Мелетій Смотрицький

Біографія

Ситуація, що склалася на українсько-білоруських землях унаслідок прийняття верхівкою церковної ієрархії Берестейської унії 1596 p., зумовила глибокі протиріччя в серцях віруючих, і насамперед — освіченої частини православних Речі Посполитої.

На боці уніатства були сила, влада і гроші. Православ'я ж, яким воно було в XVI ст. у східнослов'янських народів та на Балканах, майже в усьому (крім хіба що містичного досвіду окремих ченців та іконопису) поступалося католицизмові. Воно не мало впорядкованої догматики, розробленої теології та філософських систем; не послуговувалося налагодженою системою освіти.

Православна патристична традиція не розвивалася, по суті, з IX ст., а сплеск духовної активності XIII—XIV ст., який умовно називають "візантійським гуманізмом", на культуру слов'янських народів помітного впливу не справив. До початку XVII ст. увага акцентувалась не на культурі розуму і просвітництва (що було характерно для Західної Європи), а на особистих містичних переживаннях, що не потребували раціонально-образного обгрунтування та освіти.

Більшість освічених прихильників православ'я XVI — початку XVII ст. не сприймала унії, хоча й усвідомлювала, що нічого не може протиставити стрункій архітектоніці католицизму, не маючи своєї рівноцінної богословсько-філософської системи. Тому багато хто серед найталановитіших і найосвіченіших учасників полеміки з уніатством і католицизмом опинився у двозначному становищі. Вони кинулися примирювати антагоністичні сили і впродовж усього життя примикали (причому щиро), залежно від змін своїх переконань, то до однієї, то до другої сторони. Найяскравіший тому приклад — видатний український філолог, письменник-полеміст, просвітитель і церковний діяч Максим Смотрицький, більш відомий під чернечим ім'ям Мелетій.

Народився він, за одними даними, близько 1572-го, а за іншими — в 1578 р. у православній шляхетській сім'ї. Його батько, Герасим, був високоосвіченою людиною, володів, крім книжної української та церковнослов'янської, також польською, старогрецькою мовами й латиною. До 1576 р. він обіймав посаду міського писаря при магістраті в Кам'янці-Подільському, а потім був запрошений князем Костянтином-Василем Острозьким до його резиденції на Волинь.

Герасим Смотрицький швидко став ідейним лідером гуртка православних культурних діячів, що зібрався навколо князя, і в 1580 р. очолив Острозьку колегію (академію). Вже в перші роки перебування в Острозі він видав "Буквар" для братських шкіл України й очолив роботу з підготовки першої слов'янської Біблії. Книгу друкував у Острозькій топографії І. Федоров (Федорович). Г.Смотрицький написав до цього видання віршований пролог, переклав більшу частину канонічних текстів із грецької мови на церковнослов'янську, звіривши їх із латинським зразком, а також здійснив загальну редакцію книги.

"Острозька Біблія" стала головною справою життя Г. Смотрицького. У час посилення католицького тиску він не міг стояти осторонь релігійних суперечок. У 1587 р. опублікував "Ключ Царства Небесного і нашої християнської духовної влади нерушимий вузол", "Календар римський новий", написав низку полемічних і сатиричних творів, спрямованих проти єзуїтської пропаганди. Різкій критиці він піддавав католицьке вчення про божественне походження папської влади.

Жива, творча атмосфера гуртка православних просвітителів, обстановка в сім'ї та навчання в Острозькій колегії визначили духовний статус М. Смотрицького. Тяжким ударом для нього стало прийняття унії. Особливо пригнічували захоплення уніатами храмів і монастирів за підтримки польських жовнірів, погроми в православних братських школах.

Утім, М. Смотрицький чудово розумів, що обрана такими стовпами православної церкви, як Іван Вишенський, позиція категоричного неприйняття всіх культурних і богословських віянь Заходу не може бути продуктивною. Закритися від впливу католицького світу було неможливо. Захищати православ'я та свої культурні традиції можна було лише засвоївши західну (зокрема й теологічну) культуру. Тому 1601 р. випускник Острозької колегії для глибшого ознайомлення з основами католицизму вступає до єзуїтського колегіуму у Вільно. Отриманої там підготовки вистачало для продовження освіти в найавторитетніших університетах Європи.

Після короткочасного перебування у Бреслау (Вроцлаві) він протягом кількох років слухає курси найкращих німецьких професорів у Лейпцигу, Нюрнберзі та Віттенберзі (де століття тому Лютер запалив полум'я Реформації). М. Смотрицького цікавить буквально все — від анатомії й астрономії до поетики й богослов'я. Вже у тридцять років його вважають людиною енциклопедичних знань. Здобувши фундаментальну гуманітарну освіту, він стає доктором медицини. У ті ж роки, захопившись поетичною культурою італійського гуманізму, він перекладає польською вірші Петрарки.

Приблизно в 1608 р. М. Смотрицький повертається до Вільно і стає там активним діячем православного братства. Він видає гостро полемічний трактат "Антиграфи", в якому захищає засади східної віри від нападок уніатів та католиків. Біль від принижень, яких зазнавала в ті роки православна церква у Речі Посполитій, виражає його поетичний "Тренос, або Плач" (1610). З докорами М. Смотрицький звертається до представників духівництва і знатних домів, які перейшли в унію. Найкрасномовніше він засуджує вищу церковну ієрархію, яка її підписала.

