Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з історії України

Пізній палеоліт

Реферат

На главную
Реферати з історії України

Цей період охоплює понад 25 тис. років. Він збігається у часі з різким похолоданням в усій Європі. Зниження температури, що почалося наприкінці середнього палеоліту, в Європі поширювалося з півночі та північного заходу (Фенноскандії) а у північно-східній частині колишнього СРСР — з півночі. Цей новий наступ льодовикових явищ знаменував настання останнього, досить значного за своїми масштабами, валдайського (вюрмського) зледеніння.

Вплив зледеніння позначився і на природі Південно-Східної Європи. Середньоруська, Придніпровська, Волино-Подільська височини та степи Північного Причорномор'я і Приазов'я перетворилися на холодні рівнини й невисокі узгір'я, що подекуди набули вигляду тундри. Скоротились лісові масиви, які займали долини рік та складчасті ділянки рельєфу. Збільшилася питома вага хвойних та інших холодолюбних порід дерев, що просунулися далеко на південь. Береза, наприклад, стала типовою для рослинності Криму.

У пізньому палеоліті змінився також склад європейської фауни. Південно-Східну Європу заселили тварини помірних та північних широт. Численні стада мамонтів стали невід'ємною частиною фауни лісотундри, шерстистий носорог, північний олень, вівцебик заселили холодні степи і ділянки тундри. Тут з'явилися песці й дрібні гризуни — лемінги, що прийшли з півночі. Поруч з північними видами копитних тварин паслися давні аборигени цих місцевостей — дикі коні, осли, зубри, сайгаки. Іноді зустрічалися й гігантські олені — тварини, що почали поступово зникати. Серед хижаків найбільш численними на той час стали вовки та песці, нерідко зустрічалися й ведмеді.

У пізньому палеоліті відбувалося інтенсивне заселення людиною середніх і навіть високих широт Північної півкулі. Людські колективи просувалися далеко на північ, аж до арктичної зони, досягаючи Льодовитого океану. Такі широкі міграції пізньопалеолітичної людини могли відбуватися лише за умов досить високої їх організації, а також при належному матеріальному забезпеченні. Ці пересування відбувалися в складних умовах низької температури навіть у середній смузі Старого Світу, не кажучи вже про північні широти, де життєдіяльність людських колективів ще більше ускладнювалася коротким світловим днем та полярною ніччю.

Причини, які спонукали пізньопалеолітичну людину здійснювати такі далекі й небезпечні подорожі, поки що не з'ясовані. Просування людини у північні широти тривало протягом кількох поколінь. Шляхи міграції звичайно пролягали берегами річок. В межах певної території періодично складалися умови, що викликали необхідність змінювати місце проживання й шукати нові мисливські угіддя. Отже, і в пізньому палеоліті діяли закономірності, що зумовлювали вимушені міграції внаслідок відносного перенаселення. Це, однак, не означає, що пізньопалеолітичній людині в основному був притаманний кочовий або напівкочовий спосіб життя. Навпаки, характерною особливістю пізньопалеолітичних угруповань була їхня відносна осілість, тривале існування жител і поселень, що пов'язано з стабільною забезпеченістю колективів їжею й можливістю активного пристосування до навколишнього середовища.

У пізньому палеоліті людина розселилася майже по всій Східній Європі. Лише в сучасних межах України відомо близько 500 пізньопалеолітичних місцезнаходжень. За особливостями матеріальної культури вони утворюють окремі зони, близькі за рівнем розвитку, способом життя й соціальним укладом племен. Найбільш густо були заселені Прикарпаття і особливо Подністров'я.

За приблизними підрахунками, населення сучасної території України у пізньому палеоліті становило близько 20 тис. чоловік, тобто на одну людину припадало понад 3 км2. Досить густим воно було тільки на окремих ділянках — на берегах річок — і не виходило за вододіли плато або в безводні, сухі, холодні степи.

