Особливості кримінального судочинства в справах неповнолітніх. Обставини, що підлягають встановленню

Реферат

Законодавство України визначає неповнолітніх як осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку. Виділення таких осіб в окрему категорію викликано насамперед прагненням українського законодавства передбачити для даних осіб додаткові в порівнянні з дорослими права й гарантії захисту їхніх інтересів. Необхідність надання неповнолітнім додаткових прав і гарантій викликана тим, що дані особи ставляться до найбільш уразливої категорії осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві, оскільки внаслідок рівня свого фізичного, розумового й психологічного розвитку не можуть самостійно повною мірою захищати свої інтереси й користуватися всіма правами, наданими їм законом. Такі особливості знайшли своє відображення як у національному законодавстві, так і в міжнародно-правових актах.

Чинним національним законодавством передбачені додаткові гарантії, що забезпечують при провадженні в справах неповнолітніх встановлення істини в справі, захист прав і законних інтересів неповнолітніх, а також сприяння підвищенню виховного попереджувального впливу кримінального судочинства.

Кримінально-процесуальне законодавство України закріплює правило, відповідно до якого провадження в справах неповнолітніх здійснюється у випадках, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, досягла на момент його вчинення одинадцятирічного, але не досягла вісімнадцятирічного віку. Відносно ж осіб, які не досягли до моменту вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку, кримінальна справа не може бути порушена, а порушена підлягає припиненню [п. 5.4.1 ст. 6, 1]. Воно фактично розрізняє два види провадження в справах неповнолітніх:

1) провадження в справах неповнолітніх, які до моменту вчинення суспільно небезпечного діяння досягли одинадцятирічного віку, але не досягли віку, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності.

2) провадження у справах неповнолітніх, які досягли до моменту здійснення суспільно небезпечного діяння віку, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності.

При провадженні досудового слідства й розгляді в суді справ про злочини неповнолітніх крім кола обставин, встановленого ст. 64 КПК України та які підлягають встановленню по всіх кримінальних справах, ст. 433 КПК України встановлює додатковий перелік обставин, що входять до предмета доказування у цій категорії справ. До числа таких обставин належать:

— вік неповнолітнього (число, місяць і рік народження);

— стан здоров'я й загального розвитку неповнолітнього;

— характеристика особи неповнолітнього;

— умови життя й виховання неповнолітнього;

— обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;

— наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

Точний вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження) повинен бути підтверджений свідоцтвом про народження або паспортом, оскільки посвідчення цього факту необхідно для правильного вирішення питання про те, чи є дана особа неповнолітнім, чи досягла вона віку, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності, і чи можуть бути до неї застосовані міри відповідальності, передбачені законодавством тільки у відношенні неповнолітніх.

Особа вважається такою, яка достягла певного віку не в день народження, а починаючи з наступної за ним доби. Якщо вік неповнолітнього встановлюється за допомогою судово-медичної експертизи, то днем народження вважається останній день того року, що названий експертами.

Частина 2 ст. 433 КПК України зазначає, що при наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням, повинно також бути з'ясовано, чи міг неповнолітній повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними. Під розумовою відсталістю варто розуміти значне відставання від нормального рівня розвитку даного віку. Таке відставання не пов'язано із хворобливим станом психіки неповнолітнього, а тільки із затримкою його розумового розвитку. При наявності даних про подібну розумову відсталість необхідно з'ясувати, рівню якого віку відповідає фактичний розвиток неповнолітнього, чи повністю він усвідомить значення своїх дій. Залежно від рівня фізичної й розумової відсталості неповнолітнього суд вправі вирішити питання про звільнення його від кримінальної відповідальності й обмежитися застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Для характеристики особи неповнолітнього необхідно зібрати дані про те, як він характеризувався за місцем навчання, роботи, чи залучався раніше до юридичної відповідальності, чи знаходився на обліку в службі у справах неповнолітніх, міліції у справах неповнолітніх.

Без установлення умов життя й виховання неповнолітнього й обставин, які негативно впливали на його виховання, як правило, неможливо зробити правильний висновок про безпосередні причини й умови, що сприяли здійсненню злочину. Із цією метою необхідно допитати осіб, які добре знають умови життя й виховання неповнолітнього. При цьому повинні бути з'ясовані обставини, пов'язані з виконанням батьками, або особами, що їх замінюють, обов'язків з виховання дітей, побутове оточення неповнолітнього.

До предмета доказування в справах неповнолітніх обов'язково включається перевірка версії про те, чи не було з боку дорослих осіб підбурювання або іншої форми залучення в злочинну діяльність неповнолітнього. Це викликано тим, що викриття таких осіб має значення не тільки для припинення їхньої злочинної діяльності, але й для розкриття дійсної ролі неповнолітнього в здійсненні злочину. Перевірка цієї версії сприяє також установленню конкретних причин здійснення підлітком злочину.

Література

1. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — К: Вид. А.С.К., 2003. — 1056 с.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. / За ред. В. Г. Маляренка. — Х.: ТОВ "Одіссей", 2008 р.

3. Молдован А. В. Кримінальний процес: Україна, Франція, Англія, США: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2005. — 352 с.

4. Назаров В. В. Кримінальний процес України: Підручник. — К.: Юридична думка, 2005. — 548 с.

5. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 688 с.

6. Маляренко В. Т. Про досудове слідство, його недоліки і реформу // ВВ Суду України. — 2004. — № 8.

7. Кримінально-процесуальне право України: Підручник / За ред. Ю. П. Аленіна. — Х.: ТОВ "Одіссей", 2009. — 816 с.

8. Кримінально-процесуальний кодекс України. — Затверджений Законом від 28.12.60 ВВР, 1961. — № 2.

9. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — К., 1993. — № 4.

10. Грошевий Ю. М. та інші. Кримінальний процес України. — Харків: Право, 2000. — 494 с.

11. Колодій А. М. Принципи права України. — К., 1998. — 206 с.

12. Кримінальний процес України: Підручник / Є. Г. Коваленко, В. Т. Маляренко. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 704 с.

13. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. — К.: Видавництво А.С.К., 2003. — 1120 с.

14. Тертишніков В. І. Принципи цивільно-процесуального права. — Харків, 1991. — 123 с.

15. Альперт С. А. Суб'єкти кримінального процесу. — Харків: Одіссей, 1998. — 215 с.