Вирішивши присвятити життя служінню православній вірі й духовному просвітництву, М. Смотрицький 1616 р. приймає чернецтво під ім'ям Мелетій. У 1619-му на рівні кращих західноєвропейських зразків, він публікує у Вільно фундаментальну "Граматику словенську". У численних редакціях вона майже на півтора століття стає базовим підручником у школах України, Білорусії, Росії, Румунії, Болгарії та Сербії. Саме ця книга стала основою "Граматики російської" М. Ломоносова (1755) і всіх наступних східнослов'янських граматик.

На початку XVII ст. діяльність православних братств у Литві й Білорусії, як і на західноукраїнських землях, наражалася на перепони. Центром православної освіченості залишався Київ із його Печерською лаврою та впливовим братством. Польська влада, католики й уніати почувалися тут не дуже затишно, тоді як православ'я знайшло підтримку запорозького козацтва на чолі з П. Сагайдачним.

З 1616 р. в Києві на Подолі почала роботу братська школа, заснована Іовом Борецьким, який став її першим ректором. Цей видатний просвітитель і церковний діяч намагався об'єднати кращі православні сили й серед інших інтелектуалів запросив на викладання до братської школи М. Смотрицького. Коли 1618 р. І. Борецький став настоятелем київського Михайлівського Золотоверхого монастиря, М. Смотрицький перебрав на себе керівництво братською школою.

У 1620 р. ієромонаха Мелетія направили на єпископську кафедру в Полоцьк. Там він опублікував польською кілька трактатів полемічного характеру, намагаючись знайти шлях до примирення між християнами всіх конфесій.

Переваги західної освіченості для Мелетія були очевидними, проте він вважав, що це не дає папі права на духовну владу над православними. Не приймав М. Смотрицький і католицьких догматів (сходження Святого Духа водночас від Бога-Отця і Бога-Сина, папського верховенства у християнській церкві, а тим більше світської влади римського первосвященика).

Відновлення православної ієрархії на українсько-білоруських землях наразилося на опір із боку католиків та уніатів. Король не зважився на репресивні заходи, оскільки потребував допомоги козаків у боротьбі з Туреччиною. Проте в багатьох місцевостях, особливо у Західній Україні та Білорусії, де позиції уніатів були міцнішими, ніж у Наддніпрянщині, постійно відбувалися антиправославні акції.

Міжконфесійне протистояння з кожним роком посилювалось і в Полоцьку, де постійні інтриги проти православ'я влаштовував уніатський єпископ Йосафат Кунцевич. 1623 р. повсталі парафіяни вбили його у Вітебську. Смерть Йосафата, який був суперником і непримиренним ворогом Мелетія, справила на українського ревнителя православ'я тяжке враження. Як чуйний християнин, він узяв моральну відповідальність за скоєний злочин і на себе, адже не зумів запобігти кривавій розв'язці. У молитовній смиренності він залишив єпископську кафедру Полоцька й вирушив у трирічне паломництво до святих місць Греції, Сирії та Палестини.

Яким же виявилося його розчарування від побаченого й почутого там! Замість високої духовності й візантійської вченості М. Смотрицький зустрівся з масовим невіглаством і впертим догматизмом, підозрілістю до всього нового й нетрадиційного. Порівняно з новаторством і динамізмом добре знайомого йому Заходу, Схід справляв враження ортодоксальної застійності.

Рівень грецького богослов'я, як і освіченості загалом, супроти західної духовної культури бачився надзвичайно низьким. Під попелом візантійського православ'я життя більше не відчувалося. Вчитись у греків було нічому, й Мелетій постановив собі, що захищати рідне й миле його серцю православ'я в його теперішньому стані більше немає сенсу. Воно не могло протиставити католицизмові (з усім багатством його західноєвропейської постренесансно-барокової культури) нічого живого.

У душі Мелетія стався злам. Повернувшись зі східної подорожі до Києва, він у 1627 р. таємно, щоб не спровокувати розриву стосунків зі своїми давніми друзями, перейшов в уніатство. Та за рік це стало всім відомо, й він, опинившись чужим серед своїх, переїхав на Волинь, де став настоятелем уніатського Дерманського монастиря.

В останні роки життя М. Смотрицький опублікував низку великих творів, у яких зрікався своїх попередніх антиуніатських виступів і обґрунтовував вибір на користь уніатства жалюгідним станом світового, особливо грецького, православ'я, і необхідністю єднання всіх християн. Ці його праці, особливо написані на захист уніатства "Протест", "Апологія" (1628) та "Параїнезис" (1629) були рішуче засуджені православними колами Києва, де поруч із уже літнім Іовом Борецьким значну роль починав відігравати його спадкоємець на митрополичій кафедрі Петро Могила.

Гіркота від розчарування й розриву зі старими друзями та однодумцями прискорила смерть Мелетія. Він помер 17(27) грудня 1633 р.

Видатна роль М. Смотрицького в історії України і всіх східнослов'янських країн залишається безсумнівною. Він був одним із перших православних слов'ян, які глибоко вивчили західну культуру на зламі XVI—XVII ст. і намагалися поєднати її досягнення із засадами православного віровчення.

У вітчизняній духовній традиції М. Смотрицький був першим, хто широко й компетентно використовував ідеї мислителів середньовічної Західної Європи (Фоми Аквінського, Бонавентури) й епохи Відродження (насамперед Миколи Кузанського та Еразма Роттердамського). У його творчості виразно проступають риси культури бароко, що утверджувалася тоді в католицьких країнах. При цьому крізь усе його життя проходить прагнення об'єднати споріднені, але водночас і принципово відмінні, духовні засади східної та західної християнських культур. У цьому він виступає попередником не тільки Петра Могили, а й Григорія Сковороди та Володимира Соловйова.