Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з історії України

Соціально-економічний розвиток Київської Русі. Давньоруське місто

Реферат

На главную
Реферати з історії України

У процесі складання феодальних відносин у результаті дальшого поділу праці, розвитку ремесла і торгівлі ремісники і купці виділилися як окремі суспільні верстви, господарські й соціальні інтереси яких вимагали зосередження їх у певних місцях. Так виникли міста як центри ремесла й торгівлі. Ремісники забезпечували сільське населення певної округи ремісничою продукцією, без якої воно не могло існувати. У свою чергу сільське населення постачало необхідну сільськогосподарську продукцію ремісникам і торговцям. Місто стало також політичним, релігійним і культурним осередком. Укріплене валами, воно структурно поділялося на дитинець і посад. Давньоруські міста виникали не раптово, а поступово, бо поступовим був процес суспільного поділу праці і соціальної диференціації суспільства.

Міста почали з'являтися на Русі ще у третій чверті І тисячоліття н. е. До цього часу належать найдавніші городища у Києві, Зимному Волинської області та інших пунктах. Повідомлення писемних джерел про міста-гради на Русі з'являються у IX ст. Про значну кількість міст у східних слов'ян свідчить анонімний боварський географ. «Повість временних літ» на Русі IX—X ст. називає понад 20 міст, у тому числі Київ, Новгород, Чернігів, Переяслав, Білгород, Вишгород, Любеч, Смоленськ, Псков, Ладогу та ін. У XI ст. літописи згадують ще 32 міста. Загалом, за літописними даними, на Русі у XIII ст. було близько 300 градів.

Звичайно, ці дані не є повними, оскільки літописи згадують лише ті міста, які у зв'язку з певними політичними чи воєнними подіями привернули до себе увагу літописців. Про багато міст, не згадуваних у літописах, відомо в результаті вивчення їх залишків.

Але не кожний населений пункт, який давньоруські історичні джерела називають «градом», і не кожне давньоруське городище можна вважати містом у сучасному розумінні цього слова. Давньоруське слово «град», або «город», походить від слова «городити», тобто укріплювати. Воно визначало всякий укріплений населений пункт незалежно від його соціальних функцій. Серед таких «городів» були і укріплені феодальні двори-замки, і прикордонні фортеці, і справжні міста.

Одним з найдавніших міст давньої Русі був Київ. Безперервний розвиток Києва простежується на матеріалах археологічних досліджень починаючи з кінця V — початку VI ст. У VII ст. Київ як ремісничо-торговельний центр і укріплене поселення набув рис середньовічного міста. З цього часу формується і ремісничо-торговельний посад за межами укріплень, який займав територію, що прилягала до верхньої частини міста та Подолу. Територіальні межі Києва VIII—IX ст. визначають знахідки арабських монет, які відомі у десяти пунктах загальною кількістю понад 10 тис. екземплярів — на Старокиївській і Замковій горах, на Подолі та в інших місцях. Наприкінці IX ст. Київ став політичним центром великої держави. Літопис називає його «матір'ю городів руських».

Заснування Києва літописець пов'язує з діяльністю братів Кия, Щека і Хорива, які «створиша градъ во имя брата своего старійшаго, и нарекоша имя ему Киевъ». На думку вчених, літописне оповідання про заснування Киева відбиває цілком реальні історичні події. Важливим завданням є встановити час, коли ці події відбулися. Найбільш обгрунтована спроба розв'язати це питання належить Б. О. Рибакову. Час діяльності Кия і заснування Києва він визначає шляхом зіставлення цієї події з іншими, про які згадує літописець і які піддаються хронологічному визначенню. Після оповідання про заснування Києва літописець говорить про прихід у VII ст. на Дунай тюрко-болгар і про появу близько 640 р., за царя Іраклія, білих угрів. На думку Б. О. Рибакова, діяльність Кия (подорож до Візантії, переговори з імператором, заснування городка на Дунаї тощо) відповідає діяльності антського князя середини VI ст. Датування подій, про які повідомляє літопис в оповіданні про заснування Києва, підтверджується також даними вірменського історика Зеноба Глака (VIII ст.), який записав відомості, схожі з літописними.

Розташування Києва було дуже вигідним для розвитку міста. Саме географічне положення зробило цю територію місцем міжплемінних контактів ще у першій половині І тисячоліття н. е. На початку другої половини І тисячоліття н. е. Київ став центром полянського союзу племен, у IX ст. «стольним містом» усієї Русі. Так визначаються час і основні етапи становлення Києва.

Перші відомості про Чернігів містяться у договорі Русі з Візантією 907 р. У той час він уже був визначним містом, центром Сіверського князівства. Виникнення Чернігова відноситься до більш раннього часу. На його території в третій чверті І тисячоліття н. е. існувало кілька поселень, на базі яких, очевидно, і виникло місто. У X—XI ст. у Чернігові зосереджувалася вже велика кількість населення. Протягом усієї історії Київської Русі, а також періоду феодальної роздробленості Чернігів відігравав роль другого за значенням після Києва економічного і політичного центру Південної Русі.

