Антоній, преподобний Печерський

Біографія

Народився Антоній, преподобний Печерський у 983 р. в Любечі на Чернігівщині. Характер, світогляд маленького Антипи (ім'я Антонія від народження) формувалися під впливом благочестивих батьків, які як християни були набожними і надто сумлінними у своїй вірі.

Ще зовсім молодим, дізнавшись про чернече життя, Антоній викопав собі печеру, щоб присвятити себе найскладнішим життєвим випробуванням, а тому вирушає у подорож до грецької землі, на гору Афон, відвідує монастирі і святі місця, пізнаючи сенс життя святих отців.

Навіть за короткий час перебування на Афоні юний Антоній справив надто добре враження на старих ченців, а від ігумена, у якого він просив чернечого сану, отримав пораду повернутися на батьківщину. Довгий вибір місця поселення привів Антонія до села Берестове, де серед лісів і пагорбів він знайшов печеру і в ній оселився, хоча й не надовго, бо в той час по смерті боговірного князя Володимира владу в Києві перебирає на себе фактично безбожний Святополк, який у боротьбі із суперниками за княжий престол убиває навіть братів своїх Бориса і Гліба. Тому Антоній знову повертається на святу гору Афон, а вже з приходом на княжий престол опісля Святополка високодосвідченого і боголюбивого князя Ярослава повертається до Києва. Відтепер він поселяється у печері, де відбував подвиг посту і молитви благочестивий Іларіон — майбутній Митрополит Київський.

Постриг Антонія в ченці здійснив блаженний Никон з повеління благочестивого Феодосія.

Слава про преподобного Антонія Печерського набула найпотужнішого розголосу за князювання в Києві сина князя Ярослава Ізяслава. В цей час навколо Антонія зростає кількість ченців, які розширили печери, побудували в них церкву.

Бажаючи відбувати богоугодний подвиг на самоті, Антоній ставить над братією першого ігумена преподобного Варлаама, а сам викопує собі нову печеру на сусідній горі. Відтоді це місце одержує назву Ближніх печер, а старе місце називається Дальніми, або Феодосієвськими, печерами.

З часом, коли маленька церква в печерах вже не могла вмістити всю братію, Антоній благословляє будівництво на горі церкви Успіння Пресвятої Богородиці. На горі було закладено також монастир з келіями, куди пізніше перейшли з печер ченці, а сам монастир дістав назву Печерського.

Під впливом обмов, княжого гніву преподобний Антоній в кінці свого життя вимушений був, хоча і не надовго, покинути монастир і оселитися в печері на Болдиній горі поблизу Чернігова. Опісля на велике прохання князя Ізяслава, який визнав себе винним у ставленні до преподобного Антонія, останній знову повертається до братії.

Подвижницька діяльність Антонія, його велика людська чесність, скромність і смиренність на століття стали прикладом духовного подвигу. Він є основоположником чернецтва у Київській Русі, засновником Києво-Печерської лаври, заступником і оборонцем усіх знедолених і скривджених.

Упокоївся преподобний Антоній Печерський у 90 літ, від 7 травня 1073 р.