Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з історії України

Античні міста-держави у VI—II ст. до н. е. Ольвія

Контрольна робота

На главную
Реферати з історії України

У другій половині VII ст. до н. е. перші грецькі поселенці в районі майбутнього ольвійського поліса заснували поселення на о. Березані. Пізніше, у першій половині VI ст. до н. е., на правому березі Бузького лиману, неподалік від місця його впадіння у Дніпровський лиман, поблизу нинішнього с. Парутиного, в 40 км на південь від сучасного Миколаєва, виникла Ольвія, яка з часом стала найзначнішим античним центром Північно-Західного Причорномор'я.

Заснували Ольвію вихідці з Іонії, головним чином з Мілета. Існує думка, що в цьому процесі брали участь також переселенці з Родоса, Хіоса, Самоса. Назва міста «Ольвія» в перекладі з грецької мови означає «щаслива». Її жителів називали ольвіополітами. У творах деяких античних письменників і вчених місто називалося Борисфеном (за грецькою назвою Дніпра), а його жителі — борисфенітами. Певно, це пояснюється тим, що Ольвія знаходилася неподалік від гирла Дніпра, а цю ріку греки вважали однією з найбільших рік у світі.

Найбільш рання частина Ольвії повністю ще не досліджена. Проте відомо, що не пізніше другої половини VI ст. до н. е. тут виникла священна ділянка — теменос, на південь від якої розмістилася торговельно-адміністративна площа — агора. Наявність релігійних і торговельно-адміністративних центрів дає підставу говорити про виникнення міста, можливо, і поліса вже у VI ст. до н. е. На цей ранній етап формування поліса припадає і початок випуску грошей. Не пізніше як з другої половини VI ст. до н. е. в Ольвії почалося карбування власної бронзової литої монети у вигляді дельфінів.

До цього часу належить і поява цілого ряду невеликих поселень на узбережжі Бузького і Березанського лиманів, населення яких займалося переважно сільським господарством. Матеріальна культура жителів цих поселень мала яскраво виражений еллінський характер, що свідчить про їх грецьке походження. Звідси можна припустити, що за умов проживання на новоосвоєних землях греки мали й певні античні форми об'єднання. Тому, найімовірніше, вони могли входити до складу ольвійського поліса як його хора. Якщо це так, то межі ольвійської хори на той час на заході проходили по східному берегу Березанського лиману, а на півночі сягали, очевидно, широти Миколаєва.

З V до останньої третини IV ст. до н. е. поліс поступово зміцнювався, розвивалася його економіка. Розгорнулося міське будівництво: напівземлянкові житла другої половини VI — початку V ст. до н. е. поступаються наземним будинкам; розвиваються сільське господарство та різні ремесла — металоробне, металообробне, гончарне, будівельна справа. З початку V ст. до н. е. Ольвія розпочала карбування литої монети звичайної круглої форми — так званих асів, на лицевому боці яких вміщувалося зображення Афіни, Горгони або Деметри. Слід зазначити, що ці монети з'явилися раніше від римських асів і у ваговому відношенні різнилися від них.

Існує думка, що в 30-ті роки V ст. до н. е., під час понтійської експедиції Перікла, Ольвія ввійшла до складу Афінського морського союзу, що було пов'язано для неї з деякими економічними обмеженнями з боку Афін. Проте вже в передостанньому десятиріччі V ст. до н. е. Ольвія вийшла з цього союзу, про що свідчить випуск власної серії срібних монет загальногрецького зразка (за діючими законами членам Афінського союзу карбувати срібні монети заборонялося). На цей час економіка поліса ще більше зміцніла, на що вказує, зокрема, поява на рубежі V і IV ст. до н. е. монет, які незаперечно свідчать про перехід монетної справи під контроль держави. Про заходи, спрямовані на впорядкування грошового обігу, вказують також епіграфічні дані, зокрема декрет середини IV ст. до н. е., який зобов'язував провадити всі торговельні розрахунки лише в ольвійській монеті.

Значне місце в економіці Ольвії у цей період посідала торгівля з античними містами Середземномор'я та Понту. Протягом VI—IV ст. до н. е. поступово відбувалася певна переорієнтація торговельних зв'язків. Так, якщо в VI ст. до н. е. основними контрагентами Ольвії були переважно середземноморські центри Хіос, Самос, Родос, Корінф, район Аттіки, то з появою на історичній арені в V ст. до н. е. Афін основну роль почала відігравати торгівля саме з ними. Проте вже в IV ст. до н. е. після виходу Ольвії зі складу Афінського союзу набуває розвитку торгівля Ольвії з південнопонтійськими центрами, зокрема Гераклеєю і Сінопою.

