Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з історії України

Давні слов'яни та їх сусіди у II—V ст.

Контрольна робота

На главную
Реферати з історії України

Період II—V ст. в історії Європи був насичений бурхливими подіями. Римська імперія на початку II ст. досягла найвищої могутності. До її складу ввійшли численні провінції, утворені на завойованих римлянами землях Європи, Азії та Африки. Внаслідок завоювання Римом придунайських земель кордони імперії досягли Північно-Західного Причорномор'я. Проте вже з кінця II ст. Римська імперія вступила в період занепаду, викликаного кризою рабовласницького ладу. Розклад рабовласницького господарства, боротьба рабів і колонів, яка поєднувалася з постійними вторгненнями у межі імперії «варварських» племен, призвели наприкінці V ст. до загибелі Західної Римської імперії.

Протягом кількох століть на Рим вели наступ германці, фракійці, слов'яни, сармати, тюрки. Більшість з них переживала період розкладу первіснообщинного ладу й становлення класового суспільства. На цьому етапі дедалі більше виявлялася майнова і соціальна нерівність, посилювалася влада вождів, що спиралися на дружини. Прагнучи до нагромадження багатства, до воєнної здобичі, вожді систематично організовували воєнні походи. Головним об'єктом їх нападів була Римська імперія — давній ворог і гнобитель сусідніх племен, власник величезних багатств. Іноді цілі племена в пошуках більш придатних для життя земель знімалися зі своїх місць і оселювались у межах Римської імперії. Значне переміщення численних племен у II—VII ст. дістало назву «великого переселення народів».

Причина далеких міграцій племен полягала в рівні їх соціально-економічного розвитку. На заключному етапі первіснообщинного ладу кількісно зросле населення при загальному низькому рівні розвитку продуктивних сил вже не могло існувати на старих територіях. Надлишку населення довелося шукати нові землі. «Той самий тиск надлишку населення на продуктивні сили, — писав К. Маркс, — примушував варварів з плоскогір'їв Азії вторгатись у держави Стародавнього світу... Зростання чисельності у цих племен приводило до того, що вони скорочували одно одному територію, необхідну для виробництва. Тому надлишкове населення було змушене робити ті сповнені небезпек великі переселення, які поклали початок утворенню народів стародавньої і сучасної Європи».

У перші століття нашої ери переміщення племен охопило територію Південно-Східної Європи, особливо район Північного Причорномор'я, що лежав на шляху кочовиків, які переселялися зі сходу.

За складом населення в той період сучасну територію України можна поділити на дві області — північну й південну. Північна смуга Лісостепу була заселена переважно осілими ранньослов'янськими племенами. У південній області — степовій смузі, на узбережжі Чорного моря і в Криму — проживало різноетнічне населення. Частину його становили давні жителі Причорномор'я — нащадки скіфів, сармати, греки. До іншої частини належали племена, що прийшли в Причорномор'я в часи «великого переселення народів»: готи, гунни та ін. У перші століття нашої ери у Причорномор'я проникали й ранні слов'яни.

Про територію ранньослов'янських племен Східної Європи в II—V ст. у писемних пам'ятках є лише побіжні відомості. За свідченням істориків VI ст., анти (східна частина слов'ян-венедів) населяли узбережжя Чорного моря між Дніпром і Дністром (Іордан) та територію на північ від Причорномор'я і Приазов'я (Прокопій). Розповідь Іордана про війни антів, готів та гуннів, що точилися у другій половині IV ст., дає підставу розпочинати історію антів уже принаймні з цього часу.

У межиріччі Дніпра і Дністра у II—V ст. жили численні племена, що лишили після себе пам'ятки черняхівської культури, відкритої археологом В. В. Хвойкою 1899 р. у с. Черняхові, нині Кагарлицького району Київської області. Представлена численними пам'ятками, поселеннями і могильниками (загальною кількістю понад 2 тис.), черняхівська культура викликала у дослідників цілий ряд спірних і дискусійних питань. Висловлювалися різні погляди щодо її походження, датування, етнічної належності. Значна частина вчених розглядає черняхівську культуру як поліетнічну. Північна територія цієї культури може бути пов'язана з давніми слов 'янами.

