Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з курсу "Фінанси"

Ринок єврооблігацій

Контрольна робота

На главную
Содержание: Реферати з курсу "Фінанси"

План

1. Загальна характеристика ринку єврооблігацій
2. Єврооблігації як фінансовий інструмент
3. Первинний та вторинний ринок єврооблігацій
4. Український ринок єврооблігацій
Література

1. Загальна характеристика ринку єврооблігацій

Єврооблігації — боргові цінні папери, які випускаються одночасно на кількох провідних ринках капіталу у валюті третьої країни і купуються міжнародними інвесторами.

Ключові відмінності такого інструменту, як єврооблігації, полягають у тім, що вони:

• розміщуються міжнародним синдикатом;

• доступні відразу ж після емісії інвесторам кількох країн;

• їхній обіг перебуває поза законодавством окремо взятої країни.

Ринок єврооблігацій поділяється на кілька секторів залежно від валюти, у якій деноміновані боргові зобов'язання. Наприклад, єврооблігації, деноміновані в доларах США, мають назву євродоларових облігацій.

Єврооблігації, деноміновані в єнах, називаються євроєновими облігаціями.

Економічні причини появи і розвитку ринку єврооблігацій пов'язані з інтернаціоналізацією господарського життя за умов державних обмежень на фінансові операції. Безпосереднім приводом виникнення цього ринку стало введення урядом США в 1963 р. обмеження на залучення іноземними позичальниками коштів на американському ринку капіталів «вирівнювального» податку на процентні доходи, а подальшими стимулами до його розвитку були обмеження 1965 і 1968 рр. на вивіз капіталу за кордон.

Важливим фактором, який сприяв швидкому зростанню ринку єврооблігацій, стала поява на початку 80-х років валютних свопів, які дали змогу конвертувати кошти, отримані за рахунок продажу єврооблігацій, в інші валюти. І тепер ринок євробондів є найважливішим джерелом середньострокових фінансових ресурсів для багатьох великих банків, корпорацій, а також для центральних і місцевих урядів. Він приваблює емітентів як своєю великою місткістю, так і тим, що дає змогу уникнути країнних ризиків, зменшити витрати на залучення фінансування за рахунок податкових пільг, а також проведення арбітражних операцій, використання різниці у валютних курсах, процентних ставках тощо. А позаяк цей ринок не регулюється і єврооблігації не підлягають прямому оподаткуванню, то ринок єврооблігацій має істотні переваги не лише для емітентів, але й для інвесторів.

На практиці до емісії єврооблігацій допускаються міжнародно відомі емітенти, котрі прагнуть залучити значний обсяг фінансових ресурсів. Протягом тривалого часу позичальниками були майже виключно транснаціональні компанії та фінансові інституції індустріально розвинутих країн, уряди цих країн, а також міжнародні валютно-фінансові організації. Пізніше до них приєдналися країни, що розвиваються. З початку 90-х років на євроринку з'явилися й емітенти з країн з перехідною економікою, причому їхня частка постійно зростає.

2. Єврооблігації як фінансовий інструмент

Інвестиційну якість міжнародних облігацій визначають такі характеристики, як термін до погашення, дохідність, податковий статус, ліквідність, імовірність несплати тощо. Існує щонайменше п'ять основних переваг випуску єврооблігацій над випуском іноземних облігацій:

• національний контроль: єврооблігації вільні від контролю національних регулятивних органів і не підлягають національним правилам проведення операцій з цінними паперами тих країн, у валюті яких випущено облігації;

• дохідність єврооблігацій і вартість фінансування: євробонди мають нижчий рівень дохідності й тому є кращим джерелом капіталу для великих емітентів. Нижча дохідність єврооблігацій зумовлена податковими пільгами, якими вони користуються при емісії або щодо доходів. Так, багато які корпоративні позичальники випускають єврооблігації через дочірні фінансові компанії, зареєстровані в офшорних "податкових схованках". Такі випуски не оподатковуються ні прибутковим податком, ні податком на приріст капіталу;

