Реклама на сайте Связаться с нами
Народна педагогіка

Головна мета народної дидактики

Реферат

На главную
Народна педагогіка

Головною метою народної дидактики є розумова освіта — основний важіль піднесення загальної культури народу, провідний засіб формування світогляду й забезпечення загального розвитку молоді, її підготовки до життя і праці.

Під змістом розумової освіти народна дидактика розуміє обсяг знань, умінь і навичок, якими повинна оволодіти людина в процесі навчання.

Зміст розумового виховання визначається провідною метою народної дидактики та суттю самого слова навчати.

Провідна мета народної дидактики — сформувати справжню людину, освічену, культурну, духовно багату, доброзичливу, працьовиту, підготовлену до певного виду трудової діяльності. А це означає, що треба подбати про формування в дітей правильних уявлень про явища навколишнього життя, розвиток пізнавальних психічних процесів (відчуттів, сприймання, пам'яті, уявлення, мислення, мовлення), розвиток допитливості, кмітливості і розумових здібностей, інтелектуальних умінь і навичок. Народна дидактика прагне навчити кожного жити і працювати. Саме слово навчати означає передавати кому-небудь знання, уміння, досвід, збагачувати когось досвідом, знаннями, розуміннями чого-небудь. Це насамперед стосується знань про живу й неживу природу, суспільство, виробництво і про саму людину.

Зміст розумової освіти в різні історичні епохи неоднаковий. Він зазнає поступових змін. Визначальний вплив на зміст освіти у всі історичні епохи мають динаміка життя, розвиток виробництва і пов'язані з ним досягнення в пізнанні навколишнього світу, здобутки в галузі матеріальної і духовної культури. Зміст, спрямованість і рівень освіти, як відомо, залежать від способу виробництва і суспільних відносин. У класовому суспільстві освіта має класовий характер. Народна дидактика своїм змістом, метою і призначенням завжди вірно служить інтересам трудящих.

Людина пізнає навколишній світ поступово. У результаті цього за свою довговікову історію народ нагромадив колосальну суму знань. Охопити їх у повному обсязі одній людині неможливо. Але передати усьому поколінню цілком можливо й потрібно. Знання людина засвоює частково, а покоління — в цілому. Щоб скарбниця народних знань збагачувалася, народ передає їх кожному новому поколінню. І в цьому немала заслуга народної дидактики.

Життя складне й багатогранне. Для активної життєдіяльності кожна людина має бути озброєна певною сумою знань, умінь і навичок. І серед них у поле зору народної дидактики потрапляє насамперед засвоєння рідної мови. Через мову дитина входить у сферу живого людського спілкування. Через мову усвідомлюються пізнання навколишнього світу й духовний розвиток особистості. Тому й учіння дітей починається з вивчення мови. Ставлячи в змісті розумового виховання на перше місце рідну мову, народна дидактика заохочує також і до вивчення інших мов («Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина»). Одночасно із засвоєнням материнської мови приходить ознайомлення з усною словесною творчістю народу. Фольклор у народній дидактиці — це не тільки засіб розвитку мовлення, а й активний поширювач знань з історії народу.

Зміст освіти в народній дидактиці нерозривно пов'язаний з працею. Дітей змалку вчать працювати. Причому не тільки фізично, а й розумово. У сільській місцевості молодь переважно орієнтується на працю, як ми вже зазначали, у сільському господарстві, а в місті — на ремісничу. Активно пропагує народна дидактика працю народних майстрів-умільців. Зміст трудової підготовки за народною дидактикою передбачає і деяку статеву диференціацію. Дівчата набувають певних трудових навичок від матері, а хлопці — від батька. Кожна дівчина як майбутня дружина і мати вчиться створювати хатній затишок, готувати їжу, доглядати й виховувати дитину. Хлопець теж готується стати вихователем своїх майбутніх дітей, а також господарем двору. І в усьому цьому аж ніяк не можна обійтись без знань народної кулінарії, домоведення, ветеринарії, агрономії, астрономії, медицини й гігієни, зоології, ботаніки, зоотехніки, метеорології, рукоділля, будівельної справи. Наприклад, з медицини — подати першу допомогу утопаючому, при кровотечі, вивиху чи переломі кісток, опіках чи сонячному ударі, простуді чи обмороженні, з гігієни — знати про методи запобігання найпоширенішим захворюванням, зміцнення здоров'я людини, підвищення її працездатності та збільшення тривалості життя, догляд за тілом, додержання чистоти, з ветеринарії — про найпростіші методи запобігання хворобам тварин, лікування їх, захисту людини від інфекційних хвороб тварин, на які можуть хворіти й люди, заражаючись від тварин (чума, сказ, бруцельоз, сап тощо), з агрономії — основні відомості про вирощування рослин, розведення тварин, організацію виробництва, збереження і первинну переробку сільськогосподарської продукції, з метеорології — знання про небесні явища, пов'язані з передбаченням погоди, з ботаніки — обізнаність з видами й назвами рослин навколишньої місцевості, з будовою, життєдіяльністю і розвитком рослин, їхніми властивостями і лікувальними можливостями, з зоології — основні відомості про навколишній тваринний світ, з зоотехніки — відомості про розведення, годування, утримання й правильне використання свійських тварин, з домоведення — про ведення домашнього господарства.