У пізньому палеоліті в Європі, а також у Північно-Східній Азії відбувалися значні зміни в усіх галузях людської діяльності. Вдосконалювалася виробнича діяльність людей, підвищувалася їх матеріальна забезпеченість. Духовна культура людини знайшла відображення у пам'ятках мистецтва.

Здавалося б, що погіршення кліматичних умов повинно було гальмувати розвиток людини. Проте сталося навпаки. Пригніченість людини труднощами існування й боротьби з природою в давнину зовсім не означає, що людина пасивно схилялася перед силами природи. Адже будь-яка боротьба неодмінно передбачає активне протиборство (в даному разі людини з природою), саме це й стало рушійним фактором удосконалення соціально-економічної організації людства. Прагнення людини до самозбереження, піклування про нащадків, набуті раніше навички боротьби з природою розвинули в ній стійкість, кмітливість, вміння протистояти труднощам, долати їх.

Суворі умови життя у прильодовикових зонах зумовили прискорене вдосконалення засобів праці, насамперед мисливських знарядь. Полювання у пізньому палеоліті як виробництво панувало неподільно. Першорядного значення набуло полювання на мамонта. Воно вимагало певних організаційних форм, а також відповідного спорядження та озброєння. Забійна вага мамонта становила 1,5—2 т. Його туша при вмілому зберіганні могла протягом тривалого часу забезпечити людей продуктами першої необхідності — м'ясом, жиром для обігрівання та освітлення, кістками, бивнями і шкурами, що знаходили застосування навіть у будівництві жител.

Полювання на шерстистих носорогів, диких коней, биків, північних оленів мало другорядне значення у господарстві людини. Під час полювання на цих тварин організовувалися облави великого масштабу. Про це свідчить пізньопалеолітичне місцезнаходження поблизу м. Амвросіївки (Донецька область), де виявлено залишки кісток понад тисячі зубрів. Серед них знайдено і різні метальні вістря, зроблені з кістки.

Полювання на хижаків, зокрема на вовків і песців, у пізньому палеоліті, як і в попередній час, мало на меті забезпечити людину хутром для одягу й побутових потреб. М'ясо хижаків звичайно для їжі не використовувалося, так само як і в сучасних арктичних народностей. Кістяки дрібних хижаків та вовків у багатьох палеолітичних селищах і поблизу них лежать в анатомічному порядку (туші були викинуті після зняття з них шкури).

Економічна рівновага між людиною і природою зберігалася протягом тривалого часу (до першої половини мадленської епохи) в усій Європі й Північно-Східній Азії. Можливо, лише на півдні Європи, насамперед у її гірських місцевостях, склалися умови життя, що підготували інший шлях соціально-економічного розвитку.

Є підстави гадати, що в Криму у пізньому палеоліті для родових колективів склалися тяжкі умови життя у зв'язку зі складністю добування засобів існування. У зону середніх передгір'їв Криму мамонт проникав і ставав здобиччю мисливців нечасто. Людям доводилося вести далеко не завжди успішне полювання на швидконогих копитних (сайгу та ін.), які до того ж мали порівняно невелику забійну вагу.

Із загальним похолоданням в Європі скоротилося й збиральництво. Густа рослинність на гірських масивах Криму і в долинах рік поступилася місцем рідколіссю. Тому значно зменшилося надходження продуктів збиральництва та черепашок. Гори стали для людини важкодоступними. Людина зрідка пробиралася до узбережжя для збирання продуктів, викинутих морем. У печері Аджі-Коба, в Східному Криму, серед кісток пізньопалеолітичних тварин знайдено кістку тюленя.

У боротьбі за існування люди використовували всі можливі засоби добування їжі. Виникла нова галузь господарства — рибальство. Здобиччю стали форель, лосось, головань. Рибальство, яке було, найімовірніше, сезонним заняттям, не відігравало в господарстві населення Криму великого значення, про що свідчить обмежена кількість кісток риб, знайдених під час розкопок. Пізньопалеолітичні мисливці Криму, очевидно, кидали обжиті місця й пересувалися далі на північ, шукаючи кращі умови життя та багаті мисливські угіддя, заселені мамонтом. Сліди їх перебування простежені навіть у Середньому Подонні.