Основною територією черняхівської культури була смуга Лісостепу між Середнім Подніпров'ям і Верхнім та Середнім Подністров'ям. Тут черняхівські пам'ятки становлять переважну більшість і відзначаються однотипністю культурних рис. Археологічні матеріали свідчать про існування на цій території спадкоємності між черняхівською культурою, попередньою, зарубинецькою і наступною, слов'янською VI—VII ст. Дані антропології засвідчують близькість антропологічного типу черняхівців та східнослов'янських племен полян раннього середньовіччя.

У перші століття нашої ери відбувалося розселення черняхівських племен, переважно на південь та південний захід. У ході переселення черняхівці проникли на зайняті різноетнічними племенами суміжні території — в межі Північного і Північно-Західного Причорномор'я, сучасної території Молдови та Східної Румунії.

На північ від Середнього Подніпров'я жила північна група ранньослов'янських племен. Вона займала басейни Десни, Прип'яті і Дніпра від Києва до гирла Березини. На цих землях виявлено пам'ятки пізньозарубинецької культури III—V ст., що належали племенам, які переселилися сюди в попередній час із Середнього Подніпров'я.

У зв'язку з різними умовами розвитку цих двох сусідніх, спільних за походженням груп ранньослов'янських племен культура їх мала свої особливості. Племена Верхнього Подніпров'я тривалий час зберігали багато рис зарубинецької культури: споруджували невеликі прямокутні напівземлянкові житла з печами або вогнищами; дотримувалися поховального обряду трупоспалення; користувалися лискованим посудом біконічної форми тощо. Північна група ранньослов'янських племен була менше втягнута в економічні зв'язки з містами Північного Причорномор'я; вона підтримувала контакти з балтськими племенами, на землях яких розселялась і яких, зрештою, асимілювала. Пам'ятки пізньозарубинецької культури відомі поки що в невеликій кількості.

Племена черняхівської культури досягли більш високого рівня економічного розвитку, ніж зарубинецької. Цьому сприяло проживання їх у зоні Лісостепу, де були вільні від лісів масиви з родючим чорноземним грунтом, найбільш придатним для розвитку орного землеробства. Вони більшою мірою зазнали впливу з боку міст Північного Причорномор'я та римських провінцій, що не могло не позначитися на їхньому економічному розвитку. В культурі черняхівських племен відбилися також контакти з сусідніми племенами пізніх скіфів, сарматів, германців. Проте, незважаючи на зовнішні впливи, черняхівська культура зберегла риси, що свідчать про її безпосередній зв'язок з попередньою, зарубинецькою культурою. На заході племена черняхівської культури межували з населенням пізньопшеворської культури басейну Вісли. Найбільш близькими до черняхівських за характером культури є пам'ятки Верхньої Вісли, де розташовувалася західна група ранньослов'янських племен.

Племена, що залишили пам'ятки черняхівської культури, були численні, вони густо заселяли свою основну територію. Як приклад можна навести дані суцільної археологічної розвідки в Уманському районі Черкаської області, в якому зафіксовано близько 80 черняхівських поселень, що знаходилися на відстані не далі як 5 км одне від одного, нерідко — гніздами. Поселення розташовувалися звичайно на південних схилах берегів рік та балок, були неукріплені; на деяких з них простежується правильне планування: житла утворювали вулицю чи кілька вулиць.

Завдяки широким розкопкам, проведеним на новобудовах, зокрема в зоні будівництва Кременчуцької ГЕС, на черняхівських поселеннях було досліджено двори — комплекси житлових і господарських будівель, що являли собою окремі домогосподарства. Зокрема, чітке планування двору простежувалося на поселенні поблизу с. Леськи на Черкащині. Головною будівлею було велике наземне житло, поділене перегородками на окремі камери, з піччю в центральній частині. Неподалік розташовувалася господарська частина подвір'я з рядом будівель. Найближче до житла знаходилася яма-погріб, далі — комора, хлів для худоби та дві невеликі будівлі, які могли служити для утримання птиці й дрібної худоби. В одній з них знайдено залізне калатало, що вішалося на шию домашнім тваринам. У кутку подвір'я виявлено три невеликі споруди та яма, що мали виробниче призначення, пов'язане з виготовленням глиняного посуду. Окремі господарські двори вдалося простежити також під час розкопок поблизу с. Максимівки Кременчуцького району Полтавської області. Тут виявлено чотири двори, кожний з яких складався з житла, комори, клуні та господарських ям.

