А у полі два дубоньки, третій зелененький,
Погибає на Вкраїні козак молоденький;
Погибає, погибає, либонь, хоче вмерти.
«Ой ідіте, приведіте дівчину до смерти!
Ой 'но тої не ведіте, що-м давно кохав,
Іно тую приведіте, що-м тепер зачав!»
«Ой знати ж ти, козаченьку, не справді вмираєш,
Що ти собі предо смертю дівчини жадаєш?»
Умер козак, умер козак та й лежить на лавці,
Хорошенько єго вбрали в червоній китайці;
А ще краще поховають в зеленій муравці...
Умер козак, умер козак і козацька мова,
А лишився кінь вороний і ясная зброя.
Ой зійшлися козаченьки до єдної хати,
Взяли раду козацькую, кому коня дати?..
«Сотникові коня дати, гетьманові зброю,
Щоб позволив поховати козака з стрільбою.
Сотникові коня дати, гетьманові зброю,
Щоби везли, провадили козака до гробу».
Тешуть явір, тешуть явір, тешуть яворину
Молодому козакові та й на домовину.
Тіло везуть, коня ведуть, кінь ся спотикає,
Молодая дівчинонька з жалю умліває.
Тіло везуть, коня ведуть, кінь головку клонить,
Молодая дівчинонька білі ручки ломить.
«Ой не ломи, дівчинонько, й мізинного пальця,
Бо вже нема і не буде козака-коханця!»
Ой як взяли козаченька до гробу спускати,
Ой взяв за ним кониченько жалібненько ржати...
|
