Реклама на сайте Связаться с нами

Ю. В. Ніколенко

Основи економічної теорії

Підручник

Київ
ЦНЛ
2003

На главную
Основи економічної теорії. Ніколенко Ю. В.
§ 2. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УКРАЇНИ: СУТЬ ТА ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ
Суть механізму зовнішньоекономічних зв'язків
Серед комплексу невідкладних завдань щодо забезпечення ефективного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво першочергове значення має формування механізму зовнішньоекономічних зв'язків, тобто його теоретична розробка та практичне втілення в життя. При цьому йдеться про створення фактично нового механізму, який має регулювати взаємовідносини України з навколишнім світом на принципово нових ніж раніше засадах, тепер уже як самостійного суб'єкта міжнародних економічних відносин.
Під механізмом зовнішньоекономічних зв'язків слід розуміти сукупність конкретних форм зв'язків, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських структур із світовими як на макро-, так і мікрорівнях, з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її громадян.
Виходячи з принципів міжнародного поділу праці, геополітичного становища України, характеру розвитку її продуктивних сил, існуючих науково-технічного та ресурсного потенціалів, механізм зовнішньоекономічної діяльності, що формується в країні, повинен забезпечити реалізацію головної стратегічної мети в сфері зовнішньоекономічної політики - інтеграцію народногосподарського комплексу України у світову господарську систему, що передбачає досягнення таких цілей:
формування повноцінної ринкової системи господарства, яка базувалася б на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах;
використання можливостей світового ринку для структурної перебудови національного господарства;
перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.
Старий механізм зовнішньоекономічної діяльності базувався на приматі політико-ідеологічних пріоритетів, інтересів класової солідарності без глибокого врахування національних інтересів. Міжнародне співробітництво будувалося головним чином на балансовому підході і було підпорядковане задоволенню поточних народногосподарських потреб.
На відміну від раніше діючої системи державного адміністрування у зовнішньоекономічній сфері сьогодні повинен забезпечуватися абсолютний пріоритет товарно-грошових, тобто економічних важелів у регулюванні даної сфери діяльності. Саме вони в країнах з ринковою економікою в основними елементами механізму управління господарською діяльністю як на національному, так і на міжнародному рівнях. Тому при розробці нового механізму необхідно відмовитися від старої методологічної основи й виходити з таких теоретичних посилок:
включення України в систему міжнародних економічних відносин на постійній основі;
поетапний перехід від державно-адміністративної монополії на зовнішньоекономічну діяльність до державного патерналізму, а від нього - до саморегулюючої системи;
забезпечення економічної безпеки держави;
використання в ролі основних критеріїв ефективності міжнародного співробітництва, доцільності, прагматизму й вигоди з точки зору України;
подолання економічної залежності України від держав СНД та Східної Європи й перехід до рівномірної і безпечної взаємодії з країнами всього світу.
В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути покладені принципи демократизації, демонополізації та деідеологізації зовнішньоекономічних зв'язків, які передбачають максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт, підвищення ролі митного та валютного регулювання міжнародних господарських зв'язків, надання суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності широкої самостійності згідно з міжнародною практикою.
Одночасно зовнішньоекономічна політика має відповідати національним інтересам держави, забезпечувати взаємну вигоду з іноземними партнерами, стимулювати конкуренцію між учасниками зовнішньоекономічної діяльності з метою підвищення якості продукції та послуг на українському ринку.
Формування механізму зовнішньоекономічних зв'язків
Практичні заходи щодо створення нового механізму зовнішньоекономічних зв'язків передбачають вирішення трьох основних блоків проблем:
формування необхідної законодавчої бази;
створення відповідного економічного середовища;
розвиток інституційних структур, що регулюють зовнішньоекономічні зв'язки.
Важливою передумовою й одночасно необхідною основою налагодження та поглиблення економічного співробітництва із зарубіжними партнерами є розвиток правової бази для такого співробітництва. Світова практика свідчить про те, що у міру інтенсифікації міжнародних господарських зв'язків, якісного та кількісного їх зростання надзвичайно ускладнюється характер взаємовідносин між учасниками, що потребує чіткого правового регулювання як на національному, так і наднаціональному рівні. Так, у Європейському Союзі щорічно приймається до 500 законодавчих актів, спрямованих на вдосконалення правового режиму, що обслуговує його господарський механізм.