У Криму, насамперед у південно-західних степах, лишалися нечисленні аборигени, які об'єднувалися у більш-менш значні колективи для загінних полювань. Не можна вважати випадковим той факт, що серед десятків мустьєрських поселень і стоянок, виявлених в степовій частині, у передгір'ях, на високогір'ї і навіть на південному узбережжі Криму, знайдено лише два досить великих пізньопалеолітичних поселення на річках Качі та Бельбеку (Качинський і Сюренський навіси). Поселення у печері Аджі-Коба, очевидно, було невеликим стійбищем. Цікаво, що усі три поселення розміщені поблизу степової зони, де провадилися полювання. У високих передгір'ях і горах сліди пізньопалеолітичної людини майже не зустрічаються.

Природні умови у другій половині антропогену, нові форми діяльності людини та багато інших природних і соціальних факторів зумовили дальші зміни фізичного типу людини. В процесі тривалої еволюції формується новий тип, що в Європі дістав назву homo sapiens, або кроманьйонця. Антропологічний тип кроманьйонця в основному тотожний типові сучасної людини; лише деякі особливості будови черепа і довгих кісток генетично пов'язують його з неандертальцем.

Поселення пізньопалеолітичних людей відомі в Європі майже повсюдно, за винятком північно-західних областей. Особливо багато їх виявлено на сучасній території України. Поселення кроманьйонців були порівняно невеликими, хоча й набагато більшими, ніж середньопалеолітичні. Вони розташовувалися поблизу річок і складалися з п'яти — восьми жител типу яранг. Деякі поселення кроманьйонців мали огорожу з гілок та кісток диких тварин.

Житла кроманьйонців були двох типів — зимові й літні. Зимові являли собою досить складні споруди, розраховані на тривале використання. Основа таких споруд складалася з черепів, лопаток і щелеп мамонтів, присипаних землею (щось на зразок призьби). Великі кістки мамонтів виконували функцію опорних конструкцій. Ближче до верху житла укладалися дрібніші кістки. Завершували каркас сплетені роги північних оленів. До конструкції входили й бивні мамонтів, що виконували опорні функції й несли навантаження окремих частин житла, насамперед аркового входу до нього. Каркас вкривали шкурами тварин. У купольній покрівлі лишали отвір для виходу диму. При спорудженні каркаса застосовували також жердини, що з'єднували опорні частини конструкцій. В самому житлі жердини використовувалися для більш жорсткого кріплення будівельних деталей, відгородження місць окремим родинам, сушіння на них одягу, в'ялення м'яса й для інших господарських потреб. Всередині житла було одне, а іноді два-три вогнища. Світло й тепло давали жирники — вмістилища з видовбаної кістки або каменю, заповнені жиром. Вхід або лаз до житла прикривали шкурами; можливо, перед лазом робили невеличкі сіни. В цілому такі напівсферичні склепінчасті житла мали округлі або овальні обриси, що формою й інтер'єром нагадували яранги.

Поблизу довгочасних жител розміщалися літні будівлі, від яких залишилися сліди вогнищ. Очевидно, це були навіси з легким покриттям, що захищали вогонь і людей у негоду. Тут же на житловому майданчику обробляли кремінь і кістку, виготовляли прикраси тощо. Майже біля кожного житла були спеціальні ями, призначені для зберігання кісток та бивнів для різних побутових потреб. Житла, місця виготовлення знарядь й, очевидно, обробки продуктів полювання та ями-сховища утворювали єдиний господарсько-побутовий комплекс. Наочним прикладом пізньопалеолітичного житлобудівництва є залишки фундаментальних житлових споруд, виявлені поблизу сіл Мезина на Чернігівщині й Межиріча в межиріччі Росі й Росави на Канівщині. Одне з жител у Мезині (комплекс І) було споруджено з кісток мамонта — черепів, лопаток, довгих кісток та бивнів. У конструкції житла використовувалися також роги північних оленів та дерево. Долівка з трьома вогнищами мала площу 20 м2, висота житла сягала близько 2,5 м. На склепінні покрівлі був вміщений у вотивних цілях (як охоронець житла) череп вовка. Житло захищалося заслоном або огорожею з гілок, що спиралися на сім черепів мамонта та інші кістки. За цим «парканом» містилися чотири господарські ями, заповнені кістками мамонта (запас будівельного матеріалу).