Житлові будівлі були наземні або заглиблені (напівземлянки, землянки); стіни їх споруджувалися на дерев'яному каркасі з лози або плах, основою для якого служили вкопані у землю опорні стовпи. Зовні стіни обмазувалися шаром глини. Долівки жител робилися земляними, іноді підмазувалися глиною; покривалися вони, очевидно, соломою або очеретом. На долівці багатьох жител знаходилися відкриті вогнища, інколи — печі з каменю або глини. Деякі житла мали прибудови типу сіней або ґанків. Господарські будівлі звичайно споруджувались у такий самий спосіб, як і житлові.

Основну галузь господарства населення Лісостепу в перші століття нової ери становило орне землеробство. Вже сама густота та значні розміри поселень свідчать про розвиненість цієї галузі господарства, яка мала забезпечити існування численного осілого населення. Як основне знаряддя оранки в той час використовувалося дерев'яне рало, що мало вузький залізний наконечник — наральник. Знахідки чересел на деяких з черняхівських поселень свідчать про появу орних знарядь плужного типу. Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами були пшениця, ячмінь, просо, гречка. Вирощували також жито, овес, горох, вику, коноплі. Збирали врожай серпами. Рільництво доповнювалося городництвом, на існування якого вказують знайдені залізні окуття заступів.

Землеробство в умовах осілого побуту в зоні Лісостепу було тісно пов'язане зі скотарством. Розводили велику і дрібну рогату худобу, свиней, коней, свійську птицю; в господарствах тримали собак. Із скотарством пов'язані такі знахідки, як коси для косіння трави, калатала. Певну роль у господарстві племен Лісостепу відігравали промисли — мисливство, бортництво, рибальство.

Продукція сільського господарства зберігалася в ямах-сховищах, розташованих поблизу жител (у деяких з них виявлено зерна злаків). Зберігалося зерно також у спеціальних великих глиняних посудинах, так званих зерновиках, які тримали у господарських приміщеннях типу комор та клунь. Мололи зерно за допомогою ручних зернотерок та жорен.

Сільськогосподарське виробництво у племен Лісостепу поєднувалося з різними видами ремесел, частина яких досягла значного розвитку. Важливе місце в господарстві посідали металургія та обробка металів. Черняхівські ковалі володіли всіма основними прийомами кування заліза в гарячому стані, знали кілька способів одержання та обробки сталі. Ковалі-універсали працювали в основному на замовлення, обслуговували здебільшого свої общини. Про ковальське ремесло черняхівських племен дають певне уявлення вироби, окремі знахідки ковальських знарядь (зубило, пробійник), а також металографічні дослідження залізних виробів. На окремих поселеннях збереглися залишки металургійних горнів. У перші століття нашої ери у населення Лісостепу існувало як самостійне ремесло виробництво прикрас із кольорових металів.

Високого рівня розвитку досягло гончарство. Це засвідчується поширенням саме в цей час гончарного круга та спеціальних гончарних горнів для випалювання посуду. Значна частина посуду виготовлялася на ручному крузі, що являв собою дерев'яний диск, який обертався на нерухомій осі і приводився у рух рукою майстра. Тоді ж гончарі почали застосовувати і досконаліший ножний круг, що складався з двох дисків, з'єднаних рухомою віссю. Нижній диск приводився у рух ногами, руки гончаря лишалися вільними для формування посуду на верхньому диску.

