Реклама на сайте Связаться с нами
Соціально-побутові пісні

У полі могила з вітром говорила

На главную
Соціально-побутові пісні
У полі могила з вітром говорила:
«Повій, вітре буйнесенький, щоб я не чорніла, (2)
Щоб я не чорніла, щоб я не марніла,
Щоб по мені трава росла та ще й зеленіла». (2)
І вітер не віє, і сонце не гріє,
Тільки в полі край дороги трава зеленіє. (2)
Ой у полі річка, через річку — кладка;
Не покидай, козаченьку, рідненького батька! (2)
Бо як батька покинеш — сам марно загинеш,
Річенькою бистренькою за Дунай заплинеш. (2)
Бодай тая річка риби не плодила:
Boнa мого товариша навіки втопила; (2)
Бодай тая річка куширьом заросла:
Вона ж мого товариша за Дунай занесла. (2)
Летить крячок понад морем та й, летячи, кряче,
Сидить козак біля моря та й, сидячи, плаче. (2)
Летить крячок понад морем, ніжки червоненькі,
Помирає на чужині козак молоденький. (2)
Ой у полі орел, літаючи, кряче,
Ходить мати в чистім полі, питаючи, плаче: (2)
«Сизий орле, сизий орле, ти скрізь же літаєш,
Чи не бачив мого сина, де він пробуває?» (2)
«В полі, мати, в полі, мати, син твій пробуває,
На зеленій травиченьці коня попасає».