Орел і кріт

Весною орел, налагодившись мостить гніздо, вибрав дуб старий-престарий, товстий та високий, а на кінці гілчастий. Коли орел почав мостить гніздо, кріт виліз з-під землі і побачив, що орел працює над гніздом. Йому жаль стало, що орел дарма приклада своє старання, бо він добре знав, що дуб той не сьогодні, так завтра повалиться: всі коріння дуба потрупішіли. Кріт підняв вгору голову і сказав: «Не мости на цьому дубі гніздо, у нього всі коріння підгнили. Як підніметься буря, він повалиться, дарма пропаде твоя праця і занапастиш своїх дітей». Орел розгнівавсь і з серцем одповів: «Твоє діло в землі копаться, а не учить того, хто більше забув, чим ти знаєш». Кріт каже: «Хоч ти, орле, і багато знаєш, а того знать, що я знаю, ти не можеш. Не хочеш мене послухать — і не треба, опісля будеш жалкувать». Орел сердито крикнув на крота: «З таким сліпцем, як ти, я і розмовлять не хочу». Кріт завернувсь і поліз під землю.

Пройшов тиждень, пройшов другий. Орлиця нанесла яєць, висиділа їх, вилупились орлята. Орел з своєю жінкою були дуже раді, не могли налюбуваться на своїх діток. Не пройшло й трьох день, як піднялась велика буря. Ліс зашумів, загудів... Як налетіла буря на той самий дуб, де було орляче гніздо, він, бідняга, скрипів, скрипів і не витримав, вмісті з землею вивернуло його. Поваливсь дуб на землю, а орлята полетіли, як галушки; попадавши на землю, розбились до смерті... Орел з орлицею поплакали, поплакали, а горю своєму все ж таки не запомогли. Тоді орел згадав про крота: «Ех, дурний, чого я не послухав крота? Не прилучилось би такого нещастя. Недарма кажуть старики, що й з великим умом без практики й досвіду можна в дурнях зостаться».