Верховній Раді України довелося практично з нуля розробляти й приймати пакет законів про зовнішньоекономічну діяльність. Парламент прийняв, зокрема, закони "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про іноземні інвестиції", "Про єдиний митний тариф", "Про загальні принципи створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" та інші. Завдяки прийняттю цих законів у країні формуються сприятливі юридичні та фінансово-економічні умови для залучення і використання іноземного капіталу, окреслення митного кордону та ефективної діяльності митної служби, розвитку прямих зв'язків між національними виробниками та їхніми іноземними партнерами створення різноманітних за своїм характером і напрямом економічних зон.
Однак формування законодавчої бази цього виду економічної діяльності ще далеко не завершено. Як свідчить практика, дія прийнятих законів нерідко стримується тим, що будучи за своєю суттю правовими документами загального характеру, вони вимагають доповнень і конкретизації багатьох своїх положень у вигляді нової серії законів, постанов і угод, що стосуються зовнішньоекономічної сфери та міжнародної діяльності української держави. Крім того, слід укласти низку міждержавних двох- або багатосторонніх угод із зарубіжними країнами, міжнародними організаціями й центрами, які, з одного боку, розблокували б суперечності, що накопичилися у взаємовідносинах України з цими державами, а з іншого - стимулювали б і полегшували різноманітні ділові контакти українських підприємств із зарубіжними. Йдеться про такі угоди, як митна, валютна, платіжна й тарифна, про уникнення подвійного оподаткування, про взаємне акціонування тощо. Вони мають скласти правові підвалини передусім економічного союзу країн СНД. Назріла гостра необхідність вкрай розладнані економічні зв'язки між цими державами ввести в річище міжнародноправового режиму і негайно підписати економічний пакт, у межах якого діяли б такі принципи: свобода міждержавної міграції капіталів; регулювання питань інтелектуальної та промислової власності; свобода пересування робітників і спеціалістів; свобода ринкових послуг; свобода транспорту; державні замовлення; гармонізація податків.
Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму в умовах розвинутої ринкової системи є валютна, податкова, кредитна, депозитна, цінова й митно-тарифна політика. В Україні ці процеси мають поки що недосконалий характер і потребують загального поліпшення.
Ключовим елементом зовнішньоекономічного механізму є валютна політика, яка являє собою сукупність заходів держави та центрального банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоздатність національного виробництва.
Крім зазначених загальних завдань, українська держава має вирішувати в галузі валютних відносин і ряд специфічних проблем, що випливають із конкретно-історичної ситуації, яка склалася сьогодні:
забезпечення стабільності гривні відносно провідних валют світу;
залучення іноземної валюти в країну і використання її як засобу стабілізації національної економіки;
створення державного валютного фонду й ринку валюти.
На жаль, валютні проблеми вирішуються в Україні вкрай повільно і наштовхуються на великі труднощі. Слабкий експортний потенціал не забезпечує достатніх валютних надходжень у країну, а відсутність нормальної економічної ситуації примушує експортерів приховувати валюту за кордоном, оскільки у них немає гарантій вільного розпорядження своїми валютними коштами й необхідних стимулів до їх інвестування в національну економіку. Зроблені лише перші кроки до організації системи купівлі валюти Національним і комерційними банками, торгівлі валютою за участю держави та її структур, функціонування української валютної біржі. Розбалансованість механізму валютних операцій не дає змоги звести валютний та платіжний баланси України. Таким чином, нинішня неефективна валютна політика є фактором, що дестабілізує економіку, й одним із могутніх джерел інфляції.
Найскладнішим і неоднозначним за своїми економічними наслідками елементом проведеної грошової реформи в Україні є введення валютної конвертованості. Конвертованість - це один з дійових заходів стабілізації національної грошової системи, посилення її впливу на розвиток ринкових відносин, забезпечення ефективної структурної перебудови економіки, її конкурентоздатності та прискорення інтеграції у світове господарство.
Нині для валютних операцій використовуються обмінні курси іноземних валют, виражені у валюті України. Вони встановлюються Національним банком на основі результатів торгів на міжбанківському валютному ринку України.
Включення валютних стабілізаторів у зовнішньоекономічний механізм забезпечило б значною мірою створення умов для зниження курсу вільно конвертованої валюти відносно української гривні, формування передумов для її повної конвертованості, рееміграції валютних коштів в Україну, залучення іноземної валюти в країну тощо.
Важливим фактором підвищення ділової активності як серед національних товаровиробників і експортерів, так і серед зарубіжних інвесторів є формування сучасної податкової системи на експортно-імпортні операції, прибуток спільних підприємств. Законом про зовнішньоекономічну діяльність передбачається встановлення постійної величини податків на п'ятирічний строк з метою забезпечення стабільності податкового режиму, причому для одного і того ж виду товару застосовується єдина ставка податку незалежно від суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Забороняються також різні види додаткових, у тому числі місцевих чи відомчих податків.