Одночасно з Черніговом вперше згадується і Переяслав. На початку X ст. він став центром окремого князівства. Наприкінці X ст. його укріплення були поновлені й підсилені, що диктувалося потребами оборони від печенігів. Про це розповідається в літописі у відомому переказі про єдиноборство київського богатиря Кожум'яки з печенізьким воїном.

Більшість давньоруських міст виникла не на порожньому місці: їм, як і Києву, передували поселення, що в умовах розвитку феодальних відносин поступово переростали у ремісничо-торговельні осередки й адміністративно-політичні центри певної округи.

Існували й інші шляхи виникнення міст. Іноді їх започатковували феодальні замки, де жив феодал і зосереджувалася князівська адміністрація і дружина, які виступали як споживачі зброї, прикрас та інших ремісничих виробів. Тому навколо феодальних замків поступово селилися ремісники, що задовольняли потреби їх мешканців у ремісничій продукції, а в замках, що перетворювалися на міста, розвивалася торгівля.

Найбільша концентрація міст спостерігається у Середньому Подніпров'ї. Поблизу Києва були розташовані Вишгород, Білгород, Василів, трохи далі, на Правобережжі Дніпра, — Трепіль, Вітачів, Іван, Чучин, Заруб, Канів, Родень, Корсунь, Богуслав, Торчеськ, Юр'їв та ін. На Лівобережжі Дніпра, між Десною та Сулою, знаходилися міста Переяславської та Чернігівської земель і серед них найдавніші — Чернігів, Переяслав, Новгород-Сіверський, Путивль, Любеч, Воїнь та ін. Значною концентрацією міст відзначалися Волинська і Галицька землі. Між Случчю, Дністром і Західним Бугом відомі Володимир, Галич, Бузьк, Пересопниця, Червень, Белз, Звенигород, Пліснеськ та ін.

Головні міста давньої Русі займали значну для тих часів площу. Так, площа дитинця Києва, який прийнято називати «городом Володимира», наприкінці X — на початку XI ст. становила близько 10 га, а площа в межах укріплень, збудованих за Ярослава Володимировича, мала близько 80 га. Разом з ремісничо-торговельними посадами, що знаходилися на висотах правого берега Дніпра (Копирів кінець, Печерськ, Кирилівські висоти) та на Подолі, територія Києва в XI—XII ст. сягала близько 380 га. Площа давнього Чернігова в XI—XII ст. разом з дитинцем, окольним градом і передгороддям мала понад 200 га, без Подолу, розміри якого були значними. Дитинець Переяслава мав близько 9, а посад — понад 50 га. Укріплена частина давнього Галича становила більш як 50 га, а площа посаду, що розташовувався по обидва боки Лукви, у кілька разів перевищувала розміри центральної частини міста. Значну площу у межах укріплень мали Вишгород (близько 80 га), Білгород (понад 100 га), Пліснеськ (близько 160 га) та ін.

У писемних джерелах немає безпосередніх даних про кількість населення у давньоруських містах. Але, судячи з їх розмірів і щільності забудови, вона була значною. Певне уявлення про кількість населення Києва у XI—XII ст. дають писемні свідчення. Так, Тітмар Мерзебурзький (кінець X—XI ст.) зазначав, що «в цьому місті, яке є столицею цієї держави, існує понад 400 церков і вісім ринків, народу ж незліченна кількість». Дані Тітмара грунтуються на повідомленнях німецьких найманців, які у 1018 р. брали участь у поході Болеслава І на Київ. Очевидно, вони дещо перебільшені, але показують, що Київ справді вражав іноземців своїми розмірами і багатолюдністю. Приблизну кількість київського населення у XI—XII ст. можна підрахувати, виходячи з площі міста, щільності його забудови і складу сім'ї. Дослідники вважають, що у Києві на площі 380 га могло розміщуватися близько 9 тис. дворів з населенням до 50 тис. чоловік. Аналогічні розрахунки показують, що середня кількість населення Чернігова становила 25 тис., Галича — 25, Переяслава — 12, Вишгорода — 10—12, Білгорода — 10—12 тис. чоловік.

Основний контингент населення давньоруських міст становили ремісники. У межах князівських і боярських феодальних господарств, а також на посадах працювали ковалі, гончарі, склороби, ювеліри, зброярі, різьбярі по кістці, шевці, ремісники інших спеціальностей, яких відомо на Русі понад 60. Не випадково реміснича продукція є найпоширенішою категорією археологічних знахідок. Виготовлялася вона в спеціальних майстернях, які широко досліджувались у Києві, Новгороді, Чернігові, Галичі, Володимирі та інших містах Русі.

Міські ремісники об'єднувалися у корпорації. У Києві існування об'єднань гончарів і кожум'як, можливо, засвідчено у назвах подільських урочищ, що збереглися до наших часів. У Вишгороді відомі об'єднання городників — будівельників укріплень — і гончарів, про що свідчить існування окремого гончарного району. Об'єднання ковалів у Переяславі засвідчено у назві міських воріт.

