Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні пам’ятки історії та культури України

Картина “Хліб” Тетяни Яблонської

(1949 p.)

На главную
Видатні пам’ятки історії та культури України
Картина “Хліб” Тетяни Яблонської

Тетяна Нилівна Яблонська — живописець оригінальний і своєрідний — прийшла в мистецтво в 1940-і pp. Є митці рівні, усталені у своїй творчості. Яблонська такою ніколи не була. Починаючи від її першої студентської виставки 1940 p., яка мала помітний резонанс, і до сьогодні вона — в нестримних пошуках нових шляхів у мистецтві. Її творчість — це успіхи, здобутки, сумніви, розчарування, відкриття, несподіванки. Прагнення до нових образних якостей, пластичних форм робить її твори завжди співзвучними часові.

Як і кожне непересічне мистецьке явище, творчість Т. Яблонської не вкладається в прокрустове ложе усталених понять і концепцій. “Феномен новизни”, притаманний її пензлеві, завжди дивував дослідників. Майже кожні п’ять років майстриня змінювала художню мову, категорично відкидаючи попередню. Чи багато знайдеться митців, таких безжальних до себе і таких упевнених у собі водночас? Проте в несподіваних поворотах, запереченнях знайденого є закономірна послідовність, і весь доробок художниці — це певна безкомпромісна цілісність, зумовлена часом та неспокійною вдачею мисткині.

Народилася вона 24 лютого 1917 р. у Смоленську. В 1935—1941 pp. навчалась у Київському художньому інституті у Ф. Кричевського. Працює в галузі станкового живопису, створює тематичні картини, портрети, пейзажі, натюрморти, що вирізняються філософською глибиною світосприйняття, багатим і вишуканим колоритом, композиційною довершеністю, оригінальністю просторових вирішень теми.

Мистецтво Т. Яблонської відтворює цілу епоху, закарбовану в нашій історії численними трагедіями, втратами, але й здобутками. Художниці випало стати її сучасницею, відобразити долю цілого покоління, своє розуміння життя з його контрастами, протиріччями і своєрідною гармонією.

З далекого повоєнного минулого доносить до нас щасливе відчуття такої звичної селянської праці та надію на мирне життя, осяяне сонцем, полотно “Хліб” (1949). Уже багато десятиліть по тому професор Т. Яблонська, увінчана лаврами лауреатств, дійсний член Академії мистецтв України та Академії мистецтв СРСР, згадувала: “...Дорікають мені, що я культовий художник. Ясна річ, що я з ентузіазмом малювала “Хліб”. У тому романтичному творі була щира правда першого щедрого повоєнного врожаю... Не схибила я в настрої, сказати б, імпресіонізмі.., відтворюючи дух радісного піднесення, з яким голодного року збирали молодиці дорідний урожай”.

Картина була подією в радянському образотворчому мистецтві. Про неї говорили й писали з пафосом тогочасної критики з позицій “соціалістичного реалізму”.

У центрі композиції, біля великої купи золотої пшениці, серед гурту селянок зображено молоду дівчину. Закочуючи рукав сорочки, вона дивиться весело, з лукавою посмішкою. Інші жінки — в білих, легко пов’язаних хустках і підтиканих широких спідницях — зайняті своєю роботою. Їхні постаті подано в живому і виразному русі, вони компонуються в мальовничі й водночас природні групи. Замикає простір велика скирта ще не обмолоченого хліба. Картина сповнена радісного збудження, яскравого сонячного світла.

Мудрою і виваженою видається оцінка цього полотна самою художницею, оцінка, що не має відтінку загальноприйнятих віянь, що стоїть поза часом так само, як її уславлений твір: “Звичайно, мені дуже хотілося, щоб моя картина вийшла живописною і соковитою. Головне, я намагалася досягти того, щоб глядач не так за допомогою мажорного звучання фарб, як завдяки реальному показу життя перейнявся бодай часточкою мого захвату перед цими жінками, перед їх красивою працею”.

Починаючи з молодих років художниця написала чимало полотен, присвячених дорогим і близьким для неї темам щасливого материнства і світу дитини (“У парку”, 1949; “Над Дніпром”, 1954; “Молода мати”, 1964; “Колиска”, 1968). Пафос 1960-х pp. з їх певними зрушеннями в громадській думці безпомилково упізнається в творчості Яблонської того періоду. Розкутість композиції, фрагментарність перших планів, декоративність, яскравість кольорів, властивих народному мистецтву, зовнішня простота, що приховує вивірену століттями ясність світосприйняття. Роздуми про людські долі привели художницю до справжнього розуміння народного характеру як життєстверджуючого позитивного начала, до проникнення у джерела народної творчості і національних традицій.

У наступні роки невтомна праця вела художницю далі, а талант вбирав усю повноту надбань живописної культури — від майстрів Відродження до імпресіоністів. Поволі твори з переважно символічним рішенням поступалися не менш багатозначним, зміст яких розкривався непрямо. Епічний пейзаж дніпрових берегів, на одвічній красі якого залишилися сліди минулої війни, набув скорботно-урочистого звучання реквієму за полеглими, став одним із найпереконливіших творів про війну, про історію України, про її сучасність (“Безіменні висоти”, 1969). І як продовження цього твору — картина “Тиша” (1975). На етюднику молодого художника — поки що чисте полотно, а перед ним — величний спокій землі, колись скаліченої вибухами, а тепер зігрітої щедрим сонцем.

Згодом тема війни переросла у нові сюжети. “Самотня”, “Вдови”, “Старі” розкривають таку гіркоту трагічної безвиході та приреченості, яка не часто звучала у вітчизняному образотворчому мистецтві. На початку 1970-х Яблонська пише картину “Життя триває”, що містить життєве і творче кредо майстра і надалі втілюватиметься в багатьох полотнах.

Персонажі картин Яблонської належать до того типу людей, про яких кажуть: на них світ тримається. Саме такими започаткувала їх героїня картини “Хліб”, а увінчала жінка з картини “Льон” (1978). В їх порівнянні очевидною стає еволюція мистецтва художниці — від життєво-конкретного до ідеально-узагальненого, одухотвореного образу.

Художниця пережила різні часи. Був період гучно виголошуваного “феномена”, коли від виставки до виставки глядач чекав на “нову Яблонську”. Був період замовчування, майже десятиліття її твори не дозволяли виставляти і навіть не давали “добро” на репродукування. Був період навішування всіляких ярликів — від імпресіонізму до формалізму, критика за захоплення площинністю та новими пошуками. Однак, попри все, над усім цим панувала невтомна повсякденна праця.

bigmir)net TOP 100