Значну роль у стимулюванні експорту відіграють податкові та інші пільги, які надаються виробникам за певних умов. Це можуть бути відстрочки, знижки, часткове чи повне звільнення від податків тощо. В нашій країні підставою для пільгового оподаткування є перевищення доходів від експорту продукції над сумою затрат на імпорт, а також експорт наукоємної продукції. Надаються пільги за строками амортизації для стимулювання експорту готової продукції, у вивозі якої заінтересована Україна.
Враховуючи жорстку конкурентну боротьбу на світових ринках, важливо також стимулювати малий бізнес у його прагненні включитися в міжнародну господарську діяльність шляхом надання малим і середнім підприємствам податкових пільг. Доцільно було б на певний термін, наприклад п'ять років, звільнити від податків імпортне технологічне устаткування, яке закуповується у цільовому порядку. Ще одним важливим інструментом державного впливу на зовнішньоекономічні зв'язки є кредити та субсидії. Кредитування експортно-імпортних операцій, великих будівельних проектів є невід'ємною частиною міжнародної ділової практики, що прискорює процес кругообігу капіталу.
Нині стає дедалі очевиднішим той факт, що невирішеність ряду внутрішніх проблем стримує подальший рух до відкритої економіки. Одна з найскладніших проблем - проблема цін. Наша внутрішня структура цін суттєво відрізняється від структури цін на світовому ринку. Внутрішні оптові ціни на палива й сировину в два-три рази нижчі ніж зовнішньоторговельні, а на багато видів машин і устаткування в два-три рази вищі ніж зовнішньоторговельні. Уряд України адміністративно-вольовими методами намагається наблизити рівень внутрішніх цін до світових, що, до речі, дуже болісно відбивається на соціальному становищі населення, оскільки передумов для цього ще не створено. Продуктивність праці в Україні значно відстає від рівня розвинутих держав, і це є основним гальмом на шляху приведення цін національного ринку у відповідність з цінами світового ринку.
Світовий досвід свідчить про активний вплив держави на політику зовнішньоторговельних цін. Уряди розвинутих країн допомагають національним виробникам у розширенні експорту. З цією метою надаються експортні субсидії, податкові пільги, компенсації при продажу товарів за демпінговими цінами тощо.
Складовою частиною механізму зовнішньоекономічної діяльності є митна політика держави, покликана передусім виконувати функцію захисту внутрішнього ринку. Проблема рівня митних тарифів є непростою; при її вирішенні необхідно враховувати не тільки конкретну ситуацію, а й деякі загальні закономірності міжнародного товарного обміну. Високі митні тарифи стримують імпорт, підвищують ціни на внутрішньому ринку, знижуючи, за словами відомого американського економіста П. Самуельсона, плідний міжнародний поділ праці, і захищають відносно неефективного місцевого виробника.
Але є дві обставини, врахування яких вимагає проводити більш жорстку митну політику. Це - формування молодої національної економіки та забезпечення національної безпеки. Тому в Україні, поряд з подальшим розширенням митно-тарифного регулювання експорту й імпорту згідно з правилами та вимогами систем ГАТТ-ВТО, слід активно використовувати й методи більш жорсткого державного регулювання через ліцензування і квотування експорту (в тому числі бартеру) та імпорту продукції, а також виділити групу товарів стратегічного значення, продаж яких за кордон є виключною прерогативою держави, застосовувати специфічне оподаткування нетоварних операцій тощо.
Процес формування сучасної митної системи України зі своїми сусідами набирає сили. У 1992 р. парламентом України був прийнятий Закон "Про єдиний митний тариф"; у червні того ж року Президент України видав розпорядження про розробку Державної програми розвитку мережі пропускних пунктів через державний кордон України і створення відповідної сервісної інфраструктури. Митна політика української держави повинна передбачати укладання митних союзів (на дво- чи багатосторонній основі) із заінтересованими країнами. Підписання таких союзів посилить взаємну довіру між ними, усуне суперечність з приводу рівня мит, приведе їхню митну політику до стану узгодженості.
Вставши на шлях лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і побудови відкритої економічної системи, Україна постійно відчуватиме на собі зростаючий вплив тенденцій світового розвитку на її внутрішні процеси, в тому числі й негативний. Досі міжнародне співтовариство не створило ефективної системи захисту інтересів слаборозвинутих країн, які потребують певних преференційних умов для зовнішньоекономічних контактів. Україна перебуває сьогодні в числі таких аутсайдерів. Тому в системі управління та організації зовнішньоекономічних зв'язків нашої країни необхідно передбачити такі принципи й механізми, котрі давали б їй змогу брати активну участь не тільки у регіональному, а й у світовому поділі праці, шукати нові ринки товарів (у тому числі нетрадиційні), диверсифікувати джерела отримання сировини, енергії, палива, продовольчих товарів, гідно відстоюючи свої національні інтереси.