Близька до мезинської житлова споруда поселення Межиріч мала дещо більшу площу (23 м2) й складнішу щодо будови цокольну частину. Цоколь цього житла був обкладений 95 нижніми щелепами мамонтів. На каркас споруди пішло понад 200 кісток мамонтів (42 черепи, 47 хребців, 41 кістка кінцівок, 30 лопаток, 11 тазових кісток); загалом при спорудженні межиріцького житла використано 385 кісток мамонтів. Каркас такого житла, складеного з кісток, скріплених поясами дерев'яних вигнутих жердин, важив близько 3 т. При цьому навантаження не було рівномірним: на цокольну частину припадала 1 т, на частину, що лежала вище цоколя й була вкрита суцільним панциром з кісток, — 2 т. Легко уявити, якими мали бути майстерність людей, їх будівельні навички, вміння зводити технічно складні споруди, яких знань вимагала робота з нестандартним будівельним матеріалом і, нарешті, якою була відповідальність за міцність і стійкість споруди при таких небезпечних навантаженнях у конструкції житла.

Виходячи з палеоекономічних розрахунків й етнографічних даних, можна припустити, що в кожному палеолітичному селищі проживало від 25 до 50 осіб. Третина їх займалася безпосередньо полюванням; ще одна третина виконувала різноманітну домашню роботу — виховувала дітей, готувала їжу, переробляла продукти полювання, вичинювала шкури, шила одяг, підтримувала вогнище тощо. Інші жителі селища становили непрацездатну його частину. Це були переважно діти. Кроманьйонці дуже рідко доживали до похилого віку. За антропологічними даними, середній вік життя пізньопалеолітичної людини становив приблизно 20—23 роки.

Спираючись на палеоекономічні й демографічні підрахунки та приблизне визначення кількості біомаси забитих тварин, сумарно підрахованої за викопними кістками на досліджених поселеннях, а також за ваговими категоріями тварин, можна дійти висновку, що тривалість існування пізньопалеолітичних селищ навряд чи перевищувала 20—25 років.

Яскравим показником зростання продуктивних сил і вдосконалення побуту людей пізнього палеоліту є знаряддя праці, що вражають різноманітністю форм і майстерністю обробки кременю та кістки. Насамперед, удосконалилася, порівняно з середнім палеолітом, сама система або технічні прийоми виготовлення крем'яних заготовок для знарядь. Ця система підпорядковувалася необхідності сколювання з ядрища (нуклеуса) видовжених ножеподібних пластин. Сам нуклеус набуває призматичної форми. Починають застосовуватися різноманітні скребки й скребла для обробки шкури та інших робіт, пов'язаних із скоблінням і струганням, а також велика кількість різців, необхідних для розкроювання шкури, обробки кісток і дерева, проколки, свердла та багато інших спеціалізованих знарядь. Серед інструментів слід назвати і так звані мікропластинки з кременю. Краї цих мініатюрних виробів добре оброблені найдрібнішою оббивкою — ретушшю. Більшість мікропластинок служила вставками (борідками) у метальні знаряддя, а також свердлами.

Кроманьйонець вперше в історії почав широко використовувати кістку для виготовлення різноманітних знарядь, а також як будівельний матеріал. Асортимент знарядь з кістки був широкий. Майстерно виготовлені вістря для списів і дротиків, шила, проколки та голки входять до звичайного набору знарядь, знайдених під час розкопок. Рідше трапляються так звані жезли начальників, або випрямителі, рогові молотки, мотики, різноманітні лопатки й лощила для розгладжування швів на хутряному одязі. Деякі предмети вже оздоблені фігурним різьбленням, орнаментом.

