Ведмідь (скорочено)

Остап Вишня

Але тут дружина:

— Жалуйте, товариші, до столу! Чайку поп'ємо!

А коли ви вийдете з кабінету, ваш найближчий друг каже вашій дружині:

— Спасибі, хазяєчко, що покликали, а то б довелося вашому чоловікові й за четверту рогатину хвататись.

Добрий мій знайомий, тов. С., хоч сам він і не мисливець — розповів мені дуже інтересний спосіб полювати ведмедя.

Виявляється, що дорослі ведмеді дуже пристрасні математики.

Ви назнаєте місце, де ведмідь полює чи просто годується, берете великий аркуш дикту, пишете на тому диктові великими літерами таку математичну формулу:

Написавши цю формулу, берете молоток і цвяхом прибиваєте до ясенка чи до дуба на тій стежці, де ведмідь подорожує...

Прибили.

Зразу ж біжіть додому, запрягайте коня в гарбу й їдьте до того математичного місця...

Ось іде ведмідь.

Тріщить ліщина, падають з неї галузки, і взагалі шум.

Наткнувся нарешті ведмідь на дикт з математичною формулою.

Досвідчені в такім на ведмедя полюванні люди розповідають, що, коли він побачить «2 x 2=5», з ним починає коїтись щось неймовірне.

Він то ступне назад, вдивляючись у числа, то знову до них підступить, протирає лапою очі, дивиться, дивиться, і, пересвідчившись, що таки справді написано 2 x 2=5, хватається лапами за голову, й починає ту голову ламати.

Ламає, ламає, ламає...

Ви сидите — і нічичирк!

Аж ось голова ведмежа тріскає й ламається.

Ви злазите з дуба, підходите до ведмедя, — а він уже мертвий...

Ви біжіть по підводу, під'їздіть, навалюйте ведмедя на гарбу, урочисто везіть додому.

Ще раз говорю, що вищеописаного способу полювати ведмедя я не перевіряв, але всі, хто його знає, кажуть, що він дуже добутливий.

Дикт не так дорого коштує, а ведмеже хутро — коштовна річ.

Та й м'ясо не дешеве.

Ще був один непоганий спосіб придбати ведмеже хутро, але тепер навряд чи можна його здійснити, бо грунтовно змінилося на нашій Батьківщині життя.

Як знаємо, за старих, дореволюційних часів цигани-мандрівники ходили по базарах та по ярмарках і водили за собою приручених і навчених різним нехитрим штукам ведмедів...

Полювали ми з Трохимом Свиридовичем та Семеном Петровичем вальдшнепів біля Кленової. А в Кленовій на другу пречисту величезний щороку ярмарок з'їздився. Як ішли ми через Кленову, бачили під слободою чималенький циганський табір з кіньми, возами, ведмедями й дітьми. Ведмедів було два, — і чималеньких. Ярмарок нас не цікавив, бо виїхали ми з міста виключно, щоб пополювати. Ну, полюємо! Я зайця стукнув, пару вальдшнепів. Приятелі теж дечого підстрелили. Надвечір зійшлися перекусити. Сіли на узліссі — трапезуємо. Довгенько трапезували... Під «Кину кужіль на полицю, сама піду на вулицю» Трохим Свиридович навприсядки пішов. Уже й потанцювали, а проте все ще трапезуємо. Трохим Свиридович хотів під «Кучерява Катерина чіплялася до Мартина» вдруге навприсядки вдарити. Не вдарив — упав! Упав — та головою на ягдташ з вальдшнепами.

А потім як ісхопиться:

— Мед-вед-ведя хочу! Хлопці, — кричить, — давай медведя полювати! За мною!

Ми за ним!

Я вже докладно не дуже пам'ятаю, та й тоді воно мені не дуже затямилося, що саме було. Пам'ятаю, що кругом кричать цигани, ведмідь мене кусає, я ведмедя кусаю. Хтось мене за ноги, пам'ятаю, тягне, я когось за щось, пам'ятаю, тягну.

Прокинувся — темно. Лапнув праворуч — ніби борода Семена Петровича.

«А де ж, — думаю собі, — ведмеді?»

А так якась проти ніби дірка і трохи світиться.

Я до дірки, стоїть людина, пиката й вусата. Я її й питаю:

— Ми часом не в барлозі?

А вона мені:

— Я тобі дам барліг! Я тобі дам такий барліг, що ведмедем заревеш! Хлів станового пристава за барліг маєш?!

Тоді я все зрозумів!

За все життя оце один тільки раз на ведмедя й полював.

— Інтересно! Тільки дуже дорого, — з сумом додав учасник тої пригоди...

Тепер так на ведмедя полювати вже на вдасться: нема ярмаркових тепер, слава богу, ведмедів...

Хіба, може, в Зоологічному парку?

Але ні: не варт!

У всякім разі, — не рекомендую!

А приємно все-таки лежати на канапі, вкритій ведмежою шкурою, й посміхатися:

— Сам убив! Їй-бо, сам!