Стрункий, і чистий, і легкий, мов птах,
В устах затисши білий цвіт черешні,
Плив на вітрах гарячо-мудрий Пушкін.
І полилось волосся кучеряве
На мудрі руки сивого борця.
І скинув Ґойя вороний циліндр,
Поставу згорблену ніс крізь тривожні хмари
З совою на широкому плечі.
У кожного рукав пов'язаний хустиною
З яскравим українським вишиттям.
Взяли на плечі дорогу труну.
Вишневий цвіт
З вишневих віт
Вишневий вітер
Звіває з віт.
І замість свічки палахтіло сонце...
Вишневий плід
Здивує світ,
Всміхнеться сонцю
На крилах літ.
В Тарасових натруджених руках.
І доки світ
У плині літ —
Вишневий вітер,
Вишневий цвіт.
У кругосвітний похорон пішли,
Щоб зупинитись на горі Чернечій.
Йшла вперше Україна по дорозі
У глибину епох і вічних зльотів —
Йшла за труною сина і пророка.
За нею по безсмертному шляху
Ішли хохли, русини, малороси,
Щоб зватись українцями віднині.
Вишневий цвіт
З вишневих віт
Вишневий вітер
Звіває з віт.
Літали ластівки й снували за собою
Години й дні, журбою перевиті.
А з купола захмарених небес
Глибинний реквієм схилявся до землі,
І очі смутку зазирали в душу —
Йшла Україна в глибину століть
З народами весняними і сивими
Плече в плече в незвідані краї.
Вишневий плід
Здивує світ,
Всміхнеться сонцю
На крилах віт.
Гора Чернеча стала на коліна,
Взяла труну безсмертну в чисте лоно,
І вічність тополина стала поруч.
Вишнева весняна пора.
Летять стежини до Дніпра,
Летять хмарки, летять дороги,
Зібгавши куряву під ноги.
Летять студенти і монахи,
Летять мундири і папахи,
Летять солом'яні брилі,
Летять кленові костилі,
Летять берлини і підводи,
Летять віки. Летять народи.
Вишневий вітер на землі.
Вишневі думи на чолі.
І доки світ
У плині літ
Вишневий вітер,
Вишневий цвіт.
|
