Про липку і зажерливу бабу

Жили собі дід та баба. Вони були дуже вбогі. От баба і каже: «Ти б, старий, пішов у ліс та вирубав липку, щоб було чим протопити». — «Добре», — каже дід. Узяв сокиру та й пішов у ліс.

Приходить він до лісу, вибрав липку. Тільки що замахнувся сокирою, щоб рубати, коли чує — липка каже людською мовою: «Ой не рубай мене, чоловіче добрий, я тобі в пригоді стану!»

Дід з переляку і сокиру опустив. Постояв, подумав та й пішов додому.

Приходить додому та й розповідає про свою пригоду. А баба й каже: «От який же ти дурень. Піди зараз до липки та попроси конячку з возом. Хіба ми ще не находились з тобою?» — «Та чи не так, то й так», — каже дід.

Надів шапку та й пішов.

Приходить до липки та й каже: «Липко, липко, казала баба, щоб ти дала конячку з возом». — «Добре, — каже липка. — іди додому».

Приходить він додому, а біля хати стоїть віз і конячка біля нього прив'язана.

«Бач, старий, — каже баба, — тепер і ми люди. От тільки хата наша от-от завалиться. Піди, старенький, попроси ще й хату. Може, дасть».

Пішов дід до липки, попрохав і хату.

«Добре, — каже липка, — іди додому».

Приходить дід до двору і не пізнає. Замість старої хати стоїть нова, гарна хата. Радіють обоє, як діти.

«А що, старий, якби ти попрохав ще й худоби та птиці. Тоді, здається, вже й нічого нам не треба».

Пішов дід до липки попросив худоби.

«Добре, — каже липка, — іди додому».

Приходить дід і не нарадується. Повен двір худоби і птиці.

«Ну, тепер уже нам більше нічого не треба», — каже дід. «Ні, старенький, ще піди попроси й грошей».

Пішов дід до липки і попросив грошей.

«Добре, — каже липка, — іди додому».

Приходить дід, а баба сидить за столом і гроші в купки складає.

«От, старенький, які ми тепер багаті, — каже баба, — але того мало, треба ще, щоб усі люди боялися, бо ми ж багачі. Піди, старий, до липки, попроси, нехай поробить так, щоб нас усі люди боялись».

Пішов дід до липки, попрохав дід липку, щоб так зробила.

«Добре, — каже липка, — іди додому».

Прийшов дід додому, а там у них повно війська та поліції, і все їх охороняють. Але старій і цього мало.

«Що ж, — каже вона, — старий, треба ще, щоб усі люди в селі були нашими батраками, бо чого ж нам більше хотіти — все вже у нас є».

Пішов дід до липки та й просить, щоб зробила вона так. Довго мовчала липка. А потім каже: «Іди додому, зроблю ще вам останнє».

Приходить дід додому, аж глядь: нічого нема, стоїть та сама стара хата і баба коло неї. Так їх наказала липка за те, що ненажерлива баба хотіла всіх людей батраками поробити.