Народна дидактика свято береже й передає з покоління в покоління відомості з історії, пов'язані з найвизначнішими подіями в історії народу, дбає, щоб молодь пам'ятала видатних синів і дочок своєї країни, знала, про героїчних борців за народну справу, за світлу долю трудящих. У поле зору її потрапляють і певні моменти суспільствознавства — орієнтування в державному устрої, законодавстві, суспільних процесах, структурі й становищі класів, класовій боротьбі в суспільстві. Вона забезпечує також і певне знання географії. Це виражається в привчанні дітей орієнтуватися в сторонах і частинах світу, запам'ятовуванні назв місцевого та навколишніх населених пунктів, річок, гір, озер, морів, океанів, частин світу, великих міст, адміністративних одиниць і культурних центрів, у представленні деяких відомостей з народної топоніміки, насамперед тих, що стосуються походження назви рідного села чи міста.

Поява на світ дітей примушувала батьків, а також усіх інших членів родини до піклування про малят, уводила у світ дитячої психології і народної педагогічної мудрості. Потреби господарської діяльності й розумового розвитку людини ставили перед фактом необхідності елементарної фізико-математичної підготовки. Тому в зміст народної дидактики входила передача здобутих емпіричним шляхом у середовищі трудящих відомостей про властивості тіл і взаємодію між ними, опір матеріалів, механічні дії, про народні способи лічби, математичні дії, своєрідні міри довжини, площ, об'ємів, ємкостей.

Вже на початку своєї історії людство прагнуло збагнути:

Ой як то було з початку світа,
Ой як не було святої землі,
Ой но на морі павутиноньки...

Одвічне прагнення пізнати навколишній світ, найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення дали поштовх для зародження і розвитку роздумів про сенс життя, роль і місце в ньому людини, які знайшли своє відображення в народній філософії та влилися в зміст народної дидактики. Завдяки цьому в кожної дитини вже змалку вироблявся певний погляд на світ і місце в ньому, відношення мислення до буття, практичне, пізнавальне, ціннісне, етичне та естетичне ставлення до навколишніх подій, явищ, вчинків людей.

Непорушною часткою змісту народної дидактики стало прилучення дітей до фізичної культури та народного мистецтва — народних музики і співу, танцю, малювання, вишивання, ліплення, аплікації, а також народних свят, обрядів, уведення у світ народних традицій.

Як бачимо, народна дидактика своїм змістом спрямована на те, щоб дати кожному індивідууму певну суму знань, виробити найпотрібніші в житті практичні та інтелектуальні вміння і навички, які охоплювали б тією чи іншою мірою основні види діяльності людини — навчальну, виробничо-трудову, сімейно-побутову, суспільно-громадську. Зміст розумової освіти в народній дидактиці диктується насущними життєвими потребами трудової діяльності людини. При цьому велика увага звертається на тренування розуму, вироблення творчих нахилів і розвиток природних здібностей особистості. «Людей питай, а свій розум май», — цими словами народна дидактика спонукає кожного до творчих пошукових дій розуму. А справді демократична ідея про трудову діяльність за нахилами й здібностями — «сродну працю», геніально підмічена в педагогічній мудрості трудящих Г. С Сковородою, вийшла в народній дидактиці на одне з чільних місць.

Характеристика змісту народної дидактики була б неповною, якби ми не виділили ще один надзвичайно важливий аспект — виховуваність навчання. «Освічений дикун у сто разів страшніший від неосвіченого», — застерігає народ-педагог і закликає, щоб той, хто вчиться, одночасно ще й виховувався. Навчання в народній дидактиці має виховний характер. Народна дидактика вважає справжнім тільки таке навчання, яке прищеплює вироблені в середовищі трудових мас норми ставлення до навколишнього світу, до людей, забезпечує вольову, моральну, естетичну й емоційну вихованість особистості.

Зміст народної дидактики в основному охоплює елементарні знання, для засвоєння яких практично не вимагається спеціального навчання, а досить звичайного спілкування дорослих з дітьми, ігор, спостережень. Водночас поза увагою не залишались і складніші знання, що можуть бути засвоєні тільки в процесі навчання.