Реклама на сайте Связаться с нами
Народна педагогіка

Що таке народна педагогіка

Реферат

На главную
Народна педагогіка

Людина з'являється на світ маленькою, безпомічною істотою. Хіба можна бути байдужим до її долі? Як навчити її робити перші життєві кроки, приучити до навколишнього життя? Як виховати її здоровою і розумною, чесною і правдивою, відважною і кмітливою, витривалою і спритною, наполегливою і працьовитою, доброю і щирою? Ці та інші педагогічні проблеми здавна постають перед батьками, кличуть до виховних дій.

У результаті виховних дій мільйонів людей протягом віків сформувався певний педагогічний досвід, який згодом викристалізувався у велику педагогічну мудрість — народну педагогіку.

Що таке народна педагогіка?

Педагогіка у загальному розумінні слова — це наука про виховання, освіту й навчання підростаючого покоління. Народною називаємо ту педагогіку, яку створив народ. Це галузь емпіричних педагогічних знань і досвіду трудящих мас, що виробляється в домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання виховання, у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання та навчання.

Термін «народна педагогіка» уперше в науковий обіг увів видатний педагог К. Д. Ушинський, а на Україні — О. В. Духнович.

При висвітленні народної педагогіки виходимо з пояснення понять «народ» і «народний». Народ — це насамперед трудящі, творці матеріальних і духовних цінностей, вирішальна сила докорінних соціальних перетворень. Аналізуючи це поняття як соціологічну категорію, враховуємо, що ця категорія не є статичною, так само, як і явище, яке вона відображає. Її зміст відбиває зміни соціальної структури суспільства. Наприклад, для первіснообщинного ладу поняття «народ» і «населення» майже адекватні. У класових формаціях відмінність між цими поняттями істотна, оскільки існує величезна різниця між народними масами й експлуататорською верхівкою.

Трудящі маси відіграють велику роль у всіх сферах суспільного життя: матеріальному виробництві, суспільно-політичній діяльності й духовній творчості, у тому числі і в галузі педагогічної культури.

Народні маси заклали основи матеріальної культури людства, створили умови для її прогресу.

Історія розвитку демократичного мистецтва і літератури, передової науки нерозривно пов'язана з творчістю народу. На основі багатого життєвого досвіду трудящих мас створені народна філософія, мораль, етика, педагогіка, астрономія, метеорологія, математика, агрономія, ветеринарія, кулінарія.

Отже, народна педагогіка є сумою здобутих трудящими знань і вмінь у справі виховання і навчання. Цілі, завдання і засоби народної педагогіки відображені у фольклорі (казках, легендах, прислів'ях, приказках, піснях), а також іграх і танцях, прикладному мистецтві, музиці, святкових обрядах, традиціях трудового й сімейного виховання.

Народна педагогіка — це багатотомний усний підручник навчання і виховання, який зберігається в пам'яті народу, постійно ним використовується, систематично збагачується й удосконалюється.

Народна педагогіка наймудріша, тому що вона створювалася протягом ряду століть, шліфувалась, перевірялась досвідом мільйонів людей багатьох поколінь. Її ще справедливо називають школою, яка завжди з нами, — школою сім'ї й отчого дому, материною і батьковою наукою, першим університетом життя, через який проходить кожна людина.

Це ніжна й щира мамина пісня над колискою немовляти, яка заспокоює дитину, зігріває її теплом і ласкою.

Це приваблива іграшка, яку дарує дитині батько.

Це чарівна бабусина казка, яка вчить жити й працювати, боротися і перемагати, захищати добро й ненавидіти зло.

Це цікава дідусева бувальщина, скоромовка чи загадка, які будять кмітливість і розум.

Це захоплююча прогулянка зі старшим братиком на околицю рідного села чи міста, на лоно різнобарвної природи, яка відкриває веселкову красу навколишнього світу.

Це запальний народний танець, якого навчила старша сестричка.

Це веселі ігри і забави, які винайшов народ, щоб виховувати спритність і витривалість, винахідливість і товариську взаємодопомогу.

Це праця — найдбайливіша і найпевніша нянька, найвимогливіша і найдобріша.

Це народні свята й обряди, музика і прикладне мистецтво, які веселять душу і радують серце, утверджують найкраще на землі.

Це відповіді на тисячі «чому?», які дитина одержує від рідних, близьких і знайомих, задовольняючи свою природну допитливість і потяг до заглиблення в суть природних і суспільних явищ.

Це мудре застереження від необачного вчинку, виражене нерідко через народний гумор чи жарт, а то й сатиру, мудре прислів'я чи приказку.

Порівняно недавно в педагогічній науці з'явився термін «етнопедагогіка». У науковий обіг його увів учений, дослідник чуваської народної педагогіки Г. Н. Волков. Якщо поняття «народна педагогіка» включає в себе емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільності, то поняття «етнопедагогіка» пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій.