Про козу-дерезу

Був собі дід та баба, і у їх було дві дочки: одна Горпинка, а друга Кулинка. Накупив дід кіз і загадав їх пасти старшій дочці. От Горпинка пасе кіз та й пасе цілий день, а увечері напоїла та й гонить додому. А дід став на воротях у червоних чоботях та й питає кіз: «Кози мої милі, кози мої любі, чи пили ви, чи їли?» А кози й одказують діду: «Ні, дідусю, не пили ми нічого і не їли; тільки бігли через мосточок, ухватили кленовий листочок, бігли через гребельку, ухватили води капельку».

Розсердився дід на свою старшу дочку та й прогнав її із своєї хати. На другий день посилає дід пасти кіз свою другу дочку, Кулинку. Пасла вона кіз цілий день, а увечері напоїла і погнала додому. Дід ізнов став на воротях у червоних чоботях та й питає кіз своїх: «Кози мої милі, кози мої любі, чи ви пили, чи ви їли?» — «Ні, дідусю, не пили і не їли, тільки бігли через мосточок, ухватили кленовий листочок, бігли через гребельку, ухватили води капельку».

Дід і цюю дочку прогнав од себе. На третій день посилає дід пасти кіз свою бабу. Баба пасла кіз цілий день і увечері напоїла їх та й жене додому. Дід став на воротях у червоних чоботях та й питає кіз: «Кози мої милі, кози мої любі, чи ви пили, чи ви їли?» — «Ні, дідусю, не пили й не їли, тільки бігли через мосточок, ухватили кленовий листочок, бігли через гребельку, ухватили води капельку».

Дід і бабу прогнав од себе. На другий день жене сам дід пасти кози. Пасе та й пасе, аж до самого вечора, а ввечері напоїв їх та й погнав додому. А сам забіг вперед, став на воротях у червоних чоботях та й питає кіз: «Кози мої милі, кози мої любі, чи ви пили, чи ви їли?» — «Ні, дідусю, і не пили, і не їли; тільки як бігли через мосточок, ухватили кленовий листочок, бігли через гребельку, ухватили води капельку».

Розсердився дід і давай різать усіх кіз, а одна коза якось і втекла у ліс. Біжить коза, не оглядується. Коли на дорозі стоїть хатка. А в тій хатці жив заєць, і його тоді не було дома. От коза убігла у хатку, залізла на піч та й сидить там. Коли прискакав до неї зайчик. Чує, аж там ворочається щось таке. От він і питає: «Хто єсть у моїй хатці?» — «Я, коза-дереза, півбока луплена, за три копи куплена; тупу, тупу ногами, сколю тебе рогами і ніжками затопчу, хвостиком замету».

Ізлякався заєць та й втік із хати, сів під дубом та й плаче. Іде коло нього вовк і питає: «Чого ти, зайчику, плачеш?» — «В моїй хаті живе якийсь страшний звір, ніде мені тепер і жить». — «Не плач, зайчику, я пойду і вижену його».

Пішов вовк до хати зайця і питає: «Хто тут такий у заячій хаті?»

Коза одвітила йому так само, як і зайцю.

Ізлякався вовк — дай боже ноги! Ізнов заєць сів під дубом та й плаче. Іде коло нього лисичка. «Чого ти, зайчику, плачеш?» Зайчик розказав і лисичці своє горе. «Не плач, зайчику, ось я пойду його зараз вижену».

Прийшла лисичка до зайчикової хати і каже: «Хто, хто в заячій хаті?»

Коза і їй так же одвітила. Лисичка злякалась та й утекла в ліс. Аж ось лізе рак. «Чого це ти, зайчику, плачеш?» Заєць і раку розказав. «От же я вижену його!»

Поліз рак у саму хату, зліз на піч та як ущипне козу... Коза з переляку як упаде з печі та на піл, і дух випустила; а заєць з раком стали умісті жить та поживать та добра наживать.