• оподаткування доходів і прибутковість інвестування: на відміну від інших цінних паперів з фіксованим доходом, доходи за єврооблігаціями сплачуються власникам цих паперів у повному обсязі, без утримання податку "біля джерела" в країні емісії. Водночас від власників єврооблігацій не вимагається офіційна реєстрація, тому єврооблігації забезпечують інвесторам "податкову анонімність", отже, надають ширші можливості для отримання прибутку;

• валютний ризик: єврооблігації можуть випускатися не лише в будь-якій валюті, але й як дуальні та мультивалютні облігації, рух коштів за якими відбувається у більш ніж одній валюті. Завдяки формуванню оптимального валютного "коктейлю" при випуску облігацій євроринок надає кращу можливість уникнути валютних ризиків;

• гнучкість: єврооблігації є більш гнучким інструментом як для позичальника, так і для інвестора, адже базові види єврооблігацій можуть бути модифіковані згідно з вимогами інвесторів або емітентів.

Особливість ринку єврооблігацій полягає в тім, що, на відміну від решти ринків цінних паперів, він вирізняється найбільшою різноманітністю інструментів. На цьому ринку перебувають в обігу досить різні за своєю конструкцією боргові цінні папери, що забезпечує гнучкість і пристосовуваність ринку до потреб позичальників та інвесторів. Разом з тим можна виділити основні характеристики типових єврооблігацій.

Євробонди купуються інвесторами різних країн, тому звичайно є інструментом на пред'явника у формі прямої вимоги на позичальника. Саме "пред'явницький" характер єврооблігацій забезпечує високий ступінь анонімності операцій з ними. Валюта, в якій деномінуються євробонди, відрізняється як від валюти країни емітента, так і від валюти тих країн, де відбувається випуск.

Строк обігу євробондів коливається від 1 до 10 років. Випуски євродоларових облігацій звичайно 5-річні. Ринок єврооблігацій зі строком обігу більш як 5 років набагато менш ліквідний і вимагає вищої дохідності. Коротші терміни погашення євробондів порівняно з іноземними облігаціями пояснюються тим, що короткострокові інструменти надають інвесторам можливість контролювати ризики, тоді як довгострокові інструменти пов'язані з вищим супутнім ризиком.

Єврооблігації випускаються як з фіксованою, так і з плаваючою процентною ставкою. Процент за євробондами розраховується на основі 360-денного року і сплачується, як правило, раз на рік повністю — без податку на репатріацію. Процентні ставки за єврооблігаціями в тенденції визначаються процентними ставками на аналогічні боргові інструменти на ринках тих країн, у валюті яких було здійснено емісію, але повної відповідності між ними немає. Обсяг однієї євродоларової емісії звичайно становить 100—400 млн дол., утім, вони можуть бути й більш значними за масштабом. Великі за обсягами емісії мають більшу ліквідність на вторинних ринках.

Євробонди пов'язані з різноманітними інвестиційними ризиками, які залежать від рейтингу країни перебування емітента, фінансового стану самого емітента, а також від строку погашення облігацій. Оскільки до того ж євробонди не мають забезпечення, то звичайно їхній випуск супроводжується присвоєнням кредитного рейтингу. Крім того, нині при випуску євробондів, особливо корпоративних, передбачаються зобов'язання щодо розпорядження капіталом, які обмежують або нові позики з боку емітента, або суму основного капіталу, котру емітент має право реалізувати до закінчення строку погашення облігації. Невиконання емітентом цих зобов'язань дає власникові єврооблігацій право вимагати негайного їх погашення.

Існує чотири основні категорії єврооблігацій:

• прості, або "ванільні";

• з плаваючою процентною ставкою;

• конвертовані;

• з варантом.

Прості євробонди, як випливає і з їхньої назви, мають звичайні характеристики облігацій і випускаються без будь-яких особливих умов. Вони випускаються за номінальною або близькою до номінальної ціною, мають фіксований щорічний купон і погашаються за номінальною ціною. На них припадає більш як 70 % загального запасу емітованих єврооблігацій.

Прості єврооблігації можуть бути погашені або достроково, або у визначений емісією термін. Найчастіше випуск "ванільних" євробондів передбачає можливість дострокового їх погашення. Відтак прості євробонди можуть мати характеристики опціонів "саll" або "рut".

