Данило Романович Галицький

Данило Романович Галицький (1201—1264) — князь Галицько-Волинського князівства з 1205 р. (з перервами), король з 1254 р. Син князя Романа Мстиславича й Анни — дочки князя Рюрика Ростиславича. Після загибелі батька перебував під опікою матері. Через запрошення галицькими боярами новгород-сіверських князів Володимира, Романа і Святослава Ігоревичів 1206 р. вивезений матір’ю до Володимира-Волинського, згодом — до Кракова, потім — до Угорщини. За підтримки угорського короля Андрія II в 1211—1212 pp. займав галицький стіл, однак змушений був повернутися до Угорщини. За допомогою матері домігся від краківського князя Лєшка II, який захопив Волинь, відступлення на свою користь міст Тихомеля та Перемишля. Згодом звільнив від польських військ м. Берестя та Забужжя з містами Угровськ, Верещин, Стовп’я та ін. 1219 р. одружився на Анні — доньці князя Мстислава Мстиславича Удатного, який з 1209 по 1219 р. був новгородським князем, а в 1219—1228 pp. посідав галицький стіл. У 1223 р. брав участь у битві з монголами на р. Калці. До 1227 р. утвердився на Волині і розпочав боротьбу за повернення собі Галичини. 1230 р. звільнив Галич від угорського владарювання, однак 1232 р. знову втратив Галич, Белз і червенські міста, захоплені угорцями. 1237 р. звільнив м. Дорогичин, пожалуваний мазовецьким князем Конрадом загонові рицарів Тевтонського ордену. Уклавши мир з Конрадом, 1238 р. утвердився у Галичі; передав Володимир-Волинський братові Васильку, посадив у Києві намісника Дмитра. Відновив державне управління і господарство, відбудував міста, зруйновані навалою хана Батия в 1240—1241 pp. Підпорядкував княжій владі всі єпископські кафедри Пд.-Зх. Русі, здійснив військові реформи. 1241 р. переніс резиденцію до м. Холма. 1245 р. розгромив під м. Ярославом військо чернігівського князя Ростислава Михайловича та його угорських і польських союзників. Того ж року їздив до ставки Батия, визнавши свою залежність від Золотої Орди. Наприкінці 1240-х pp. уклав мир з великим князем литовським Міндовгом, одержав Чорну Русь і, очевидно, третину Судавії (землі ятвягів). 1252 р. брав участь у боротьбі за спадщину австрійського герцога Фрідріха II Бабенберга. За підтримки «служилих», переважно дрібних і середніх землевласників, придушував антикнязівську опозицію бояр, розгромив їхні опорні пункти в галицькому Пониззі та «болохівські городи» (у зв’язку з тим, що суміжна з Галицько-Волинським князівством Болохівська земля, визнавши зверхність Золотої Орди, стала, по суті, форпостом останньої), повернув Перемишль. З метою залучення європейських держав до боротьби з монголами прийняв 1254 р. від папської курії королівський титул. Коронувався у м. Дорогичині.

В 1254—1255 pp. успішно боровся проти орди хана Куремси, однак у 1259 р. не зміг протистояти ханові Бурундаю, який зажадав зруйнувати укріплення міст Галицько-Волинського князівства. Діяльність Данила Романовича Галицького висвітлено в Галицько-Волинському літописі.