Становіться, братця, помолимося богу,
Діждемо покрови — підемо додому.
Приходим додому вже й пізненько, не раненько:
«Ой одчини, ненько, перегріти серденько!»
Ненька одчиняє, важенько здихає,
Діток своїх проклинає:
«Де літо робили, та не було чутки й вісти,
А на зиму прийшли готового хліба їсти».
«Ой годі нам, мати, сим же докоряти:
Ми весну почуєм та вп’ять помандруєм.
Ой коли б ти, мати, знала, яке лихо в дорозі,
Що перетрясешся на лютім морозі,
Що перетрясешся на лютім морозі,
На чумацькім возі, в далекій дорозі...»
Ой казали хлопці, в Бассарабію йдучи,
Що будем носити з китайки онучі,
Онучі з китайки, чоботи-сап’янці, —
Ми йшли по морозу, поморозили пальці!
Ой писали бассарабці та до наших хлопців листи:
«Ой ідіть, полтавці, та до нас риби їсти!»
Наші хлопці назад листи одписали:
«Ой брешете, бассарабці, ми у вас бували,
Так кулішем годували,
А ще так бувало, що кулішу не ставало».
|
