Шестов Лев Ісакович

Коротка біографія

Український філософ і літератор

Народився 12 лютого 1866 р. в Києві. У 1895—1914 рр. проживав у Швейцарії, з 1914 — у Москві, з 1918 — у Києві, з 1920 р. — у Парижі.

Один із перших вітчизняних філософів, який намірявся «переробити філософію світу» (світогляду) на «філософію суб’єкта» (людини). Однак це не стільки суб’єктивізм беркліанського типу, скільки сучасна філософська екзистенціальна антропологія.

Представник київської екзистенціально-філософської школи початку XX ст.

Найгрунтовніші праці Л. Шестова: «Достоевский и Ницше. Философия трагедии» (1903), «Апофеоз беспочвенности» (1905), «Власть ключей» (1925), «Афины и Иерусалим» (1938), «Умозрение и откровение» (1938). У 1911 р. в Петербурзі вийшло друком зібрання творів ученого в 6-ти томах, яке 1957 р. було перевидано в Парижі. Його філософські праці — це полеміка з академічним типом мислення, логіцизмом пізнання та раціоналізмом.

Поширення об’єктивістсько-раціоналістичного (наукового) бачення світу сприймалося Л. Шестовим як джерело зростаючого трагізму й абсурдності буття. Наука дає суто формальні пояснення, адже «повторюваність» і «закономірність» явищ природи, до яких вона апелює, залишаються нез’ясованими, загадковими й таємничими. Якби з бурякового насіння виросли б телята й носороги, пояснював свою думку Л. Шестов, то наука досить легко «пояснила» б цей факт, але й «великий буряк», що виріс з маленької насінини, після всіх пояснень, що їх дають ботаніки, так само незрозумілий, як носоріг, що виріс би з тієї самої насінини».

Виступаючи проти диктату розуму над сферою життєвих переживань та проти утисків безособово-загального над особистісно-одиничним, учений утверджував незалежність індивіда від будь-яких детермінацій, зокрема й загальнозначущих істин та загальнообов’язкових моральних норм. Ідеалом пізнання він визнавав абсолютне пізнання, де Бог — вища істина, а філософському умогляду протиставляв божественне відкриття, істини якого протистоять формально-логічним законам. «Круглий квадрат або дерев’яне залізо є безглуздям, — писав він, — отже, неможливі, оскільки такі поєднання понять робляться всупереч законові суперечності. А отруєний Сократ не є безглуздям, отже, таке можливе, оскільки на таке поєднання понять закон суперечності дав свій дозвіл. Постає питання: а чи не можна спростувати або змусити закон суперечності змінити свої рішення? Так, щоб вийшло, що отруєний Сократ є безглуздям, і, отже, Сократа не отруїли, а дерев’яне залізо не є безглуздям, і, значить, можливо, що коли-небудь дерев’яне залізо і знайдеться» («Афины и Иерусалим»).

Загальна концепція Л. Шестова за внутрішнім змістом близька до філософських поглядів М. Бердяєва. Форма його творів — оригінальна і неповторна. Публіцистичний темперамент, уїдлива критика академічного мислення здобули йому широку популярність на Заході як майстра філософського парадокса та афоризму.

Помер 20 листопада 1938 р. в Парижі.