Другу за кількістю категорію міського населення становили торговці. Ринки, торги існували у кожному місті. У писемних джерелах згадуються торги у Києві, Чернігові, Переяславі, Володимирі, Вишгороді та інших містах. На торгах будувалися церкви на честь святих — покровителів торгівлі: у Києві, на Подолі, — Богородиці Пірогощі, у Чернігові — Параскеви П'ятниці. Багатолюдні торги являли собою також центри громадського життя міст. Згідно з «Руською правдою» на торгах робилися офіційні об'яви про крадіжки і пропажі, оголошувалися розпорядження та накази князя. Але зрозуміло, що ринки насамперед були місцями куплі і продажу. Тут продавалося та купувалося все, що вироблялося на місці і завозилося з інших міст та країн, починаючи з продуктів і речей господарського вжитку і кінчаючи коштовностями вітчизняного та іноземного виробництва. У великих містах на торгах для певних товарів існували окремі місця, так звані торговельні ряди.

Господарська діяльність населення давньоруських міст не обмежувалася ремеслом і торгівлею. Характерною їх рисою був зв'язок з сільським господарством. Поблизу давньоруських міст існували городи, на яких вирощувались овочі та злакові культури. Про це повідомляють літописи і свідчать археологічні знахідки — наральники, серпи і коси, що трапляються під час розкопок кожного великого і малого міста. Продукти, що вирощували городяни, були додатковим джерелом їх існування.

Давньоруські міста, ремісничо-торговельний характер яких переконливо доведений історичною наукою, були водночас і важливими політико-адміністративними центрами феодальної держави. Головним містом Русі був Київ, де жив великий князь і містились органи верховної влади. Такі міста, як Новгород, Чернігів, Переяслав, Володимир, Галич, Ростов, Смоленськ, являли собою центри окремих князівств, де сиділи васали великого київського князя і містився адміністративний апарат князівств. Менші міста виконували роль центрів боярських вотчин.

У містах існували феодальні садиби, що належали князям та боярам. У Києві відомі залишки кам'яних фундаментів шести князівських палаців різних часів, що стояли у центральній частині міста. Поруч з князівськими розташувалися боярські двори; чимало з них згадується у літописі. Як правило, це були великі садиби, до складу яких входили житлові хороми, господарські приміщення, будинки дворових людей та челяді. Князівські й боярські двори у містах мали значні укріплення.

У руках князів і бояр зосереджувалися великі багатства. Про їх розміри можна судити на підставі багатих скарбів, знайдених, в основному, на території боярських і князівських дворів. Відповідно до місцезнаходження цих скарбів можна скласти уявлення про розташування дворів міської аристократії. У Києві знайдено близько 60 скарбів, з яких переважна більшість припадає на аристократичну частину міста: у межах «городів» — Володимира — 28, Ярослава — 16 та Михайлівської гори — 12. Скарби складаються звичайно з золотих і срібних прикрас — гривень, колтів, браслетів, намиста, сережок, монет тощо. До складу деяких з них входили князівські діадеми і барми. Всі предмети відзначаються високою мистецькою довершеністю. Розміри скарбів були різні — від десятків до кількох сотень речей. Так, знайдений 1842 р. біля Десятинної церкви скарб ледве вмістився у два мішки.

Крім князів і бояр, у містах зосереджувалося вище і рядове духівництво, що становило значну частину міського населення. У великих містах існувало по кілька монастирів і церков, які мали численних служителів культу. Зокрема, у Києві у X—XIII ст. було 10 монастирів, серед яких найбільший на Русі Києво-Печерський, у Галичі — п'ять, Чернігові — три, Переяславі — два, у Володимирі-Волинському — один.

Отже, соціальний склад міського населення в давній Русі був строкатим, що є характерною рисою для середньовічного суспільства. Воно поділялося на дві основні групи — міські низи і міську аристократію. Найчисленнішу категорію населення становили міські низи (ремісники, дрібні торговці, челядь, рядове духівництво та ін.).

Основна маса городян була особисто вільною. Челядь і частина ремісників (так звані вотчинні) залежали від своїх господарів — бояр, купців тощо. Значну частину челяді становили раби. На особисто вільних ремісників та дрібних торговців у містах накладалися повинності натурою або у вигляді відробітків, пов'язаних з будівництвом, ремонтом та наглядом за міськими укріпленнями. «Руська правда» визначає сплату (хлібом, пшоном, солодом, грошима) особам, що будували укріплення і мости на кошти городян. На кошти городян будувалися також парафіяльні церкви, утримувалася церковна парафія.

Таким чином, давньоруські міста являли собою складні соціальні організми, де зосереджувалися вищі матеріальні й духовні цінності народу і з усією гостротою виявлялися непримиримі класові суперечності феодального суспільства.

bigmir)net TOP 100