Більш як на десяти поселеннях черняхівської культури виявлено гончарні горни. На деяких з них існувало по кілька горен. Уявлення про працю спеціалістів-гончарів дає відкрита на поселенні в с. Журавці Городищенського району Черкаської області керамічна майстерня. До її складу входили два гончарних горни й будівля, в якій виготовлявся посуд. У будівлі виявлено глину (сировину), зафіксовано місце, де стояв гончарний круг, знайдено окремі знаряддя праці гончара.

Важливою галуззю господарства було також деревообробне ремесло. Набір теслярських та столярних інструментів був досить великий: сокири, струги, тесла, долота, свердла, пили. Розвивалося і каменеобробне виробництво. Про майстерність тогочасних каменярів свідчать не тільки господарські знаряддя, виготовлені ними, — жорна, зернотерки, точильні бруски, а й монументальні кам'яні скульптури, що зображали язичницьких богів. Поширення набула й обробка кості, що підтверджується знахідками цілого ряду кістяних виробів — гребінців, підвісок, проколок, лощил, гольників. Із заготівлею шерсті для пряжі, прядінням і ткацтвом пов'язані знахідки ножиць для стрижки овець та глиняних прясел, які надівалися на веретено.

Окрему галузь ремесла становило склоробне виробництво. Значний інтерес викликають залишки такого виробництва, відкриті поблизу с. Комарова Чернівецької області. Тут у III—IV ст. існували майстерні по виготовленню скляного посуду, що є унікальною пам'яткою матеріальної культури Східної Європи. Виявлено залишки будівель та кам'яних вогнищ, оплавлена цегла від склоплавильних печей, деякі знаряддя майстрів — черпак, тигель, форми для видування скляних виробів. Характер речових знахідок дає змогу допустити, що ці майстерні належали римським ремісникам.

Значну роль у господарстві населення Лісостепу в перші століття нової ери відігравала торгівля з рабовласницьким Півднем — Північним Причорномор'ям і римськими провінціями, а інколи — із самою Італією. З цих районів у Південно-Східну Європу надходив глиняний червонолаковий, скляний та бронзовий посуд, амфори з вином та олією. Античне походження мають також і деякі інші речі черняхівців, такі як світильники, камеї, геми тощо.

У лісостеповій частині сучасної території України виявлено численні римські монети — як поодинокі екземпляри, так і цілі скарби. Нерідко монети знаходили безпосередньо на черняхівських поселеннях. Основні знахідки монет локалізуються у Верхньому Подністров'ї та на правобережжі Середнього Дніпра. Найбільша кількість монет припадає на часи римських імператорів Антоніна Пія (138—161) та Марка Аврелія (161—180). Існує думка, що римські монети перебували в обігу у місцевих племен, особливо сусідніх з римськими провінціями. У III—IV ст., коли на Дунаї точилися готські війни з Римською імперією і торговельні зв'язки порушилися, римські монети нерідко потрапляли до сусідніх племен як воєнна здобич або, разом із спеціально виготовленими медальйонами, — як дари при укладенні союзу.

Статтями вивозу з Лісостепу в Римську імперію та міста Північного Причорномор'я були здебільшого хліб, мед, віск, хутра, шкіра, можливо, худоба, а також раби.

Інтенсивні зв'язки племен Лісостепу з Римською імперією позначилися на їх економічному та соціальному розвитку. Римські впливи помітні, зокрема, в запозиченні деяких технічних навиків, що їх набули місцеві племена саме у II ст. н. е. Так, у цей час поширюється по всьому Лісостепу гончарний круг та гончарні горни для випалювання кераміки.

Торгівля з рабовласницьким Півднем прискорювала процес формування класового суспільства. Можливість купівлі імпортних виробів, здебільшого предметів розкоші, служила стимулом для нагромадження верхівкою місцевого суспільства багатств, пошуків шляхів посилення експлуатації своїх одноплемінників.

Соціальні відносини у ранньослов'янських племен першої половини І тисячоліття н. е. були характерними для кінцевого етапу первіснообщинного ладу, періоду зародження класового суспільства. В цей час у населення Середнього Подніпров'я і Подністров'я вже існували індивідуальні господарства, що велися окремими сім'ями. Створювалися умови для майнового розшарування всередині общини, в якій виділяються окремі заможні сім'ї. В цьому плані цікаві знахідки на черняхівських поселеннях гачкових та якореподібних ключів для замикання дверей. Вони вказують на існування в цей час у населення власності, яку необхідно було оберігати.