Вигідне географічне розташування Ольвії неподалік від гирла Дніпра і Південного Бугу сприяло встановленню за її посередництвом найтісніших зв'язків античних міст з осілим населенням Лісостепу та кочовими племенами степової зони Східної Європи. Про досить жваві зв'язки з місцевими племенами свідчить, зокрема, розповідь Геродота про скіфського царя Скіла, який мав в Ольвії розкішний палац з біломармуровими сфінксами й грифонами.

За даними Геродота, з Ольвією сусідили осілі племена калліпідів, яких він називає також елліно-скіфами; на північ від них жили землеробські племена алазонів та скіфів-орачів. Усі ці племена займалися землеробством, скотарством, рибальством і були заінтересовані у збуті своєї сільськогосподарської продукції грекам в обмін на ремісничі вироби. Торговельні зв'язки Ольвії на ранньому етапі її існування простежуються до Середнього Подніпров'я на півночі та Приуралля — на сході. З IV ст. до н. е. провідне місце в торгівлі з племенами, що жили на північ і схід від Азовського моря, почав відігравати Боспор.

Ольвія являла собою типовий античний поліс, політичний устрій якого — демократична рабовласницька республіка. Органи державного управління поділялися на законодавчі й виконавчі. Законодавчі функції належали народним зборам (що скорочено називалися «народом») і раді, від імені яких видавалися декрети й постанови. Народні збори, що в них юридично могли брати участь усі повноправні громадяни, вирішували питання зовнішньої політики, оборони держави, взаємовідносин з навколишніми племенами, зокрема організацію посольств. Народні збори видавали закони про грошовий обіг, розв'язували питання про забезпечення населення продовольством у неврожайні роки, приймали постанови про надання привілеїв купцям і звільнення їх від сплати мита, надання громадянських прав іноземцям. Вони ухвалювали декрети про нагороди громадян, які робили важливі послуги своєму місту, «щоб, — як пишеться в одному з таких декретів, — і всі інші громадяни були також стараннішими в послугах батьківщині, бачачи, що благодійники удостоюються належної шани».

До функцій ради входило попереднє обговорення всіх найважливіших питань державного життя, після чого ці питання виносилися на розгляд народних зборів. Крім того, рада контролювала роботу органів виконавчої влади, займалася іншими питаннями, зокрема перевіркою здатності кандидатів займати державні посади перед їх виборами або призначенням.

Виконавчу владу здійснювали різні колегії — магістратури або окремі службові особи — магістрати, які обиралися на народних зборах відкритим голосуванням строком, як правило, на один рік. Найвищою магістратурою була колегія архонтів з п'яти чоловік. Вона не тільки керувала всіма іншими колегіями, а й могла скликати в разі потреби народні збори, особливо в момент загрози нападу ворогів. Архонти стежили також за станом фінансів, карбуванням грошей.

Безпосередньо фінансовими справами займалися дві колегії: колегія Дев'яти й колегія Семи. Доходи держави складалися зі збирання мита, добровільних пожертвувань, податків на жертвоприношення, платежів за орендоване державне майно, стягання штрафів та конфіскацій майна. Головними статтями видатків були будівництво та ремонт міських укріплень і громадських споруд, влаштування громадських свят і спортивних змагань, нагородження громадян, які особливо відзначилися, посольств, «дари» сусіднім племенам, заготівля продовольства у неврожайні роки. Скарбниця, священна казна, а протягом деякого часу карбування монет перебували у віданні колегії Семи.

Колегія стратегів з шести чоловік відала військовими справами, дбала про обороноздатність і захист держави. Вона відповідала за комплектування війська і керівництво ним. Колегії агораномів з п'яти чоловік та астиномів стежили за порядком на ринках, особливо на агорі, за якістю товарів, правильністю мір та ваги. Існувала ще колегія ситонів, яка повинна була дбати про закупівлю хліба на випадок неврожаю, його зберігання і продаж громадянам за встановленими цінами.