Опціон "кол" ("саll") надає емітентові право на відклик євробондів до терміну їх погашення за завчасно застереженою ціною. Такі облігації захищають емітента облігацій з фіксованим доходом від зниження процентної ставки. Оскільки "кол" захищає інтереси емітента за рахунок інтересів інвесторів, то при випуску відкличних облігацій звичайно передбачається "захист від відклику", зокрема встановлення терміну відкликання, премії за відклик, можливість заборони на новий, дешевший випуск облігацій.

Опціон "пут" ("рut") надає інвестору право достроково продати облігації емітентові на/або після визначеної дати і за встановленою ціною, котра звичайно нижча за номінал. Опціон продавця робить випуск євробондів привабливішим для інвесторів. Достроковий продаж облігацій застосовується, якщо ринкова процентна ставка починає перевищувати фіксований процент або в разі зміни структури, коли кредитний рейтинг випуску падає до неінвестиційного рівня. При цьому в останньому випадку інвестор отримує право продати облігації за номіналом.

Іноді випускаються "ванільні" єврооблігації, які надають право дострокового погашення як емітентові, так і інвесторові одночасно.

Обсяги емісій простих єврооблігацій збільшуються, коли на ринку панує тенденція зростання процентних ставок.

Близько 26 % запасу випущених євробондів — це облігації з плаваючою процентною ставкою. Як правило, це — порівняно короткострокові інструменти.

Існують різноманітні типи облігацій з плаваючою ставкою. Часто випускаються євробонди з обмежено плаваючою процентною ставкою, яка має верхній або нижній рівень. Аналогічний інструмент — "мінімаксові" облігації, у яких задаються фіксовані мінімум і максимум плаваючої ставки процента. Позаяк існування "верхніх" обмежень звужує потенційні прибутки інвесторів, то випуск таких облігацій потребує встановлення більш високого процентного спреду. Випускаються також облігації із регульованими ставками, коли процентні ставки переглядаються частіше, ніж відбувається виплата процентних доходів.

Згадані облігації випускаються головним чином банками і фінансовими компаніями, які використовують цей інструмент для рефінансування своїх активних операцій.

На дві наступні категорії євробондів — конвертовані єврооблігації та єврооблігації з варантом — припадає досить незначна кількість емісій. Разом їхній обсяг становить близько 4 % загального запасу випущених на кінець 2001 р. єврооблігацій.

Конвертовані облігації надають інвесторові можливість обміняти борг на інші цінні папери (базові цінні папери) емітента за заздалегідь визначеною ціною (ціною конверсії) у заздалегідь визначений період (період конверсії). У разі конверсії єврооблігацій у базові цінні папери борг за облігаціями не сплачується. Якщо ж такі облігації не конвертуються, вони можуть бути погашені або достроково, або по закінченні терміну їх дії. Як правило, конвертовані облігації мають фіксовану процентну ставку, але завдяки можливості конверсії встановлювана процентна ставка має нижчий рівень, ніж за звичайними єврооблігаціями того ж емітента.

Можливість конверсії може стосуватися як нових облігацій так і акцій.

Окремий тип конвертованих єврооблігацій — облігації, які конвертуються в акції. Ціна конверсії базових акцій установлюється на рівні, який перевищує їхню ринкову вартість на момент емісії конвертованих єврооблігацій. З огляду на порівняно низький рівень дохідності конвертованих облігацій це означає, що завдяки випуску таких єврооблігацій емітент отримує можливість залучати фінансування на більш дешевих умовах, ніж у разі випуску звичайних акцій.

Єврооблігації з варантом надають інвесторові право купувати цінні папери емітента (найчастіше звичайні акції) протягом визначеного періоду за наперед установленою ціною. Варант може стосуватися державних цінних паперів, корпоративних облігацій, золота, валюти і т. д. Варанти звичайно відокремлені від єврооблігацій, разом з якими вони були випущені, а відтак виступають самостійним обіговим цінним папером.

