Над світом високі тополі
Несуть своє горде крило...
Належим жіночій ми долі,
Куди б нас життя не вело.
Бабусям, казкам нашим тихим,
Де правди не гасне свіча,
Де завжди заносить над лихом
Добро правдоносне меча.
Матусям, пташкам сивочолим,
Щоб білий цей світ не погас,
То в полі самі стали полем
І дихають хлібом до нас.
Належим, належим коханим,
Земним благовісним зіркам,
Їх вічним тривогам і ранам,
За душі їх — сонце віддам!
Належимо долі, мов доні,
І долі ми вдячні за це,
Що сонце несе на долоні
Струнке і гінке деревце.
Жіночої дивної суті
Життя пізнаю до основ.
Жіноцтво — предивнії судді,
Найвищий нам осуд — любов!
Бабусі вже гаснуть поволі,
А внучки крилато цвітуть...
Тополі, тополі, тополі
В слідах матерів постають...
|
|
|