Складному й різноманітному матеріальному життю кроманьйонців повинні були відповідати досить розвинуті форми соціальної організації, певний склад звукової мови, можливо з немалим словниковим запасом, сталі психологічні уявлення, що позначалися на всіх сферах їхньої діяльності. Найімовірніше, саме в цей час парна родина стала першою ланкою, основним осередком соціальної організації родової общини. Кожна така родина вела своє, так би мовити, споживче господарство, але, безсумнівно, пов'язане із загальними інтересами общини. В родинах готувалася їжа, виготовлялися знаряддя, турбувалися про виховання дітей й збереження традицій і порядків, притаманних родовій общині. Таким чином, кожна родина кроманьйонців була органічною частиною родової общини, залишаючись вільною лише у виявах суто родинних інтересів.

Умови життя кроманьйонців, особливо тих, що жили поблизу льодовиків, склалися так, що родина не могла існувати як самостійна соціально-економічна одиниця. Добування великого звіра, влаштування облавних полювань, спорудження ям-пасток, доставка на поселення мисливських трофеїв (у тому числі й розчленованих туш мамонтів, очевидно, за допомогою волокуш), будівництво зимових жител та інші види трудомістких господарських робіт вимагали об'єднання зусиль усієї родової общини. Але продукти колективної праці розподілялися по родинах залежно від результатів полювання та міри участі в суспільній праці. Отже, основним ядром соціально-економічної організації кроманьйонців залишалася родова община, побудована на колективістських засадах, які визначали звичаєво-правовий стан родини й кожного члена общини.

Однак община з незначною кількістю її членів не могла існувати самостійно за умов екзогамії. Отже, поруч з однією общиною повинна була існувати інша, що входила у шлюбні стосунки з першою. Така система, що забезпечувала родові сегментації общин, їхній поділ та відселення новоутворених родин з припливом чужинців, зумовлювала створення племінних соціально-економічних організацій, де існували ендогамні порядки, тобто дозволялися міжродові шлюби.

Дослідженнями пам'яток пізнього палеоліту було встановлено, що поселення розміщалися «кущами». Це відображало певне племінне групування населення на зручних для життя природних ділянках. Подібна топографія пізньопалеолітичних пам'яток спостерігається на Середньому Дністрі, зокрема у Кельменецькому та суміжних з ним районах Чернівецької області, а також у Грем'ячівському районі Воронезької області поблизу с. Костенків (правий берег Дону).

Аналогічне групування жител, що відбиває родинно-родову спільність жителів поселення, помітне в плануванні й розміщенні жител на пізньопалеолітичних поселеннях Радомишля на Житомирщині, в Пушкарях та Мезині на Десні, Добраничівці на р. Супої (Київська область), у Костенках, а також Мальті (Східний Сибір).

Топографічне розташування вогнищ всередині зимових жител і на подвір'ї, виробничих місць і ям-сховищ, які разом з житлом утворювали єдиний господарсько-побутовий комплекс, свідчить про належність кожного такого комплексу одній парній родині або малій родинній общині, що об'єднувала найближчих кровних родичів. З таких об'єднаних родин складалася екзогамна родова община, що входила до фратріального й племінного об'єднання, яке займало порівняно велику територію, представлену груповими скупченнями пам'яток.

Поділ праці всередині родини й общини залишався переважно природним, за статтю і віком: чоловік виконував все, що стосувалося мисливського виробництва, жінка займалася домашніми роботами й вихованням дітей. Не виключено, однак, що вже намітилися деякі тенденції до спеціалізації окремих обдарованих членів общини у певних напрямах, що потребували застосування індивідуальних здібностей. Йдеться, зокрема, про мистецтво гравірування, виготовлення скульптур, прикрас, сопілок або флейт, про майстерність обробки шкур, виробництво предметів озброєння тощо. Але навряд щоб подібні здібності виділяли цих членів общини у привілейовану її частину. Таким правом, можливо, користувалися тільки родові старійшини й племінні вожді.