Свідченням збагачення окремих членів общини є грошові та грошово-речові скарби, відкриті в лісостеповій частині сучасної території України. Деякі з них містили велику кількість римських монет (понад тисячу), а також срібний посуд та прикраси. Соціальна верхівка прагнула до збагачення, до присвоєння продукту праці своїх одноплемінників у вигляді данини. Племінна верхівка складалась із осіб різного соціального рангу. Вища влада належала вождям, яких античні та середньовічні автори називали «королями». Вожді очолювали племена, які об'єднували територіальні общини. Писемні пам'ятки називають також старійшин, або вельмож. Так, від історика Іордана дізнаємося про існування наприкінці IV ст. слов'янського (антського) вождя Буса (Божа), почет якого складався з 70 вельмож.

Наприкінці первіснообщинної епохи набуло поширення рабство, причому не тільки у народів, що пережили згодом рабовласницьку формацію, а й у тих, які минули її (так зване патріархальне рабство). Рабами звичайно були полонені. Судячи з відомих писемних джерел, більшість сусідніх з Римом племен знала рабство, яке, очевидно, мало місце і в черняхівських племен. Найвірогідніше, рабська праця застосовувалась у ремісничих майстернях, які потребували численної допоміжної робочої сили, а також у землеробстві. Рабство, як і збирання данини, було початковою формою експлуатації на етапі становлення класового суспільства.

Для цього періоду характерне утворення великих союзів племен, які об'єднувалися під владою одного вождя. Такі тривалі союзи племен, очевидно, існували і у племен черняхівської культури. Саме такі об'єднання передували утворенню держави та народності, які складалися одночасно з переходом до класового суспільства.

Ідеологічні уявлення черняхівських племен першої половини І тисячоліття н. е. в цілому мали характер язичницьких вірувань. Суть їх полягала у вірі в потойбічне життя як продовження земного, обожненні сил природи та поклонінні їм, обрядах й ворожіннях, пов'язаних з турботами про новий врожай. Більшість язичницьких обрядів і вірувань була пов'язана з працею землероба й обумовлювалася бажанням одержати багатий врожай.

Значний інтерес становить група пам'яток на черняхівських поселеннях, що може бути інтерпретована як залишки святилищ, де відбувалося моління та принесення жертв язичницьким божествам. Одне з святилищ виявлено на поселенні в с. Іванківцях Новоушицького району Хмельницької області. Тут стояли три кам'яних ідоли, що мали вигляд чотиригранних стовпів заввишки близько 3 м, верхня частина яких була оформлена як голова людини. Один з ідолів (триликий) містився у центрі святилища. Навколо нього стояли три легкі споруди з жертовниками у вигляді вогнищ і кам'яних вимощень, тут же знаходилося десять ям із залишками ритуальних багать, які в свій час, очевидно, постійно горіли. Другий ідол, що стояв трохи осторонь, зображав чоловічу постать, з виразно позначеними шапкою, вусами, бородою, зі складеними на грудях руками, з мечем на поясі. Третій ідол зберігся в уламках. Серед ідолів, можливо, були покровителі залізоробного ремесла, що існувало на поселенні.

Інше святилище, відкрите поблизу с. Ставчан Новоушицького району Хмельницької області, очевидно, присвячувалося сонячному божеству. Тут виявлено дві скульптури, що стояли одна проти одної: конічний стовп, на якому вибитий круг — солярний (сонячний) знак, символізував сонце, скульптура бородатого чоловіка в конічній шапці, з рогом у руках, на спині якого було зображено коня, — очевидно, уособлювала сонячне божество. Навколо фігур збереглися залишки ритуальних багать.

