Щука (скорочено)

Остап Вишня

...Дід Круча набив люльку, притоптав тютюн у люльці нігтем великого пальця, зашморгнув кисета, заховав кисета в кишеню, узяв з багаття жаринку, поклав у люльку, розпалив люльку, пихнув разів із п'ять, вийняв люльку з рота, сплюнув і почав:

— Було це... Та ще мій дід покійний, царство їм небесне, живі були. Щоб не збрехати, було це якраз отоді, як вийшло замиреніє з Гапонією (Японію дід Круча уперто називав Гапонією, а японців — гапонцями). Почали в нас тоді, пам'ятаю, панські якономії палити... От дід і кажуть:

— Що ж воно оце на світі робиться?! Скрізь пани горять, а наш же як: у бога теля з'їв, чи як?

Подивилися дід на мене, а я на діда, а потім дід і кажуть бабі:

— Ти, Федосько, хліба нам у торбину поклади, хлібин зо дві, та цибулин з десяток, солі, підемо ми з Ваньком (мене Іваном кличуть) сіткою перепели ловити.

— А навіщо ж вам аж дві хлібини? — запитує баба.

— Та ми не швидко повернемо! Наловимо перепелів та, може, аж до Олешок на базар понесемо, в Олешках, кажуть, німці за перепели добрі гроші дають!

Дід говорять, а самі й не посміхнуться, а я зразу здогадався, що не перепелами тут тхне.

Одне слово, щоб довго не говорити, згоріла тої ночі нашого пана якономія, а ми з дідом опинилися аж ув Основі, працювали на виноградниках, а потім у ці місця прибилися та тут уже й отаборилися.

Батьки мої з братами та з сестрами на Дальній Схід подалися, десь аж на Амурі опинилися, а я з дідом залишився...

Замовк дід і замислився, замислився...

— А коли ж уже про щуку, діду? Про Сіркову? — Гордій Іванович до діда.

— А ти не перебаранчай! — сердито огризнувся дід. — Ти слухай!

— ...Так ото, значить, і попливли ми на човні з дідом, — почав дід Круча, — у річку в Басанку. У Дідовому лимані в нас ятері стояли. Так ми, було, потрусимо ятері, а тоді й балуємося на щук у Басанці, на живця... А ковбані там глибочезні є! Там така є ковбаня — сажнів, мабуть, із п'ять завглибшки. Закинули, значить, ми на живця. Живець чималенький, гачок теж такий, що й бугая вдержить, а леска — у двадцять п'ять волосин. Тоді ще капронів ми не знали, а самі леску плели з кінського хвоста... Щук ми ловили на живця багато. Так що не було нічого дивовижного, що раптом поплав пірнув. Підсік я. А дід — поруч. Підсік, значить, смикнув, — і згадав чорта: за корч зачепилося. Дід не любив на воді чорта згадувати, лайнув мене за те, що я його згадав, та й питає: «Чо ж не тягнеш?» — «Чепа, — кажу, — корч!» Та як смикну! А воно мене як смикне, — так я стовпцем у воду. Виринув та до діда: «Рят...» — а воно мене як смикне — я знов пірнув! Дід штани з себе та в воду мене рятувати. Виринув я з води, а дід мене за руку, а сам за вербу держиться, — верба на березі аж до води віти похилила. І от вам отака чортівня: я вудку держу, дід одною рукою мене держить, а другою за вербу держиться!..

— Та що ж водить? — не витримав Гордій Іванович.

— Та ти слухай, — одмахнувся дід. — Що водить? А я знаю, що там на гачку сидить: може, щука, може, сом, може, ще якась лиха личина! Водить, смикає, та так смикає, що рука тріщить. Дід кричить: «Тягни! Підтягуй!» А я не можу, не підтягну! З півгодини отак воно нас водило! Аж ось ніби піддалось! Іде! Я його все хочу із води виважити, щоб повітря вхопило! Коли ось витикається з води щось таке вроді мура коров'яча морда, тільки безрога! Виткнулося воно, нас як побачило, та як шугоне назад, трохи-трохи я вудки не випустив. І знову почалося: водить та й водить... Не знаю, що вже тому дідові спричинилося, — чи змерз, чи щось інше, — та тільки він у крик: «Пустю! Пустю, їй-богу, пустю! Не можу!» — «Держіться, — кричу, — може ж воно уходиться?» — «Та пускай! — дід кричить. — Бо воно нас обох потопить!» І таке — хто й зна що й робиться! Та ось із-за рогу Микита Пувичка човном виткнувся! Підпливає: «Що таке?» — «Рятуй, Микито!» — ми з дідом до нього. А воно якраз знову вгору йде, морду витикає... «Бий, Микито, веслом! Бий!» Микита як уріже його веслом межи очі, — вивернулося воно на воді. Дивимося — щука! Ну, як теля завбільшки. Вигорнули ми її на берег, одтягли подалі від води... Ох, і страховидло! Три пуди й фунт! Голова, ну не менше, як у корови, тільки безрога. Ночви ікри ми з неї випустили... Он яка щука!

— А звідки видно, що вона Сіркова? — запитав Гордій Іванович.

— Звідки? А в неї отам над очима, ніби на лобі впоперек вроді літера «Си»... Сірко, значить... Мічена.

— Щось ви, діду Кручо, такого тут набуравили... «Си»... Літера. Сірко щуку в морі бачив, а це он аж де, в Басанці... Чого ту щуку приперло з моря аж у Басанку? Та й коли той Сірко був, а коли ви з дідом щуку витягли?! Казку десь чули, діду?

— А ти хіба не читав, у книгах написано, що в Москві оце не так давно впіймали щуку, а на ній кільце, а на кільці напис, що, мовляв, сію щуку пущено за царювання Бориса Годунова! Он аж коли! Триста літ щуці! А Сірко — це не так уже й давно, і двохсот літ нема! А ти не віриш?!

«...Великі, — сам собі я подумав, — щуки бувають на світі! Три пуди й фунт! Історичні щуки!»

При нас дід Круча великої щуки ні разу не спіймав.

Побило всі того літа щучачі рекорди одне симпатичне подружжя спортсменів, немолодих уже людей, Валентини Василівни та Гаврила Івановича...

І знаєте, на що?

На доріжку! На блешню!

Гаврило Іванович сідав на весла, а Валентина Василівна з доріжкою.

Ох, і щуки ж на річці на Конці! А на Басанці! А на Дніпрі!

Так от, значить, знайте: щуку найдобутливіше ловити на живця!

Але добре і на доріжку, і на спінінг, і на кружала, і на жерлицю!

А то ще є один дуже оригінальний спосіб ловити щуки.

Ви пливете понад берегом човном і пильно вдивляєтеся у кугу, в осоку, під очерет, що випинаються аж із самісінької води.

Раптом бачите: стоїть під берегом величезна щука, мордою до очерету, видко, що вона якось важко дихає, а з рота в неї щось стирчить. Під'їздите потихеньку, щука не тікає. Ви її підсакою р-р-раз! — в човен.

І бачите, щука вхопила великого судака і ніяк проковтнути не може! І викинути з рота не може, бо плавники в судака настовбурчились і не пускають!

От у вас одразу і щука є, і судак!

Одне слово, ловіть щуку яким завгодно способом, який вам найбільше до душі припадає, на здоров'я вам!

Чи ловив я великі щуки-монстри?

Не ловив! Не ловив ні на спінінг, ні на доріжку, ні на живця, ні на жерлицю!

А так — щученята, щупаченята, щупачки, щупеля, — такі траплялись! Брехати не буду!