Високого рівня розвитку набуло образотворче мистецтво пізнього палеоліту Західної Європи. Печерний настінний живопис, зокрема анімалістичний, гравюра на кістці, скульптура з бивня мамонта та з м'яких мінералів, сама сюжетність мистецтва завжди привертали до себе увагу. На Південному Уралі, на межі двох континентів, у Каповій печері, виявлено зразки пізньопалеолітичного мистецтва у вигляді настінного живопису — зображення тварин. В Криму, а також на Кавказі, наскельного палеолітичного розпису поки що не виявлено. На території України при розкопках пізньопалеолітичних поселень знайдено різноманітні скульптурні вироби малих форм, зразки штрихової гравюри на бивні мамонта, а в останні роки — живописні сюжети на кістках мамонта.

Широко відомими стали стилізовані жіночі фігурки, що їх раніше вважали зображеннями птахів. Скульптурне оформлення їх неоднакове, але стилізація та узагальнення образу притаманні всім. Деякі фігурки мають досить складний геометричний візерунок, що пожвавлює умовну манеру виконання. Наприклад, жіночі фігурки з Мезина та інших пізньопалеолітичних місцезнаходжень Південно-Східної Європи за своєю умовністю й схематизмом виконання значно відрізняються від підкреслено реалістичних жіночих скульптурок Подоння (Костенки, Гагаріно), Східного Сибіру (Мальта, Буреть), а також Центральної і Західної Європи.

У Мезині було знайдено браслет з тонкої пластини, зрізаної з бивня мамонта. Браслет прикрашено врізним орнаментом у вигляді складного меандра, що за витонченістю виконання наближається до кращих зразків орнаментики. Деякі художні кістяні вироби прикрашені геометричним орнаментом, органічно пов'язаним з предметом, його призначенням.

Умовність і відхід від реалістичної передачі натури відчувається в гравюрі або різьбленні по кістці. На деяких бивнях мамонтів, знайдених у Кирилівському поселенні (Київ) та поблизу Овруча, є гравірування у вигляді найпростіших насічок або нарізок, іноді — складного й заплутаного візерунка. На такому криволінійному, нерідко нанесеному у вигляді безсистемних рисок асиметричному орнаменті неможливо помітити реальні образи або їхні символи. Лише серед штрихових зображень на уламку бивня мамонта з Межиріча у напівсферичних фігурах, що ритмічно повторюються, дослідники вбачають зображення житла типу яранг.

При розкопках у Мезині відкрито також геометричні візерунки, зроблені фарбою. Меандровий гравірований орнамент, нанесений на деякі вироби з Мезина та інших поселень, нагадує природний рисунок на зрізі бивня мамонта, помітний навіть неозброєним оком. Реалістичні основи меандрового орнаменту не викликають сумніву. Спостережливість кроманьйонця і вміння зобразити побачене з великою точністю добре простежується на багатьох виробах з кістки та кременю.

У кримських пізньопалеолітичних поселеннях предметів мистецтва майже не знайдено. Лише єдиний, дуже скромний врізний криволінійний візерунок з насічками, виявлений на маленькому уламку рогу оленя, дає деяке уявлення про графічне мистецтво кроманьйонців Криму. Причину цього, можливо, слід шукати в складних умовах побуту, безперервних пошуках їжі, турботах, що домінували над духовними потребами. Те саме можна сказати і про весь південний ареал пізньопалеолітичних культур.

Багато ще з духовного та соціального життя кроманьйонців лишається невідомим, проте матеріали, знайдені за останні десятиріччя в межах України, дають можливість зробити ряд висновків.

Одним з найвищих проявів духовної культури людини, що відображають глибини її емоцій, психіки й суспільного світогляду, є музика. Вона становить єдине ціле з мисленням, працею та мовою. Музика — це соціальне явище, підпорядковане закономірностям суспільного розвитку: вона цементує колективізм, сприяє соціальному прогресу. Навіть найпримітивніша голосова або інструментально-голосова ритміка чи мелодія містить символіку реальної дійсності, тим більше зрозумілу, коли звукова тональність супроводжується рухом, танцем.