Останнім часом на міжнародних ринках облігацій з'явилися нові боргові інструменти, такі, наприклад, як єврооблігації, забезпечені активами, та єврооблігації зі змінним спредом. Ринок єврооблігацій, забезпечених активами, почав розвиватися з середини 90-х років. У даному разі єврооблігації випускаються на основі пулу іпотек, банківських кредитів, кредитних карток чи інших активів, які виступають гарантією боргових виплат за облігаціями. Даний вид єврооблігацій використовується великими компаніями та банками, найчастіше американськими, для управління своїми активами і зменшення вартості залучення коштів.

Усі розглянуті базові види єврооблігацій можуть бути структуровані відповідно до певних вимог інвесторів або емітентів: наприклад, передбачати індексацію капіталу або процентів на основі ціни певних товарів — золота, нафти або фондового індексу. Тоді вони стають екзотичними єврооблігаціями.

3. Первинний та вторинний ринок єврооблігацій

Первинне розміщення євробондів здійснює міжнародний емісійний синдикат. Це 1—2 лід-менеджера і 10—15 андеррайтерів, які разом утворюють групу купівлі (андеррайтингову групу). Лід-менеджером — керівником синдикату — є звичайно банк тієї країни, у валюті якої відбувається випуск (за винятком євродоларових облігацій). Синдикат бере на себе тверді зобов'язання щодо розміщення всього обсягу або частини емісії. Якщо один із членів синдикату не має можливості виконати свої зобов'язання перед емітентом, то їх, як правило, переймають на себе інші члени синдикату пропорційно їхній частці. Крім андеррайтингової групи, створюється також «група продажу» (селінгова група), яка складається з агентів з розміщення і здійснює безпосередній продаж єврооблігацій інвесторам. Особливістю сучасного первинного ринку єврооблігацій є те, що андеррайтери випуску одночасно виконують й функції агентів з розміщення облігацій. Вилучення додаткових посередників зменшує витрати на проведення євроемісії.

З кінця 80-х років на ринку єврооблігацій діє механізм розміщення, що базується на фіксованій ціні повторного розміщення.

За первинне розміщення єврооблігацій емісійний синдикат отримує комісійні. Основні ризики, котрі несуть андеррайтери єврооблігацій, — процентний і валютний.

Емісія єврооблігацій реєструється, як правило, в офшорній зоні, що дає змогу уникнути регулювання випуску законодавством тієї країни, у валюті якої зареєстрований випуск. Але це не означає цілковитої відсутності регулювання первинного ринку єврооблігацій.

При організації випуску єврооблігацій часто призначаються принаймні ще два учасники позики — головний агент-платник/фіскальний агент і довірчий фонд. Головний агент-платник виконує платіжні та адміністративні функції щодо єврооблігацій. Це банк, уповноважений емітентом сплачувати проценти та основну суму боргу за облігаціями при їх погашенні — він отримує кошти в емітента і передає їх інвесторам. Головний агент-платник може одночасно виконувати функції фіскального агента. Останній — це банк, котрий діє в інтересах позичальника, перевіряючи автентичність облігацій, що представлені до сплати. Довірчий фонд випуску облігацій є довіреним представником інвесторів. Він діє в інтересах інвесторів у разі будь-яких порушень умов позики емітентом. Коли в емісії бере участь довірчий фонд, то завжди призначається й агент-платник.

Вторинний ринок єврооблігацій виник наприкінці 60-х років, коли банки розпочали торгівлю єврооблігаціями в Люксембурзі, Лондоні, Франкфурті і т. д. Розвиткові вторинного ринку сприяло формування його інфраструктури і системи регулювання. У 1969 р. була створена Асоціація дилерів міжнародних облігацій, діяльність якої спрямована на розв'язання організаційно-технічних проблем вторинного ринку єврооблігацій.

Майже одночасно зі створенням Асоціації були засновані дві міжнародні системи взаємних розрахунків за єврооблігаціями, покликані мінімізувати ризики здійснення розрахунків у міжнародній торгівлі цінними паперами.

