Реклама на сайте Связаться с нами

Д. О. Гетманцев, Н. Г. Шукліна

Банківське право України

Навчальний посібник

Київ
Центр учбової літератури
2007

На главную
Содержание: Банківське право України. Гетманцев Д. О., Шукліна Н. Г.

Переказ коштів

Згідно з чинним законодавством, переказом коштів визнається рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або в безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

На перший погляд, переказ коштів є поняттям ширшим, ніж безготівкові розрахунки, адже якщо слідувати змісту поняття, переказ включає в себе також «рух певної суми коштів з метою її видачі в готівковій формі». Умовно кажучи, якщо буквально розуміти термін «переказ коштів», під таким переказом можна розуміти і рух готівкових грошей з однієї кишені до іншої перед передачею їх іншій особі. Звичайно, текст правової норми потребує уточнення, однак зміст зазначеного поняття, що розкривається в тексті закону, дозволяє встановити чіткі межі здійснення переказу коштів. Так, до переказу не можна віднести рух готівкових коштів поза банківськими рахунками.

З огляду на зазначене, зміст понять «безготівкових розрахунків» та «переказу коштів» майже повністю збігається. Таким чином, визначення безготівкових розрахунків, що міститься в Інструкції Національного банку, потребує доповнення включенням в поняття також видачі отримувачу коштів у готівковій формі з банківського рахунка.

Суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу грошей, є члени та учасники платіжних систем. Відносини між суб'єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.

У розрахунках беруть участь такі сторони:

— отримувач — особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу в готівковій формі;

— ініціатор — особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу. Ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом;

— платник — особа, з рахунка якої ініціюється переказ грошей або яка ініціює переказ шляхом внесення до банку або іншої установи — члена платіжної системи документа на переказ готівки разом із відповідною сумою грошей;

— стягувач — особа, яка може бути ініціатором переказу грошей з рахунка платника на підставі виконавчих документів, визначених законом.

Крім цього, безперечно, учасниками безготівкових розрахунків є банки та їх філії, через які і здійснюються розрахунки, а також Національний банк України як орган, що, з одного боку, здійснює регулювання безготівкових розрахунків, а, з іншого, забезпечує безперешкодну роботу загальнонаціональної системи електронних платежів.

Адже ще Ю. А. Ровінський зазначав, що основною особливістю розрахункових правовідносин є суб'єктний склад цих правовідносин, а саме, — обов'язкова участь у них установи банку, платника і одержувача коштів. Також Ю. А. Ровінський підкреслював, що установа банку виступає в цьому правовідношенні як сторона, що наділена повноваженнями контролю за здійсненням розрахунків.

Система електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) — це державна система міжбанківських розрахунків. Необхідною умовою для проведення переказу через СЕП НБУ є встановлення банком кореспондентських відносин з Національним банком України шляхом відкриття кореспондентського рахунка в Національному банку України.

Порядок функціонування СЕП НБУ, прийняття і виключення з її членів, проведення переказу за допомогою цієї системи та іноді питання, пов'язані з діяльністю СЕП НБУ, визначаються Національним банком України. Національний банк України регламентує та забезпечує функціонування СЕП НБУ, гарантує її надійність і безпеку, організовує та бере участь у проведенні через неї міжбанківського переказу.

Банк, який обслуговуює платника, зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника і його коду та прийняти цей документ до виконання тільки в разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність та достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому Національним банком України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника.

Обслуговуючий отримувача банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо), що містяться в розрахунковому документі, та зараховувати гроші на рахунок отримувача виключно у разі їх збігу. В іншому разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до двох робочих днів для встановлення належного отримувача цих коштів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний повернути гроші, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, і назвати причини їх повернення. У разі недотримання вищезазначеної вимоги відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу, покладається на банк, що обслуговує отримувача. Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошей на рахунках платників, крім випадків надання платникові обслуговуючим його банком кредиту.

Міжбанківський переказ здійснюється шляхом:

— проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в Національному банку України;

— проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в інших банках або в розрахунковому банку.