До складу державного апарату входили й одноособові посади гімнасіарха, що керував гімнасіем і, певно, іншими формами навчання та фізичного виховання юнацтва, влаштуванням різних змагань; глашатая, який оголошував на народних зборах, у театрі та громадських місцях декрети й постанови; секретарів, жерців та ін.

В Ольвії існував також суд, що складався з кількох відділів; кожний з них відав певним колом питань. У судочинстві брали участь судді, обвинувачені, свідки. Визнаних винними штрафували, іноді як міру покарання щодо них застосовували конфіскацію майна тощо. Особливо суворо карали вільновідпущеників, їх навіть могли повернути знову в рабство.

Вільна частина населення Ольвії в етнічному й економічному відношенні у VI — на початку V ст. до н. е. становила, очевидно, більш однорідну масу, ніж у наступні часи. В місті не було різкої майнової диференціації, серед жителів хори не існувало власників великих господарств або садиб. Населення периферії у пізньоархаїчний час складалося з малозаможних людей, як видно, вільних землеробів, побут і економічні можливості яких мало чим різнилися від умов життя і становища рядових городян. Згодом, судячи з повідомлень римського граматика першої половини V ст. н. е. Макробія, в місті вже існували досить гострі соціальио-економічні суперечності та була, очевидно, значна кількість рабів.

Все це виразно виявилося під час ускладнення зовнішньополітичного становища Ольвії в останній третині IV ст. до н. е., у зв'язку з походами Александра Македонського та утворенням його держави. У 331 р. до н. е. Ольвію обложив один з полководців Александра — Зопіріон, який з 30-тисячним військом вирушив у завойовницький похід у Північне Причорномор'я, щоб підкорити Скіфію. Становище обложеної Ольвії було тяжке: регулярного війська вона не мала, військова організація її базувалася на народному ополченні. За Макробієм, державі довелося вжити надзвичайних заходів, щоб привернути на свій бік широкі верстви суспільства: рабам вона надала волю, іноземцям, які проживали в Ольвії, — права громадянства, усім було скасовано борги. Цим держава намагалася розширити ряди захисників міста і водночас послабити внутрішні соціальні суперечності, підвищити заінтересованість усіх жителів Ольвійської держави в перемозі над ворогом. Місто вистояло у цій боротьбі, і Зопіріон мусив зняти облогу. Таким чином, Ольвія зуміла не тільки вистояти в цьому тяжкому випробуванні, а й зберегти свій економічний потенціал, достатній для того, щоб після відходу ворожих військ взятися за перебудову міста, розвиток його господарства, забезпечити піднесення торгівлі.

В останні десятиріччя IV ст. до н. е. значно зміцніли зв'язки Ольвії з її колишньою метрополією — Мілетом. Громадянам обох міст були надані права ісополітії, тобто громадяни Мілета користувалися в Ольвії всіма правами ольвіополітів, так само як і ольвіополіти в Мілеті.

Кінець IV—III ст. до н. е. були для Ольвії періодом найбільшого розквіту. В цей час розгорнулося велике будівництво, як монументальне — культове і міське, так і приватне: іноді переплановувалися і перебудовувалися цілі райони. Територія міста досягла максимальних за всю його історію розмірів — близько 50 га. На кінець IV ст. до н. е. припадає і грошова реформа, коли Ольвія почала карбувати власну золоту монету.

Розвивалися гончарне, металургійне, ткацьке, косторізне та інші ремесла, певною мірою рибальство (в Ольвії існував окремий рибний ринок). Значно розширився ареал торговельних зв'язків та обсяг торгівлі. Поряд з традиційними для IV ст. до н. е. торговельними зв'язками з Сінопою та Гераклеєю, зав'язалися відносини з Пергамом, Самосом, Косом, Кнідом, які в цей час вийшли на історичну арену у зв'язку з утворенням нових елліністичних держав.

Особливо велику роль у торгівлі з Ольвією почав відігравати Родос. Як і в попередні часи, головними статтями імпорту лишалися маслинова олія, вино, парадний посуд, прикраси тощо. Вивозилися зерно, худоба, шкіра й інші сільськогосподарські товари. У III ст. до н. е. Ольвія торгувала також з Александрією Єгипетською, звідки головним чином вивозилися тканини, скло, предмети торевтики (художня обробка металу), у меншому обсязі — керамічна продукція.