Політика клірингових систем значно спростила та оптимізувала угоди з єврооблігаціями, дала змогу швидко убезпечити укладання угод для учасників цих систем, скоротила трансакційні витрати. Так, якщо до їхньої появи розрахунки за угодами здійснювалися через банки-кореспонденти, а пересилання єврооблігацій відбувалося у формі паперових сертифікатів і тривало до 9 місяців, то впровадження розрахунково-клірингових систем уможливило випуск єврооблігацій у електронному вигляді і, відповідно, реєстрацію і перереєстрацію прав власності шляхом електронних записів на рахунках корпорацій — учасників цих систем. Це не лише спростило реальний рух і прискорило процес передачі облігацій, а й істотно зменшило витрати на проведення операцій. Але цим переваги впровадження даних систем не вичерпуються. Основні характеристики сучасної діяльності розрахунково-клірингових систем євроринку такі. Вони:

• проводять звірку параметрів угоди — щодо кількості, виду, вартості цінних паперів — безпосередньо в день виконання угоди;

• усувають ризик непоставки для учасників ринку, оскільки беруть на себе зобов'язання з поставки та оплати цінних паперів;

• розрахунки за угодами з цінними паперами здійснюються в режимі реального часу і базуються на системі взаємозаліків — лише 5 % угод вимагають реального руху цінних паперів або грошових коштів;

• ведуть облік єврооблігацій і надають депозитарні послуги зі зберігання цінних паперів через мережу банків-депозитаріїв, більшість яких є платіжними агентами з облігацій;

• надають кастодіальні послуги щодо збору доходів і сум для погашення боргів за цінними паперами, конверсійних операцій, виконання варантів та опціонів, портфельного і податкового управління, голосування за дорученням і т. п.;

• фінансують угоди — за рахунок учасників системи надають покриття під проведення конкретної угоди, а саме: за згоди клієнтів надають кредитування грошами чи цінними паперами до 6 місяців;

• здійснюють багатовалютний кліринг майже у 40 валютах світу.

Вторинному ринкові єврооблігацій притаманна децентралізація здійснення операцій — угоди з облігаціями укладаються майже винятково на позабіржовому ринку без використання правил тієї біржі, де вони зареєстровані. На операторів вторинного ринку єврооблігацій практично не поширюються будь-які національні форми регулювання. Однак їхня діяльність досить жорстко урегульована правилами і рекомендаціями Асоціації учасників міжнародних фондових ринків.

Основною фігурою вторинного ринку єврооблігацій є маркет-мейкер, яким за правилами ринку виступає лід-менеджер відповідного випуску облігацій. Призначення маркет-мейкера — стабілізація ринку шляхом підтримки активного вторинного ринку даного випуску. Купуючи облігації за надлишку їх пропозиції та продаючи цінні папери за підвищення попиту, маркет-мейкер урівноважує попит і пропозицію цінних паперів і таким чином стабілізує їхній курс і забезпечує необхідний рівень ліквідності цінних паперів.

Базовий принцип здійснення угод з єврооблігаціями — "поставка проти платежу". Це означає, що після укладання угоди (день Т) обмін єврооблігацій на гроші — виконання угоди — здійснюється у день зарахування грошей на банківський рахунок. Раніше це відбувалося приблизно через 7 днів, але з середини 1995 р. угоди виконуються на третій календарний день після їхнього укладання (день Т+3).

Методи підтвердження угод, укладених з єврооблігаціями, можуть бути різними. Протягом тривалого часу система підтвердження угод базувалася на паперовій документації. Але з 1989 р., коли почала діяти введена ІSМА комп'ютеризована система укладання і підтвердження угод з цінними паперами ТRАХ, значна кількість учасників ринку користується саме нею. Ця система працює цілодобово, а її користувачі надають інформацію щодо угоди протягом 30 хвилин після її укладання. Завдяки здійсненню операцій у режимі реального часу ТRАХ забезпечує також систему повідомлення цін щодо єврооблігацій.

Важливим аспектом ефективності операцій з цінними паперами на вторинному ринку є наявність інформації про цінову динаміку укладених угод.

Основний центр операцій з євробондами — Лондон, де зосереджена переважна кількість маркет-мейкерів ринку єврооблігацій.

