Борщ з грибами,
Крає хліб,
Несе кисіль,
Не до столу,
А в постіль,
Та й говорить
До дитини:
«Ти б хоч вмився,
Любий сину,
Хоч промий
Свої очиці,
Я подам тобі водиці
Не з криниці,
А тепленької
З горнятка,
Вмийсь хоч лапкою,
Дитятко...»
А дитина
Позіхає,
Ліньки спину
Вигинає:
«Я вмиватися
Не хочу,
Бо біда,
Як зайде вода
У очі».
Та й бере
У мами горщик,
Де парує
Свіжий борщик.
І правицею дитятко
Споживає
Борщ з горнятка —
Поїдає
В свою волю
М’ясо тлусте,
І капусту,
І квасолю.
Так і жив
Собі в оселі,
Так і їв
Собі в постелі
Мамин кротик —
Чорна шубка,
Чорний ротик.
От пройшло
Із пару літ,
Із дитятки
Виріс кріт.
В нього вже
Не лапки — лапи,
Розчепірились,
Мов краби,
І не шубка
В нього — шуба,
І не зубки —
Добрі зуби,
Тільки зменшились
Очиці
Без вмивання,
Без водиці.
Та не журиться
Цим кріт,
У оселі
На постелі
Поїдаючи обід...
Але якось
Восени
Забажав кріт
Свіжини
Він почув,
Як угорі,
Біля самої
Нори,
З груші
Сипались грушки,
Та не в рот,
А у город.
Кріт послав би
Рідну маму
|
