Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні постаті України

Палладін Олександр Володимирович

Біографія

(1885 — 1972)

Фізіолог, біохімік

На главную
Видатні постаті України

Олександр Володимирович Палладін народився 29 серпня 1885 р. в Москві в сім'ї видатного російського ботаніка, академіка Імператорської Академії наук в Санкт-Петербурзі В. І. Палладіна.

У 1903 р. закінчив із золотою медаллю Санкт-Петербурзьку Латинську гімназію. І в цьому ж році вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету, в якому з 1901 р. на кафедрі фізіології рослин працював його батько. В 1906 р. під керівництвом видатного фізіолога І. П. Павлова молодий Палладін написав свою першу працю під назвою "Утворення штучних умовних рефлексів від суми подразнювачів". Далі свої дослідження він продовжив у лабораторії М. Є. Ввєдєнського. Наступна його праця на тему "Явища збудження і гальмування в рефлекторному апараті під час отруєння бруцином і фенолом" отримала золоту медаль. Після успішних досліджень з фізіології молодий учений обирає науковий шлях свого батька — біохімію. Науку, яка тільки почала ставати на ноги і мала багато цікавих, ще не вивчених ділянок.

Після закінчення університету О. В. Палладін залишився на кафедрі фізіології тварин для підготовки до професорського звання. З 1909 по 1913 р. він практикується в зарубіжних лабораторіях таких відомих учених-біологів, як Коссель, Грюцнер, Бюргер і Мартен. Уже в 1917 р. О. В. Палладін успішно захистив у Петроградському університеті свою монографію "Дослідження над утворенням і виділенням креатину у тварин" як магістерську дисертацію і отримав ступінь магістра фізіології і порівняльної анатомії. Основною метою цієї праці було доведення правильності ланцюгу біохімічного утворення аргінінгуанідинмасляна кислота — гуанідиноцтова кислота — креатин, а також встановлення, що кожна з цих ланок перетворюється в креатин в організмі тварини. Одночасно молодий учений довів, що утворення креатину відбувається в м'язах, а не в печінці, як було прийнято вважати до цього часу.

З 1916 р. О. В. Палладін живе в Харкові. Після захисту дисертації він починає читати лекції з біохімії в Харківському університеті аж до 1921 р. В цей час виходить у світ його фундаментальна праця "Наукові основи народного харчування". З 1921 по 1923 р. О. В. Палладін — професор Новоолександрійського інституту сільського господарства і лісівництва (Польща). Ще в 1921 р. вчений отримує пропозицію обійняти посаду завідувача кафедри фізіологічної хімії в Харківському медичному інституті. Його курс лекцій з основ біологічної хімії було визнано сучасниками і ліг в основу підручника "Фізіологічна хімія". Цей підручник вийшов у світ у 1924 р., а в майбутньому отримав назву "Біологічна хімія". Цей підручник мав таке велике значення, що видавався 25 разів мовами країн СРСР та близького зарубіжжя. На підручнику О. В. Палладіна виховувались цілі покоління вітчизняних і закордонних лікарів, біологів, агрономів і зоологів. У цей період учений працює в трьох основних напрямах. Так, дослідження в галузі біохімії м'язової діяльності він поєднує з вивченням біохімії нервової системи, а також працює над питаннями впливу характеру харчового раціону на обмін речовин, біохімії вітамінів та авітамінозів.

Заслуговує на увагу робота вченого в галузі мікрометодики аналізу крові та інших рідин в організмі тварин і людини, яка була вперше розроблена шведським ученим Бангом. Олександр Володимирович переклав на російську його працю, значно розширив сферу її застосування і навіть створив при кафедрі курси для практичних занять з цього питання. У 1925 р. на базі кафедри було створено Український біохімічний інститут. Основними науковими та педагогічними завданнями цього закладу були дослідження з біохімії головного мозку, креативного обміну, біохімії м'язової діяльності; науково-дослідницька робота в галузі біохімії; підготовка нових високоосвічених і кваліфікованих спеціалістів.

Олександр Володимирович у науковій діяльності свого інституту не зупинявся лише на теоретичних відкриттях. Він широко застосовував їх в народному господарстві. Йому належать такі досягнення, як визначення складу вітамінів у гречаній крупі, льняному маслі, кукурудзі. Він встановив порушення, які відбуваються в обміні речовин організму людини, коли в їжі, що вживається, відсутні ті чи інші вітаміни.

Окрім активної діяльності в Інституті біохімії, Олександр Володимирович очолював кафедру біохімії Харківського медінституту, був головою Харківського медичного товариства. У 1926 р. О. В. Палладіна було обрано членом-кореспондентом Всеукраїнської Академії наук (ВУАН). Учений також отримав ступінь доктора біологічних наук. У 1928 р. здійснилась давня мрія вченого — було створене Українське товариство фізіологів, біохіміків та фармакологів, яке невдовзі відкрило свої відділення в інших великих містах України — Києві, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську та ін. Головою товариства було обрано О. В. Палладіна. А в 1929 р. він отримав почесне звання академіка ВУАН.

У 1931 р. здійснилась ще одна мрія Олександра Володимировича — Український біохімічний інститут було переведено до Києва, що дало можливість розширити горизонти наукової діяльності інституту.

