«Ружжо» (скорочено)

Остап Вишня

Коли б ми з вами тут списали цілі стоси паперу чи наговорили тисяч із десять кубометрів найученіших слів, доводячи перевагу централки перед шонполкою, все одно знайдеться кілька чоловіка з гурту, що зразу ж вас ошелешать:

— Централка, кажете, краща?! І що ото воно говорить!?

...Доводити перевагу централки перед шонполкою або навпаки — зайва річ.

Особисто я — за централку.

Чому?

Ну, такий у мене смак.

Але сказати, що «я за централку» — і тільки, це все одно що нічого не сказати.

За яку я централку?

За курковку чи безкурковку?

Ах, страшно говорити, що я, приміром, за безкурковку. Вже бачу презирливу посмішку он у того слухача...

Який калібр найкращий?

Дванадцятий? Шістнадцятий? Двадцятий?

Я — за двадцятий калібр!

Є ще один «сорт» рушниці, що його спеціально замовляють аматори для себе.

Це так звана утятниця.

Величезний ствол, страшенна ложа, — набивають її силою пороху й дробу, не несуть, а везуть до озера, де восени табуняться дикі качки.

І бахкають.

Але калібром діло не кінчається.

Якої фабрики, марки якої ружжо найкраще?

Якби хтось із охотників-початківців забажав придбати собі рушницю — яку «марку» йому посовітувати?

Давайте подумаємо.

Наші ружжа вітчизняні: тулка, іжевка, — хороші вони. Прекрасні!

Є англійські: Перле, Голланд-голланд.

Французькі: Лебо, Франкот.

Німецькі: Зауера.

Чеські: Новотного (виняткові рушниці).

Та якої ж фабрики ружжо вам посовітувати?

Бачите, я взяв собі за правило в придбанні мисливського приладдя не давати нікому ніякісіньких порад.

Нарешті ми дійшли до найпоширенішої «марки» всіх наших ружжів.

Марка ця — лушня.

Найкраща рушниця — ваша.

Решта — лушні.

Це з вашого погляду.

Отже, купуйте рушницю якої завгодно фабрики: для вас вона буде найкраща, і з таким боєм, якого ніде не бачили і не чули.

Придбали ви рушницю.

Насамперед її треба пристріляти.

Що це значить?

Це значить, що вам треба підібрати для набоїв стільки пороху й шроту, щоб вона якнайкраще била.

Що значить якнайкращий бій у рушниці?

Це значить, щоб вона била різко, щоб осип дробу був рівномірний. І щоб шріт той летів якнайдальше.

Говорячи про рушницю, не можна не згадати про шріт і про порох.

Про шріт слід знати, що не можна стріляти бекасинником ведмедів, а картеччю — бекасів.

Порох!

Порох завжди треба держати сухим. Так говорить мудра народна приказка.

Правильна приказка, бо мокрий порох не запалюється і не вибухає.

Щоб бути справжнім охотником, треба добре стріляти.

Щоб добре стріляти, треба вчитися й практикуватися.

Де вчитися і де практикуватися?

На стрілецькому стенді.

На стендах мисливці стріляють по невеличких, як ви знаєте, крихких тарілочках, що вилітають із бліндажа в несподіваному для вас напрямку.

Вилетіла тарілочка, а ви:

— Бах!

Вилетіла друга, а ви:

— Бах!

Вилетіла третя, четверта і т. д., і т. д.

Спочатку, ясна річ, наслідки будуть не зовсім для вас радісні, але дедалі вони кращатимуть і, кінець кінцем, з вас випрактиковується неабиякий стрілець.

Можливо — і навіть дуже можливо, — що з вас вийде і заслужений майстер стрілецького спорту.

Як і скрізь, так і тут, не святі горшки ліплять.

Треба тільки вперто, наполегливо, систематично ходити на стенд і практикуватись.

Набій коштує чималенько: для того, щоб вивчитись, тисяч десять патронів, що не кажи, треба...

Так зате ж уже на полюванні клас можна буде показати.

Ружжо після кожного полювання обов'язково треба чистити.

Хоч багато є скептиків і щодо нього.

— Ні в якім разі чистити ружжа не треба, — говорять вони. — Стволи тоді стираються всередині і дріб косо летить.

Могло буть.

Я чищу.

Останнє зауваження.

Мисливське ружжо, як і всяка вогнепальна зброя, — річ небезпечна, і біля неї треба ходити обережно.

Але найнебезпечніше ружжо — це ружжо незаряджене.

— Нічого, нічого, — беріть, беріть, — воно в мене незаряджене.

Так от з незарядженого ружжа найбільш вбивають чи ранять мисливці і себе, і своїх товаришів.

Майте це на увазі.