Залишки святилища, де, мабуть, відбувалося новорічне ворожіння за врожай, досліджені на поселенні в с. Лепесівці Білогірського району Хмельницької області. В одній з будівель селища стояв жертовник, споруджений з глини й розбитих посудин, серед яких знаходилися дві чаші. Орнамент на вінцях однієї з них був розшифрований академіком Б. О. Рибаковим як давній землеробський календар, а самі чаші інтерпретовані як ритуальні посудини для новорічного ворожіння, що, за язичницькими віруваннями, мало забезпечити в новому році багатий врожай. Вінця чаші з зображенням календаря були поділені на 12 секцій, що відповідали місяцям року. В кожній з секцій зображено характерні для даного місяця явища природи (літнє та зимове сонцестояння, весняне рівнодення) або ж сільськогосподарські роботи, які необхідно проводити в певні місяці (весняна та осіння оранка, жнива).

Землеробські «календарі» відомі також і на інших черняхівських знахідках, зокрема на посудині з с. Ромашок Рокитнянського району Київської області. На ній символічно зображені явища природи і землеробські роботи (дощі, колосіння хлібів, жнива), язичницькі свята (Ярилин день, Купала, обжинки), а також ряди квадратиків, що відповідають дням всього циклу землеробських робіт. За ромашківським «календарем» вівся відлік усіх фаз розвитку сільськогосподарських рослин, важливих для землеробства явищ природи та язичницьких свят, в які відбувалися моління про бажані вологу або сонце. Деякі дослідники допускають проникнення до черняхівських племен християнства.

Розвиток економіки та соціальних відносин, а також контакти з передовими державами середземноморського світу сприяли появі в культурі черняхівських племен зачатків наукових знань, застосування в окремих випадках письма. На деяких уламках черняхівських посудин та кістяних виробах виявлено грецькі й латинські літери. Очевидно, через купців та ремісників з Північного Причорномор'я і римських провінцій до черняхівських племен проникало грецьке й латинське письмо.

Розвиток землеробства й ремесла зумовив появу елементів знань у галузі природничих і технічних наук. Значний інтерес становлять знахідки знарядь, які дослідники інтерпретують як хірургічні інструменти: ланцети, щипці тощо.

Писемні пам'ятки, на жаль, дуже фрагментарні, свідчать про участь ранньослов'янських племен у політичних подіях, що розгорталися на той час у Південно-Східній Європі. Найбільше відомостей дійшло до нас про боротьбу, яку вели ранні слов'яни з германськими племенами готів після їх переселення з Прибалтики на південний схід. Сутички готів з ранніми слов'янами відбувались у другій половині IV ст. за готського «короля» Германаріха. Як свідчить Іордан, Германаріх, завоювавши в Приазов'ї плем'я герулів, рушив проти венетів (венедів), які спочатку оборонялися, а згодом підкорилися його владі, проте не надовго. У 375 p., під час війни з гуннами, Германаріх загинув.

Наступний епізод боротьби ранніх слов'ян з готами припадає на кінець IV ст., коли готами правив король Вінітарій, який підкорився владі гуннів. Згодом, намагаючись звільнитися з-під влади гуннів, він рушив з військом у «край антів». Але у першому ж бою з ними Вінітарій зазнав поразки. Надалі він діяв більш рішуче, добився перемоги і розіп'яв короля антів Буса разом з його синами і старійшинами. Але і ця перемога виявилася короткочасною. Вінітарій був переможцем «хіба що протягом одного року» (Іордан). Незабаром Вінітарія вбили гунни.

Ранні слов'яни не стояли осторонь загальної боротьби варварських племен з Римом. Зокрема, вони брали участь у так званих скіфських, або готських, війнах середини III ст. на Дунаї, про що є відомості в деяких писемних джерелах. Про участь ранньослов'янських племен у воєнно-політичних подіях на кордонах Римської імперії свідчать також знахідки на слов'янських землях римських медальйонів (зокрема, кілька медальйонів II—IV ст. знайдено на території Києва), що являли собою дари вождям сусідніх племен при укладанні з Римом миру чи союзу. В подібні відносини з Римською імперією в окремих випадках вступали і вожді ранньослов'янських племен.

bigmir)net TOP 100