З 1926 р. і до кінця життя О. В. Палладін є активним учасником усіх міжнародних конференцій і симпозіумів. На той час його Інститут біохімії вже мав відділи біохімії м'язової та нервової діяльності, ферментології, зоотехнічної біохімії та групу з вивчення механізму окислювальних процесів. За десять років плідної роботи група вчених інституту значно розширила горизонти своєї наукової діяльності. Важливими темами досліджень були білки та нуклеїнові кислоти, специфічність та механізм дії ферментів, біохімія головного мозку.

З початком Великої Вітчизняної війни в 1941 р. Академія наук УРСР була евакуйована до Башкирії. В Уфі вчений поставив перед інститутом головне завдання — якомога більше допомогти Радянській Армії. В інституті активно проводились досліди над розробкою ліків з яскраво вираженою гемостатичною дією. Це були препарати типу вітаміну К та його похідних, які сприяли припиненню кровотечі та швидкому загоєнню ран. Активна робота в інституті сприяла тому, що вже в лютому 1942 р. Уфімський вітамінний завод почав випускати метилнафтохінон (вітамін К3), який мав сильну антигеморрагічну дію. А трохи пізніше в лабораторіях Уфімського вітамінного заводу під керівництвом О. В. Палладіна було синтезовано новий аналог вітаміну К, що розчинявся у воді. Цей препарат отримав назву "вікасол". Вітамін К і "вікасол" сприяли швидкому припиненню кровотеч і прискорювали процеси загоєння ран.

За величезні заслуги в науці О. В. Палладіна в 1942 р. обирають дійсним членом АН СPCР. У кінці 1943 р. Інститут біохімії повертається до Києва. І тут перед ученими постає нове важливе завдання — дослідити і вивчити природу такого захворювання, як аліментарна дистрофія, на яку страждало багато людей з окупованого Ленінграда та інших міст. У складних умовах ученим все-таки вдалося вивчити азотистий, вуглеводний, мінеральний обмін, склад крові, активність деяких ферментів. Було встановлено, що головною причиною аліментарної дистрофії є білкове голодування, через яке неможливий синтез ферментів, що і призводить до розладу в процесах обміну речовин.

Після війни робота Інституту біохімії під керівництвом О. В. Палладіна вийшла на новий етап своєї діяльності. Тепер основною темою досліджень стає спроба вивчити механізм фізіологічної дії вітаміну на організм людини. Не забуває Олександр Володимирович і педагогічну діяльність. У Київському університеті він створив і очолив кафедру біохімії. З 1946 р. широкомасштабна діяльність вченого піднімається ще на один щабель. Його було обрано президентом Академії наук УРСР. Понад 30 років плідної праці віддав Олександр Володимирович Академії наук, 16 з яких був президентом.

Подальша наукова діяльність вченого була спрямована переважно на вивчення питань біохімії нервової системи та дії стимуляторів центральної нервової системи на процеси обміну речовин в ній.

Навіть похилий вік і послаблене здоров'я Олександра Володимировича не заважали йому прагнути до нових горизонтів невідомого. В кінці 60-х років він звернув увагу на таку тему, як мембранний транспорт. Свої дослідження з цієї теми вчений виклав на симпозіумі "Іонний транспорт через біологічні мембрани", який було організовано Інститутом біохімії та Інститутом фізіології АН УРСР у 1970 р. Цей симпозіум відіграв важливу роль у подальшому вивченні проблеми активного транспорту і функцій клітинних мембран.

У 1971 р. здоров'я О. В. Палладіна погіршилося. Він залишив організаційну і керівну діяльність і взявся за здійснення своєї давньої мрії — написання монографії "Білки головного мозку та їх обмін". У цій фундаментальній праці вчений виклав весь досвід, набутий ним упродовж наукової діяльності.

Явище функціонально зумовлених зв'язків між змістом та інтенсивністю біохімічних перетворень тканинних біохімічних субстратів; функціональна активність різноманітних структур нервової тканини; вивчення біохімічних основ і розшифровка молекулярних механізмів фізіологічних функцій структур нервової тканини; вивчення особливостей вуглеводно-фосфорного, нуклеїнового і білкового обмінів при таких функціональних і патологічних станах, як спокій і діяльність, збудження і гальмування, сон і наркоз, зимова сплячка і штучне пробудження, гіпо- і авітамінози, надлишок і нестача гормонів, повне і часткове голодування, дегенерація і регенерація нервів, алергічний енцефаломієліт і дія психотропних препаратів — ось основні теми і напрями, які виклав учений у своїй монументальній праці.

Олександр Володимирович встиг побачити тільки сигнальний примірник своєї книги. 6 грудня 1972 р. серце основоположника вітчизняної біохімії академіка Олександра Володимировича Палладіна зупинилось. Похований він у Києві. Іменем О. В. Палладіна названий один з проспектів у Києві. Інститут біохімії НАН України також носить ім'я цього видатного вченого XX ст.

Спадщина вченого справді величезна. Він був академіком восьми європейських академій наук. За роки президентства в АН УРСР організував понад 30 наукових інститутів, "Український біохімічний журнал", Українське фізіологічне та біохімічне товариство, Товариство для поширення політичних та наукових знань УРСР; був президентом і віце-президентом Всесоюзного біохімічного товариства і одним із засновників Міжнародного нейрохімічного товариства. Визнаний патріархом світової нейрохімії, заслужений діяч науки УРСР, лауреат багатьох нагород колишнього СРСР та інших держав і міжнародних громадських організацій.

bigmir)net TOP 100