Піднесення економіки й культури міста супроводжувалося розвитком його сільськогосподарської округи — хори. Відновлювалося життя на багатьох старих поселеннях, засновувалися нові. Розширилося використання у будівництві каменю, житла будувалися на зразок міських. В цей час з'явилися досить великі садиби. Проте чіткої єдиної системи землевпорядкування, характерної, наприклад, для Херсонеса, тут поки ще не простежується, що може свідчити про відсутність державної регламентації а цього питання.

Приблизно з кінця III — першої половини II ст. до н. е. Ольвія вступила в період соціально-економічної та політичної кризи, що охопила майже весь грецький світ. Спостерігається зубожіння середніх верств населення і зосередження величезних багатств у руках окремих осіб. Про різку майнову поляризацію ольвійського населення свідчить, зокрема, одна з найяскравіших лапідарних пам'яток того часу — декрет на честь ольвійського багатія і громадського діяча Протогена, який дав у борг Ольвії велику суму грошей для закупки хліба у неврожайні роки, відбудови старих і будівництва нових укріплень, придбання подарунків вождям ворожих племен. У середовищі ольвійських рабовласників і багатіїв Протоген, судячи з ряду інших декретів, був не єдиним «благодійником». Позичаючи державі гроші, тим самим такі, як Протоген, створювали умови для свого дальшого збагачення та експлуатації населення. Гострі соціальні суперечності існували і в другій половині II — першій половині І ст. до н. е., про що красномовно свідчить один з ольвійських написів того часу — декрет на честь Нікерата.

Поряд із загостренням внутрішніх суперечностей, які роздирали ольвійське суспільство, значно погіршало і зовнішньополітичне становище держави, що зумовлювалося ускладненням політичної обстановки в античному світі в цілому та змінами в оточенні самої Ольвії. У Північне Причорномор'я просунулися сарматські племена, які відтіснили від Ольвії частину її давніх сусідів, з якими місто підтримувало в основному мирні стосунки.

Нові сусіди дивилися на Ольвію як на джерело збагачення. Їй постійно загрожували напади навколишніх племен, вождям яких — Сайтафарну та іншим — вона сплачувала данину. Ремесла і сільське господарство Ольвії почали занепадати, скоротилася торгівля, майже припинилося міське будівництво. Поступово завмирало життя на поселеннях периферії. Особливо гостра ситуація склалася під час загрози нападу на Ольвію войовничих племен галатів, які наприкінці III ст. до н. е. проникли на територію Фракії. Тяжке становище Ольвії в дуже похмурих тонах змальовано в декреті на честь Протогена. Частина жителів залишила Ольвію; раби й мікселліни перейшли на бік ворогів.

Сусідні племена скіфів, фісаматів і савдаратів, побоюючись жорстоких галатів, мали намір укритися за стінами Ольвії. Невідомо, чи відбулося нашестя галатів, але становище Ольвії не поліпшилося: у II ст. до н. е. вона підпала під протекторат пізньоскіфської держави Криму. Поряд із звичайною монетою в Ольвії почалося карбування монети скіфського царя Скілура. Після поразки Скіфського царства (при царі Палаці у його війні з Херсонесом) в останні роки II — перші десятиріччя І ст. до н. е. Ольвія потрапила в залежність від понтійського царя Мітрідата VI Євпатора (121—63 до н. е.), під владою якого на той час уже перебували Боспор і Херсонес. Готуючись до війни з Римом, Мітрідат VI розмістив у Ольвії гарнізон та переселив до неї частину жителів південнопонтійського міста Армени (поблизу Сінопи).

У 70-ті роки І ст. до н. е. Ольвія, мабуть, вийшла з-під влади Мітрідата. Полишена сама на себе, вона не раз зазнавала нападів войовничих племен. Про це відомо, зокрема, з промови Діона Хрисостома, якому в Ольвії розповідали, що «місто вже кілька разів перебувало в руках ворогів». Соціально-економічна і політична криза, що охопила колись квітучий поліс, завершилася всередині І ст. до н. е. найстрашнішим за всю історію Ольвії розгромом. Вона зазнала нападу з боку гетів Дністро-Дунайського межиріччя під проводом Буребісти. Після цієї навали місто остаточно втратило значення одного з найважливіших торговельно-економічних центрів Північного Причорномор'я.

bigmir)net TOP 100