Меценат
Що се там за гомін?
Атрієнзій
(з порога).
Преславний пане, там якась грекиня
прийшла й дозволу просить уступити,
щоб тут постояти коло порога,
поки співець Антей співати буде.
Меценат
Та хто ж вона? Якого стану?
Атрієнзій
Каже,
що єсть вона Антеєва жона.
Меценат
Що ж, хай увійде.
Атрієнзій виходить. На порозі
з'являється Неріса і вклоняється
мовчки.
Антей
Нащо се, Нерісо?
Неріса мовчить і соромливо
закривається покривалом.
Вернись додому!
Меценат
Вибачай, Антею!
Тут я господар і не дозволяю
своїх гостей нікому проганяти.
Ти вільний зоставатися чи ні,
Але й твоя жона так само вільна,
поки вона в гостині в Мецената.
Антей
(до Неріси).
Ти хочеш тут лишитись?
Неріса
(тихо, але твердо).
Я лишуся.
Прокуратор
(стиха до Мецената).
Се ти не дурно так, — вона зграбненька.
І звідки він узяв собі сю німфу?
Меценат
Такі ніжки бувають лиш в Танагрі.
Мені повір, я знаюся на тому.
(До Неріси).
Чи ви давно по шлюбі?
Неріса
Перший місяць.
Меценат
(до Антея).
О, то невже тобі, Антею, треба
ще й муз до помочі в медовий місяць?
Ти й так повинен би співать, як бог,
коли ся грація перед тобою!
Але чого ж вона під покривалом?
Антей
Так звичай еллінський жінкам велить.
Меценат
Але в моїй господі звичай римський,
і він свої вимоги має. Мусиш
дозволити дружині відслонитись.
Неріса, не ждучи Антеєвої відповіді,
одкриває обличчя і соромливо поглядає
на Мецената.
Боги мої! Ви подивіться, друзі!
Се ж тая мармурова Терпсіхора,
що я купив учора від Федона!
Се випадок? Ні, випадків таких
не може бути!
(До Неріси).
Він різьбив із тебе?
Hepіса
Так, пане.
Меценат
Що ж, ти й танцювати вмієш?
Нepica
He знаю...
Меценат
Як не знаєш? Терпсіхора
не знає, що вона богиня танцю?
Антей
Се значить, що вона не танцівниця
і поза домом танцювать не вміє.
Меценат
То я прийду колись до твого дому.
Антей
Се буде честь мені. Але не знаю,
чи трапиться тобі Нерісу бачить,
бо мати, жінка і сестра у мене
перебувають завжди в гінекеї,
а я ж тебе не смію там вітати.
Меценат
Недобрий звичай ваш!
Антей
Такий він здавна, —
не я його, преславний, встановив.
Прокуратор
Але ти радо з нього користаєш!
Меценат
Що ж, се не диво. Заздрощі Антея
я розумію. Отже, й я поставив
не в атріум1 камінну Терпсіхору,
а в свій таблін, щоб не профанувалась.
Антей
(щиро).
За се тобі я справді винен дяку!
Меценат
Так докажи ж нам ділом тую вдячність,
а власне, співом.
(До раба).
Принеси, Евтіме,
ту ліру, що сьогодні я купив.
Евтім приносить велику, пишно
оздоблену ліру.
Антею, сяя ліра — дар всесвіту,
бо роги в неї з тура пущ германських,
слон африканський дав оздоби з кості,
край аравійський золота прислав,
а дерева — індійський ліс таємний,
мозаїка прийшла з країни сінів2,
найкращі в світі струни італійські
оправлено в британське ясне срібло.
Антей
Лиш еллінського в ній нема нічого?
Меценат
Вся буде грецька, як твоєю стане,
бо ти її дістанеш в дар від мене,
коли вподобаєш. Торкни їй струни.
Антей
(торкає струни недбало, не беручи з рук
раба. Струни озиваються тихим, але напро-
чуд гарним і чистим голосом. Антей
здригається від подиву).
Який прекрасний, надзвичайний голос!
Дай ліру, хлопче!
(Бере до рук ліру).
Ох, яка важка!
Меценат
Ти сам її держать не потребуєш.
На те є раб. Евтіме, на коліна!
І так держи, як сей співець накаже.
Евтім стає на коліна і піддержує
Антеєві ліру.
Антей
Ні, їй не слід звикати до такого.
В своїй оселі я рабів не маю,
і прийдеться їй висіть на повітрі
на ремінці.
|
