|
|
Коли каштани в Києві цвітуть
І пахнуть медом голоси киянок,
Моя душа світлішає, мов ранок,
Вивітрюється з крові каламуть,
Бентежить сонце, як жіноча грудь,
Побачена крізь марево фіранок...
І прагну я свого життя останок
На білу свічку цвіту обернуть.
Світитися жадаю між братами
Добром і радощами. По світах —
Розвіятись ясними пелюстками.
А коли ні, опасти хочу в прах,
Щоб вистелився світлом вічний шлях
Світам — під Києва зелені брами.
|
|
|
