|
Олень Август (скорочено)
Євген Гуцало
|
— Звідки ти взявся? — запитав режисер. — Звідти, — гойднув хлопець головою на вулицю, блискучу від снігової води й крижаних скалок. — Ти заважаєш. — Я не хочу заважати... — Йди геть... — А ви хто будете? Альтов почав нервувати. Вперта дитина! Вплуталося, заважає, та ще й допитується, хто він такий. Взяв хлопчину за комір, підштовхнув рукою: — Не заважай! Женя відійшов і став осторонь... Непомітно для себе Женя знову опинився біля апаратури. Йому дуже кортіло бути там, де знімалося кіно. Альтов помітив знайомого настирливого хлопчину, помахав невдоволено пальцем. Мовляв, знову заважатимеш? Дивись, бо ще раз візьму за комір... Знімати скоро закінчили. Жовтий автобус загурчав мотором, біля вихлопної труби забринів синій дим, засмерділо спаленим бензином. Кінокамеру заховали в машину. Герої повсідалися в автобус. «І це все?» — подумав Женя, і почуття невдоволення виникло в його душі. Сподівався на щось гарне, незвичайне, — таке, як у кіно, де переслідують шпигунів, мчать на поїздах через високі гори, де морем пливуть кораблі під білими парусами. А тут була буденна черга. Тітка з гусаком... Дід із газетою... А найцікавіше не з’являлось, хоча неминуче мало бути! — Все, — гукнув йому Альтов, — можеш іти додому. Знімати більше не будемо. — Чому? — Скінчили! І Альтов засміявся. Тепер обличчя в нього не здавалось таким стомленим, як перше... І він гукнув Жені: — Сідай у мою машину, провезу!.. — Хочеш зніматися в кіно? — запитав Альтов у Жені... — Хочу, — майже пошепки відповів Женя, не наважуючись глянути на Альтова... Довго переборював несміливість, доки наважився запитати: — А ви хто такий? — Альтов, — просто відповіла людина за кермом. — Альтов? — самими губами перепитав Женя, дивуючись, як звучить незнайоме прізвище. — Так. І Альтов подивився на Женю. Засміявся. Альтов був задоволений: хлопчина навіть говорити не може від радості, що сидить поруч із ним... І Альтов засміявся ще раз... Він знав, як ніхто, що не вартий захоплення. Але хіба міг пояснити це хлопчині?.. |