Етнічна історія України

"Русь" як давній етнонім нашого народу

Отже, поширення на території України вже на початку першого тисячоліття н. е. етнонімів роксоляни, росомани, руси й інших з іранською лексемою rox (світлий), відносно часте вступання з тією ж лексемою гідронімів Рось, Росава, Роставиця, Росавка й інших, також численних топонімів з аплікативом "руський", "руська", "руське" на зразок Рава-Руська, Руська Долина, Руське Поле, Руські Геївці, просто Русава, Русаки, Русанів, Русилів і под., інші відомості дають підстави дійти висновку про те, що поширення етноніма русь у Подніпров'ї і далеко на захід від нього передувало утворенню Руської держави з центром в Києві, що етнонім русь — місцевого походження і не був привнесений на просторі давньоруської держави варягами.

Особливо переконливим свідченням раннього поширення етноніма русь на широкому просторі було його побутування аж на Закарпатті, зафіксоване вже писемними джерелами від 1031 р. [12, с. 16—17].

На дуже ранньому етапі етнонім русь сприймався як власний також на північно-східних землях Київської Русі, тобто на історично російських. У пам'ятці першої половини XIII ст. "Слово о погибелі Руської землі" поняття "руської землі" виступає як безсумнівно власне. Ідея приналежності до Русі, до "руського народу" пронизувала сюжет пам'ятки початку XV ст. "Сказаніє о Мамаєвом побоїщі". В молитві князь Дмитрій Іванович просить Бога, щоб через його гріхи "землю рускую" не губив. На думу великий князь іде "со всеми рускими князи и воеводы", Мамай іде походом "на руського князя". Воїни "храбрии же рустини сердцем утверждаются" тощо.

Утвердившись на всьому просторі давньоруської державності в IX—XII ст., етнонім русь на території України побутував як власний до XX ст., хоч уже з другої половини XVIII ст. почав набувати поширення етнонім українці. В добу Козацької держави всі верстви населення і всі стани співвідносили себе з народом руським.

Ф. Сафонович, автор "Хроніки з літописців стародавніх...", написаної 1672—1673 pp., наголошував на своїй руській приналежності: "в Руси я уродився", "воєвода київський завше русин бул". Козацька держава мала "народ руский", "уряд руский", "землю рускую" тощо [13, с. 35—42]. Самовидець у своєму літописі писав про християнина-русина, "народ рускій", людей "рускої віри" [9, с. 51] та ін.

Корінні мешканці України називали себе руськими, русинами, русинцями і надалі, а в Галичині — аж до першої половини XX ст. Під час польського перепису населення 1931 р. у Галичині, в тому числі лемківських повітах, записали рідною мовою руську (jezyk ruski) близько 1200 тис. осіб.