На стінах печерних пізньопалеолітичних поселень Західної Європи були виявлені зображення танцюючих антропоморфних істот, одягнутих у звірині шкури (печера Трьох Братів, Комбарелль та ін.). На пізньопалеолітичних поселеннях, крім найпростіших свистків, знайдених у Франції, Англії, Угорщині, Чехословаччині, виявлено й досить складні вироби з кістки й рогу, дуже схожі на флейти і сопілки. У пізньопалеолітичних шарах відомого поселення Молодове V знайдені музичні інструменти типу флейт або сопілок з п'ятьма (чи більше) боковими отворами, що визначали висоту звука. Такі знахідки свідчать про те, що кроманьйонцю вже було властиве досить складне емоційне сприйняття навколишнього світу. Він був здатний створювати мелодію, тобто основний виражальний засіб музики. Діапазон звучання одноголосої музичної тональності ще чекає на спеціальні дослідження. Однак і тепер можна дійти висновку, що кроманьйонці володіли елементами музичної тональності, відчували мелодійність побудови музичної фрази, що відповідала сюжету дії або уявлення.

Музична культура кроманьйонця разом з танцем не є початковим кроком мистецтва. Їй передувала музична ритміка, створювана ударними інструментами. Останні до недавнього часу були невідомі для палеоліту, однак, як тепер встановлено, ними користувалися ще кроманьйонці. Нові дослідження матеріалів з Мезинського палеолітичного поселення в лабораторних умовах і за допомогою спеціальної експертизи дали можливість дійти важливих висновків. З'ясовано, що найбільша споруда мезинського поселення, побудована з кісток мамонта й рогів північного оленя, спочатку служила звичайним житлом, яке поступово руйнувалося і було покинуте жителями. Пізніше цю будівлю старанно укріпили за допомогою внутрішніх підпорок і влаштували тут місце для обрядів і свят. Аналогічне призначення мали аж до початку XX ст. й деякі старі чуми у північних народностей — чукчів, ескімосів та ін.

Мезинська обрядова споруда з часом завалилася і прикрила шаром будівельних кісток все, що знаходилося в ній. Виявилося, що тут не було речей господарсько-побутового вжитку. Зате знайдено орнаментовані кістки мамонта: лопатка, дві щелепи, стегно, уламок черепа й великий уламок таза. Всі ці кістки на певних ділянках вкриті геометричним візерунком, виконаним червоною фарбою у вигляді зигзагів, прямих паралельних ліній, кутів. Розмальовані кістки містилися у віддаленій від входу частині споруди. Тут знайдено також рідкісні предмети — набірний «шумливий» браслет, який складається з п'яти окремих пластинок, вирізаних з бивня мамонта. Він прикрашений чудовим ялинковим орнаментом. Два предмети нагадують антропоморфні фігурки. Кожна з них має заокруглений верхній кінець і потоншений нижній. Вироби ці вміщуються у затиснутій руці. Становлять інтерес молоток з рогу північного оленя, вісім кістяних проколок і кістяна голка. На долівці знайдено велику кількість морських раковин, з яких робили намисто, та близько 10 кг червоної і жовтої вохри, що лежала окремими скупченнями, по 2—3 кг в кожному.

Детальний аналіз предметів, виявлених у мезинській обрядовій будівлі, дає підстави вважати, що вони мали святкове або обрядове призначення. Не залишається сумніву і в тому, що всі пофарбовані кістки служили ударними музичними інструментами. З однієї з кісток (стегна мамонта) для кращого резонування зсередини було видалено губчасту тканину. Цікаво, що набір цих інструментів давав різні тональність та звукову гаму. Молотком з рогу оленя користувалися як ударником, постукуючи ним по кістках. Можливо, подібне призначення мали і два вироби з кістки мамонта з округлими кінцями, хоча ними могли користуватися і як звуковими стукалками. Набірний «шумливий» браслет, безумовно, слід віднести до звукових інструментів типу своєрідних кастаньєт, що супроводжували танець. Серед пам'яток палеоліту в Україні це перша знахідка такого інструмента. Вона підтверджує поширення мистецтва танцю серед палеолітичного населення Східної Європи. Інші предмети можуть розглядатися як своєрідний «театральний реквізит». Вісім кістяних проколок і голка були необхідні для пошиття одягу зі шкур. Запас вохри в будівлі також пов'язаний з обрядовими діями: вохру, очевидно, застосовували для фарбування тіла та обличчя.

