнучкість фіскальної політики:
— стан державного бюджету;
— податкова система та гнучкість податкових ставок;
— видатки бюджету.
Борги:
— загальні активи;
— капітальна та поточна заборгованість;
— валютний склад і структура боргу;
— Пенсійний фонд;
— непередбачені видатки.
Стабільність цін:
— тенденції цін;
— рівень зростання грошової маси та кредитів;
— політика обмінного курсу;
— рівень автономності Центрального банку.
Гнучкість платіжного балансу:
— вплив фіскальної та грошової політики на зовнішні рахунки;
— структура балансу поточних операцій;
— склад балансу руху капіталів.
Зовнішній борг і ліквідність:
— розмір і валютний склад зовнішнього боргу;
— роль банків у формуванні ресурсів держави;
— структура боргу (коротко-, довгостроковий) і вартість обслуговування зовнішнього боргу;
— кредитна історія;
— рівень і склад резервів та інших активів.

Окрім наведеного переліку при обчисленні кредитного рейтингу певної держави враховуються різноманітні специфічні чинники.

Для обчислення рейтингу боргових цінних паперів необхідною є інформація щодо платоспроможності емітента цих паперів, обсягу та структури його боргу, стабільності його грошових потоків тощо. За відсутності достатньої інформації рейтинг не встановлюється. Постійної формули для розрахунку кредитних рейтингів не існує. Але практика показує, що до переліку чинників, які враховуються при обчисленні кредитного рейтингу облігацій, входять:
— різноманітні коефіцієнти, що характеризують надійність повернення боргового зобов'язання;
— забезпеченість зобов'язання заставою;
— підпорядкованість даної облігації іншому борговому зобов'язанню;
— наявність гарантій по облігаціях;
— наявність грошового фонду (амортизаційного фонду) для забезпечення регулярних відсоткових платежів по боргових цінних паперах;
— строк платежу;
— стабільність компанії-емітента (стабільність отримання компанією доходів, у тому числі прибутків);
— ступінь регульованості компанії-емітента з боку державного та місцевого законодавства (це особливо важливо для переробних підприємств, залізниць, телефонних компаній);
— чи підпадають дії компанії-емітента під положення антимонопольного законодавства;
— частка зовнішніх операцій у діяльності компанії; політичний клімат країни, де здійснюються такі операції:
— наявність і необхідність значних витрат компанії-емітента на обладнання для контролю за станом навколишнього середовища;
— надійність товарів і послуг компанії-емітента з позицій сприйняття їх ринком (наприклад, негативне сприйняття споживачами продукції тютюнових компаній);
— наявність у компанії-емітента пенсійних зобов'язань, не забезпечених реальними грошовими потоками;
— можливість виникнення трудових конфліктів у компанії-емітента (це може бути актуальним, наприклад, для авіакомпаній);
— облікова політика компанії-емітента.

Залежно від ризику несплати цінні папери розподіляються на такі класи:
1) папери найвищої якості (highest quality);
2) папери дуже хорошої якості (very good quality);
3) папери хорошої якості (good quality);
4) папери середнього класу (medium grade);
5) папери нижчого та середнього класу (lower madium grade);
6) папери низької якості (poor quality);
7) спекулятивні папери (speculative);
8) папери найнижчої якості (lowest quality/ default).

Кожен з цих класів має свій символ за класифікацією інвестиційних агентств

Окрім стандартної шкали рейтингів, агентство Мудиз застосовує до облігацій класу від АА до ВВ цифрові символи (1, 2 та 3); агентство Стандард енд Пурз для тих самих цінних паперів застосовує знаки «+» та «-». Це дає змогу чіткіше показати місце конкретного випуску цінних паперів у межах рейтингового класу.

У різних рейтингових агентств характеристика цінних паперів у межах класів подібна. Тому у більшості випадків той самий об'єкт інвестування оцінюється різними рейтинговими агентствами однаково, але іноді випуску цінних паперів присвоюються різні категорії. Такий рейтинг називається «розщіпленим».