4. Український ринок єврооблігацій

Одними з перших українських облігацій були облігації зовнішньої позики України, які були випущені у 1995 р. з метою розрахунку перед ВАТ "Газпром" за поставки газу (за цей взаємозв'язок облігації отримали назву "газпромовки"). Загальна емісія даних облігацій становила 1,4 млрд. дол., номінал — 5000 дол. США, форма випуску — паперова на пред'явника. Єврооблігації були випущені на термін погашення у 2004—2007 рр. Дохід за облігаціями виплачується розміром 8,5 % річних щоквартально. За своїми параметрами ці цінні папери претендували зайняти гідне місце на світовому ринку єврооблігацій, але на практиці все склалось інакше. Не одержав розвитку також вторинний ринок цих облігацій.

Класичними єврооблігаціями, випущеними Україною, також слід вважати облігації, розміщені на початку 1998 р. в німецьких марках і евро. Єврооблігації в німецьких марках були розміщені в лютому 1998 р. з первинною емісією 750 млн марок з терміном обігу 3 роки. За облігаціями виплачується щорічний купон розміром 16 % річних.

Низький рівень рейтингу вимагав розміщати наші єврооблігації за високою ставкою доходу. Адже ставки дохідності кредитів у Німеччині на той час становили не вище 5 % річних. Але на цьому емісія цих єврооблігацій не завершилась. У 1999 р. виникли проблеми з погашенням єврооблігацій, випущених через інші банки. Криза виявилася суттєвою і в 1999 р. не було можливості погасити десятимісячні облігації і річні облігації. У цій ситуації власникам названих облігацій було запропоновано обміняти їх на єврооблігації 2001 р. погашення, деноміновані в німецьких марках. У результаті такої реструктуризації загальна емісія наших єврооблігацій у німецьких марках зросла до 1,5 млрд. марок.

У березні 1998 р. були випущені єврооблігації, деноміновані в екю, які потім були конвертовані в євро. Ці облігації випускалися терміном на 2 роки зі ставкою дохідності 14,75 % річних, які сплачуються щорічно. Загальна сума емісії цих облігацій становила 500 млн. євро. Проте і їх випуск був не дуже вдалим. Коли в березні 2000 р. настав час погашати ці цінні папери, уряд України вирішив здійснити глобальну реструктуризацію своїх зовнішніх боргів і запропонував власникам єврооблігацій обміняти їх на нові єврооблігації. Нові єврооблігації були випущенні з терміном обігу 7 років, але з частковим погашенням через 4 роки. Нові єврооблігації деноміновані в доларах США, за якими буде виплачуватися дохід 11 %; і в євро, за якими буде виплачуватися дохід розміром 10 % річних. Дохід по всіх єврооблігаціях буде сплачуватися щоквартально за винятком першого платежу.

Загальна сума надходжень до бюджету від названих євро-операцій становила близько 3,2 млрд. грн. (у доларовому еквіваленті — понад 1,22 млрд. дол.).

Наміри України щодо збільшення запозичень на євроринках не реалізувалися через пірамідальні труднощі на внутрішньому ринку ОВДП і світову фінансову кризу. Після введення конверсійних схем реструктуризації боргу за ОВДП у вересні 1998 р. рейтинг України за валютними облігаціями знизився з В2 до ВЗ, а в лютому — до Са. Це одна з найнижчих оцінок у світі, що відповідно відображається на перспективі нових позичок і на котируванні старих боргів. Такі характеристики є швидше пересторогою стосовно можливих збитків, а не рекомендаціями щодо інвестування. Хоча наприкінці лютого 1999 р. Україна здійснила виплати в рахунок погашення першого купона траншу трирічних єврооблігацій 1998 р. А в кінці 2002 р. Україна знову мала рейтинг В2.

Особливості внутрішнього законодавства країни позичальника визначають вибір між "прямим" випуском єврооблігацій (коли сам позичальник є емітентом відповідних цінних паперів) і так званою опосередкованою структурою випуску. Незважаючи на те що прямий випуск є кращим варіантом і використовується емітентами більшості західноєвропейських країн, нюанси українського законодавства унеможливлюють застосування цього способу вітчизняними компаніями. Так, у Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" установлена вимога емітувати облігації, деноміновані тільки в українській валюті. Отже, вихід з такими паперами на євроринок не є можливим. Крім того, акціонерні товариства (основні потенційні емітенти боргових зобов'язань) не мають права випускати облігації в обсязі, що перевищує 25 % розміру їхнього статутного фонду. Ці, а також податкові й деякі інші нюанси українського законодавства визначають вибір на користь опосередкованої структури випуску.

