Без’ядерна зона

Без’ядерна зона (іноді вживається також «безатомна зона») — зона, вільна від ядерної зброї; територія, на якій забороняється випробування, виробництво, розміщення, збереження, транзит та застосування (на ній або проти неї) ядерної зброї. Створення без’ядерної зони проголошується та здійснюється окремими державами (групами держав) на своїй території і є однією з форм підтримання миру та безпеки відповідно до принципів і вимог Статуту ООН. Ідея створення без’ядерної зони виникла в середині 50-х pp., коли, усвідомлюючи зростання загрози ядерної війни для людства, керівництво колишнього СРСР у 1956 р. запропонувало створити в Європі зони обмеження й інспекції озброєнь. Вперше вона почала реалізуватись у Договорі про Антарктиду 1959 p., а потім була підкріплена Договором про заборону ядерної зброї в Латинській Америці (Договір Тлателолко 1967 p., набув чинності у 1968 р.) і Договором про без’ядерну зону у південній частині Тихого океану (Договір Раротонга, набув чинності у 1986 p.).

Створення без’ядерної зони у різних районах планети — важливий захід у боротьбі за зменшення загрози виникнення ядерної війни, обмеження поширення ядерної зброї, стримування гонки ядерних озброєнь, зміцнення безпеки окремих країн та регіонів. Без’ядерні зони сприяють процесу скорочення та знищення ядерної зброї. Україна як незалежна суверенна держава, проводячи політику миру та добросусідства, у 1995 р. прийняла рішення приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) з певними застереженнями. Тим самим вона взяла на себе обов’язок у короткий термін очистити свою територію від ядерної зброї, яка залишилась у спадок від СРСР. ДНЯЗ для України набув чинності після надання їй ядерними державами гарантій безпеки, оформлених шляхом підписання відповідного міжнародно-правового документа.