Засвистали козаченьки в похід з полуночі;
Заплакала Марусенька свої ясні очі.
«Не плач, не плач, Марусенько, не плач, не журися,
За свойого миленького богу помолися!»
Стоїть місяць над горою, да сонця немає,
Мати сина в дороженьку слізно проводжає:
«Прощай, милий мій синочку, да не забавляйся,
Чрез чотири неділоньки додому вертайся!»
«Ой рад би я, матусенько, скоріше вернуться,
Да вже щось мій вороненький в воротах спіткнувся.
Ой бог знає, коли вернусь, в якую годину:
Прийми ж мою Марусеньку, як рідну дитину.
Прийми її, матусенько, — всі в божіїй волі!
Бо хто знає, чи жив вернусь, чи ляжу на полі?»
«Ой рада я Марусеньку за рідну прийняти,
Да все не так вона мене буде шанувати».
«Ой не плачте, не журітесь, в тугу не вдавайтесь:
Заграв мій кінь вороненький, назад сподівайтесь!»
|