При опосередкованій структурі "емітентом" єврооблігацій виступає банк або спеціально створена дочірня компанія позичальника з місцезнаходженням в одній із західноєвропейських країн. Позичальник же отримує кошти, "зібрані" у результаті випуску й розміщення боргових цінних паперів, у вигляді фідуціарної позики, що надається таким банком чи компанією відповідно до кредитного договору. Вартість послуг "емітента" — 1—1,5 % від обсягу позики. При цьому основні умови надання кредиту майже дзеркально відображають умови випуску, обслуговування й погашення єврооблігацій. Разом з тим, при опосередкованому випуску позичальника можна вважати "емітентом" єврооблігацій лише умовно, хоча з економічного погляду він фактично виконує його функції.

Восени 2002 р. опосередкований випуск єврооблігацій на суму 100 млн дол. США здійснив перший в Україні корпоративний "емітент" єврооблігацій — ЗАТ "Київстар Дж. Ес. Ем." Операція включала вирішення десятків безпрецедентних питань, пов'язаних з українським корпоративним, податковим, валютним законодавством, законодавством щодо цінних паперів. Оскільки російське законодавство містить приблизно ті ж перешкоди для прямого випуску, що й в Україні, у всіх емісіях єврооблігацій російськими корпоративними емітентами також використовувалася структура опосередкованого випуску.

Вибір юрисдикції емітента залежить від тих переваг і перешкод, які вона створює для емітентів та інвесторів. У більшості випадків вирішальним фактором виступає сприятливий податковий режим для інвестора. Тому перед остаточним вибором завжди ретельно аналізуються договори про подвійне оподатковування України з відповідними державами. Найчастіше перевага віддається тій країні, юридичне середовище якої створює менше проблем і вимагає невеликих фінансових витрат на реалізацію випуску.

Що стосується законодавчого регулювання ринку єврооблігацій в Україні, то фізичні та юридичні особи вперше отримали дозвіл НБУ на інвестування в єврооблігації тільки у 2003 р. з прийняттям Правлінням НБУ постанови № 35 "Про затвердження Положення "Про порядок видачі резидентам індивідуальних ліцензій на переказування іноземної валюти за межі України з метою придбання облігацій зовнішніх державних позик України", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 лютого 2003 р. за № 120/7441. У постанові зазначені правила придбання українських єврооблігацій на міжнародних ринках. Правилами зумовлено два головні принципи роботи з вітчизняними євробондами. Перший — суб'єктам господарської діяльності забороняється купувати на міжбанківському валютному ринку ВКВ для придбання єврооблігацій. Таким чином головний банк одразу ж унеможливлює тиск на валютний ринок попиту на зовнішні євробонди. Другий принцип стає основоположним для створення українського вторинного ринку євробондів: НБУ передбачив норму, за якою подальший продаж куплених зобов'язань України можливий лише за гривню. Індивідуальні ліцензії на перерахування іноземної валюти за межі країни для купівлі облігацій видаються на 90 календарних днів. Департамент валютного контролю й ліцензування НБУ за наявності договору про купівлю зобов'язань України розглядає заяву на отримання ліцензії протягом 30 днів.

Література

1. Віднійчук-Вірван Л. А. Міжнародні розрахунки і валютні операції: Навч. посіб. — Львів: Магнолія Плюс, 2005. — 214 с.

2. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посіб. / За ред. Савлука М. І. — К.: КНЕУ, 2002. — 276 с.

3. Міжнародні розрахунки: Текст лекцій. / Укл. Т. Є. Оболонська. — К.: Либідь, 1997. — 208 с.

4. Міжнародні фінанси: Підручник. / О. І. Рогач і ін. — К.: Либідь, 2003. — 784 с.

5. Бойцун Н. Є. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. — К.: ВД "Професіонал", 2005. — 336 с.

6. Руденко Л. В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції: Підручник. — К.: ЦУЛ, 2007. — 636 с.

7. Бутук О. І. Валютно-фінансові відносини: Навч. посіб. К.: Знання, 2006. — 349 с.

8. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. — 305 с.