Під час розкопок пізньопалеолітичного поселення Межиріч встановлено, що біля входу до житла (воно дуже нагадує мезинське) стояв череп мамонта, орнаментований на лобі складним геометричним візерунком. У самому житлі разом із великою кількістю господарсько-побутових і ритуальних предметів знайдено кілька ударних молотків, серед них — один цілий. Череп мамонта був чудовим звуковим резонуючим інструментом типу барабана. Можливо, що в мезинській обрядовій будівлі уламок черепа мамонта, розмальований червоною фарбою, також являв собою подібний інструмент.

Предмети, знайдені в мезинській святково-обрядовій будівлі, а також межиріцький розмальований череп мамонта є першою в світі колекцією найдавніших ударних музичних інструментів. Вивчення її розкриває один з найважливіших аспектів психології кроманьйонця, його світогляд, емоційність поведінки. Слід підкреслити ще один аспект соціального значення описаних музичних інструментів. П'ять пофарбованих кісток мамонта, знайдених разом, очевидно, становили єдиний музичний комплекс, до якого, мабуть, належали також дві звукові стукалки і «шумливий» браслет-кастаньєта. Ймовірно, що до цього комплексу входив і орнаментований череп мамонта — барабан, який зберігся частково. Усім цим інструментально-музичним набором користувалися, певно, одночасно. Отже, кількість учасників «ансамбля» становила не менш як сім-вісім осіб.

Таким чином, набір музичних предметів, виявлених у мезинській обрядово-святковій будівлі, є рідкісним матеріальним доказом теоретичних положень і логічних висновків про первіснообщинну організацію палеолітичних угруповань, про колективну суть родових або племінних соціальних структур.

Іншим історичним джерелом, що розкриває деякі ідеологічні уявлення кроманьйонців Східної Європи, є поховання людей. На сучасній території України поховання кроманьйонців поки що невідомі, але відкриття, зроблені в Центральній Росії (Костенки на Дону, Сунгір неподалік від Владимира), а також на ряді місцезнаходжень Західної Європи, розкривають складність світогляду кроманьйонців, можливість розвитку в них деяких ірраціональних космогонічних уявлень, культів, пов'язаних з анімізмом і домашнім вогнищем, з мисливською магією, вірою у воскрешення, зворотність.

Поховання кроманьйонця у сидячому положенні в імітованому житлі з кісток мамонта (Костенки, стоянка Зам'ятніна), а також чоловіка і двох підлітків (Сунгір), вкритих намистинами з кістки чи бивня мамонта й споряджених великими списами з бивнів мамонта, свідчать про складність релігійних уявлень, що знаходили свій вияв у поховальній обрядовості.

Переважання жіночих і дитячих поховань у пізньопалеолітичних скельних сховищах Західної Європи підтверджує думку про існування у пізньопалеолітичних племен матріархально-родових відносин.

У пізньому палеоліті господарство племен, які заселили більшу частину Європи, було досить сталим. Полювання, переважно на мамонта, забезпечувало життєдіяльність людських колективів. Складалися кращі умови для збереження нащадків, що зумовлювало збільшення чисельності населення.

Наприкінці палеоліту помітно скорочуються мисливські ресурси, особливо кількість мамонтів. Це спричинилося до посилення міграцій пізньопалеолітичних угруповань, особливо у північному напрямку, до пошуків ними нових мисливських територій, куди під впливом природних умов, що змінювалися, просувалися стада промислових тварин, насамперед північних оленів. Останні на завершальному етапі палеоліту посідали у господарстві людини чільне місце, іноді за своїм економічним значенням перевершуючи навіть мамонта.