Більшість випусків боргових цінних паперів зберігає клас рейтингу до закінчення терміну погашення боргу. Але нерідко рейтинг переглядається упродовж терміну обігу цінних паперів (підвищується або понижується). Фінансовий ринок реагує на зміну кредитного рейтингу коригуванням дохідності цінних паперів: підвищення рейтингу (наприклад, А до АА) приводить до пониження ринкової дохідності такого випуску, відображаючи підвищення якості облігацій. Адже, за інших рівних умов, чим вищий рейтинг облігації, тим нижча її дохідність. До кожного класу належать боргові цінні папери з певними характеристиками. Наприклад, агентство Мудиз класифікує облігації за такими ознаками:
Ааа. Це облігації найвищого класу, так звані «золоті» цінні папери. Вони є найменш ризикованими. Відсоткові платежі по них захищені великою або виключно стабільною маржею, а повернення основної суми боргу гарантовано. Можливість з часом змін умов захисту не впливає на їх стійку позицію на ринку.
Аа. За всіма критеріями це — облігації високого класу. Їх рівень дещо нижчий, оскільки відсоткові платежі по них не настільки захищені. Зміни умов захисту іноді мають велику амплітуду, можливі й інші умови, що спричинюють дещо більші, ніж по класу Ааа, довгострокові ризики.
А. Ці облігації інвестиційно привабливі. Вважається, що умови захисту відсоткових платежів і повернення основного боргу є адекватними, але можуть містити елементи, чутливі до погіршання коли-небудь у майбутньому.
Ваа. Це облігації середнього класу, умови захисту по них не дуже міцні, але й не погані. Гарантії відсоткових платежів і повернення основного боргу на даний момент є адекватними, але певні умови захисту можуть бути відсутні або стати ненадійними через досить тривалий проміжок часу. Таким облігаціям бракує високих інвестиційних якостей, в цілом їм притаманні спекулятивні характеристики.
Ва. Вважається, що ці облігації можуть використовуватись із спекулятивною метою і їх майбутнє не можна визнати добре гарантованим. Нерідко захист відсоткових платежів і повернення основного боргу носить обмежений характер і тому не може бути надійною гарантією у майбутньому. Подібним облігаціям властива деяка невизначеність.
В. У цих облігацій відсутні властивості бажаних інвестицій. Гарантія відсоткових платежів, повернення основного боргу або виконання інших умов кредитної угоди може бути досить слабкою.
Саа. Ці облігації мають погану репутацію. Їх емісія пов'язана з великим ризиком невиконання зобов'язань і може містити умови, що ставлять під загрозу виплату відсоткових платежів і повернення основного боргу.
Са. Це облігації вищого ступеня спекулятивності. Часто такі облігації не погашаються або мають інші вади.
С. Це облігації найнижчого класу. Цінні папери з таким рейтингом можна розглядати як інструменти, що мають надзвичайно мало шансів коли-небудь досягти стану реальних інвестицій.

Вважається, що боргові цінні папери з кредитним рейтингом потрійного В або вище, тобто облігації перших чотирьох класів, є надійними і такими, які набули градації інвестиційних (investment grade). У багатьох країнах законодавство, з метою забезпечення стабільності банків, пенсійних фондів та інших фінансових інститутів, не дозволяє їм інвестувати кошти у боргові цінні папери, що не мають градації інвестиційних. Як правило, у фінансовій звітності банків, пенсійних фондів та інших фінансових інститутів облігації з градацією інвестиційних обліковуються за номінальною вартістю.

Облігації класу подвійного В та нижче розглядаються як «макулатурні», або «смітникові» (junk bonds). Вони продаються на ринку «макулатурних» облігацій. Боргові цінні папери, які були випущені з градацією інвестиційних, але, втративши відповідні якості, продаються на «макулатурному» ринку, звуться «грішними ангелами». Наприкінці 70-х років створився ринок «макулатурних» облігацій нових випусків. Компанії — емітенти таких боргових зобов'язань виявили велику кількість інвесторів, бажаючих піти на великий ризик неповернення коштів заради обіцяних високих доходів. Банкам і небанківським фінансовим компаніям не рекомендується (іноді забороняється) інвестувати кошти в подібні цінні папери.

На підставі рейтингу можна робити висновок про фінансовий стан фірми та її перспективи. Всі, хто регулярно слідкує за кон'юнктурою фінансового ринку (банки та небанківські фінансові інституції ринку цінних паперів, управляючі інвестиційними портфелями нефінансових компаній), користуються інформацією рейтингових агентств. Така інформація звільняє інвесторів від необхідності самостійного оцінювання якості того чи іншого випуску цінних паперів.