Внутрішньобанківський переказ здійснюється в порядку, визначеному правилами відповідної внутрішньобанківської платіжної системи.

Незалежно від особи ініціатора банки України не ведуть обліку розрахункових документів ініціаторів у разі відсутності (недостатності) грошей на рахунках платників, якщо інше не передбачено договором між банком та його клієнтом. Ця норма в черговий раз закріпила відміну картотеки, що застосовувалась до підприємств до 2001 р. Картотека полягала в обліку розрахункових документів про безспірне стягнення коштів з рахунка платника до моменту їх повного виконання банком на єдиному або основному рахунку платника. Картотека мала вкрай негативний вплив на розвиток вітчизняної економіки, хоча на певному етапі забезпечувала дисципліну безготівкових платежів.

Принциповим є питання про терміни здійснення переказу коштів.

Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження, якщо інше не встановлене в договорі з клієнтом.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня, якщо інше не встановлене в договорі з клієнтом.

Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.

Операційний день — це частина робочого дня банку або іншої установи — члена платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання та можна за наявності технічної можливості здійснити їх оброблення, передавання та виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою — членом платіжної системи самостійно та зазначається в їх внутрішніх правилах. Операційний час — це частина операційного дня банку або іншої установи — члена платіжної системи, протягом якої приймаються від клієнтів документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього самого робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою — членом платіжної системи самостійно та зазначається в їх внутрішніх правилах.

У разі одночасного надходження до банку кількох розрахункових документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунка клієнта в такій черговості:

— насамперед списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;

— у другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;

— у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;

— у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету;

— у п'яту чергу списуються грошові кошти за іншими розрахунковими документами в порядку їх послідовного надходження.

Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний зарахувати суму переказу на рахунок отримувача в операційний день, дата якого збігається з датою валютування.

У разі неможливості здійснення банком отримувача виплати суми переказу, що має бути сплачена в готівковій формі, через неявку отримувача протягом тридцяти робочих днів з дня надходження цієї суми банк отримувача зобов'язаний протягом трьох робочих днів переказати суму переказу ініціатору.

Термін виконання міжбанківського переказу, тобто переказу за участю двох або більше банків, становить до трьох операційних днів.

Внутрішньобанківський переказ виконується в строк, установлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів.

У разі порушення банком, що обслуговує платника, зазначених вище строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платникові пеню в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.

Розрахункові документи можуть бути відкликані. Відкликання документа здійснюється ініціатором шляхом подання документа на відкликання до банку, що обслуговує ініціатора (крім платіжної вимоги-доручення, що подається отримувачем до обслуговуючого його банку, та безвідкличних документів), у будь-який момент до списання суми платежу з рахунка платника. Розрахунковий документ може бути відкликаний тільки в повній сумі.

Документ на відкликання може бути як паперовим, так і електронним. Він складається ініціатором у довільній формі та засвідчується ним у встановленому порядку.

У разі обґрунтованої підозри ініціювання переказу без законних підстав банк, що обслуговує ініціатора, має право дати вказівку банку, що обслуговує отримувача, зупинити зарахування суми переказу на рахунок отримувача або, в разі її зарахування, заблокувати на строк до п'яти робочих днів гроші у відповідному розмірі на рахунку отримувача до з'ясування всіх обставин.

Банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний виконати вказівку банку, що обслуговує ініціатора, щодо зупинення зарахування суми переказу на рахунок отримувача або, в разі її зарахування, заблокувати гроші у відповідному розмірі на рахунку отримувача на строк до п'яти робочих днів.

У взаємовідносинах між банком та клієнтом досить часто використовується договірне списання, тобто списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом.

Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо.

Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком.

Свої особливості мають правовідносини, що виникають в процесі функціонування платіжних систем інших, ніж СЕП Національного банку України. Зазначені відносини більш складні з огляду на участь у таких відносинах набагато більшої кількості учасників.

Вважається, що банківські кредитні картки були запроваджені Джоном С. Біггінсом, фахівцем зі споживчого кредиту з національного банку Флетбуш у Нью-Йоркському районі Бруклін. В 1946 р. він організував роботу із кредитної схеми за назвою «Charge — it». Ця схема передбачала собою розписки, які приймалися від клієнтів місцевими магазинами за дрібні покупки. Після того як купівля відбулася, магазин здавав розписки в банк, і банк оплачував їх з рахунків покупців. У Флетбуші був уперше випробуваний класичний ланцюжок розрахунків, що використовується зараз у банківському картковому бізнесі повсюдно.

Першу банківську кредитну картку випустив у 1951 p. Franklin National Bank. У другій половині 50-х років ряд великих банків (Bank of America, Chase Manhattan і Marine Midland Trust) ввели в обіг власні кредитні картки. Bank of America, використовуючи мережу своїх відділень, зміг забезпечити умови найбільш широкого прийому своїх кредитних карток. Невеликі банки, які не витримали конкуренції на ринку пластикових карток, приєднались до його системи. В 1966 p. Bank of America почав надавати ліцензії на свою систему як у США, так і в інших країнах. Однак форми контролю, які використовувались цією системою, не влаштовували банки, які прагнули автономності і самостійності в операціях з картками. Крім того, незадоволення викликало ще й те, що ім'я їх основного конкурента стояло на всіх картках системи. Це призвело до того, що в 1970 р. Bank of America змушений був передати операції з кредитними картками компанії National Bank Americard, Inc.(NBI), у якій він став одним із членів. У 1977 p. NBI отримала назву VISA USA Inc., а потім — VISA International. VISA об'єднує понад 25 000 банків, а її картка — найрозповсюдженіша в світі.

До кінця 1980 р. кількість банківських карток перевищила 73 млн, а кількість відкритих рахунків Visa становила 150 млн із загальним об'ємом продаж в 171 млрд дол. у кінці 1991 року.

У 1967 р. в США з декількох регіональних асоціацій, що випускали власні картки, виникла компанія Interbank Card Association, яка отримала пізніше назву MasterCard International і яка зараз є одним з лідерів світового карткового бізнесу. До 1970 р. членами системи Master Charge було більше як 5000 фінансових установ, які обслуговували приблизно 36 млн власних карток. Оскільки організація стала транснаціональною, асоціація в 1979 р. була перейменована в MasterCard.

У 1980 р. кількість карток MasterCard, які були в обігу в США, зросла до 55 млн, а до кінця 1990 р. — 90 млн одиниць. У період між 1980 і 1991 роками загальний обсяг покупок по системі MasterCard зріс із 10,4 млрд до майже 99 млрд дол. Паралельно з нею в США (а потім і в усьому світі) почала діяти система, що випустила першу картку з пластику, — American Express.

Як VISA, так і MasterCard з моменту встановлення прийняли рішення не допускати подвійного членства для банків-учасників. Однак загострення конкуренції на ринку кредитних карток привело ці організації до визнання необхідності співпраці, і в 1984—1985 р. представники обох організацій узгодили ряд стандартів і почали випускати спільні списки заборонених до приймання карток.

В 1992 році європейські карткові компанії EuroCard, Eurochеск, Holding і Eurocheck International утворили нову комнанію Europay International, що означало створення нової об'єднаної європейської карткової платіжної системи, яка отримала права на управління торговими марками EuroCard і Eurochеск. Пізніше права на ведення операцій у Європі були надані новій системі і з боку MasterCard International. Таким чином, банк, що приєднався до системи Europay, отримує можливість випускати і картки EuroCard, і картки MasterCard.

Відносно недавно компанії MasterCard і Europay з метою розширення спектра пропозицій заснували на паритетних засадах нову систему Maestro, що випускає однойменну дебетову картку. Компанія Europay International отримала права на діяльність у Європі від Cirrus — дочірньої компанії MasterCard, що випускає картку для використання тільки в банкоматах.

Відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі у касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Платіжні картки використовуються в межах тієї чи іншої платіжної системи.