Микола Зеров

Навсікая (аналіз)

Творчий доробок М. Зерова налічує близько 90 сонетів. Це ліричний різновид (жанр) і разом з тим строфа, яка має усталену, традиційну побудову: чотирнадцять рядків, поділених на два тривірші з перехресним або кільцевим римуванням. Пишеться сонет п’яти- або шестистопним ямбом. Ця класична форма впродовж віків зазнає певних видозмін, але непорушним залишається правило: кожна наступна строфа розвиває мотив вірша. Сонет дисциплінує думку, шліфує майстерність митця.

Сонети М. Зерова — унікальне явище в нашому письменстві. Цей жанр під його пером набуває філософської глибини, інтелектуальної напруги, довершеності.

Цілком за неокласичними приписами поет у сонеті “Навсікая” звертається до образів та мотивів гомерівської “Одіссеї”. Так, у шостій частині цього славнозвісного твору розповідається про зустріч Одіссея з Навсікаєю — царівною феаків, казкового щасливого народу, який не знає ні турбот, ні горя, ні смутку.

Початок вірша — це пафосне оспівування невловимо-загадкової краси жінки:

Феацький квіте, серце Навсікає,
Як промінь сонця на піску морськім!

Далі цей мотив поглиблюється: жіноча врода асоціюється з чистотою і незаплямованістю внутрішнього світу дитини. Тому-то Одіссей “сам не свій”, бо потрапив у полон Навсікаї:

Ясна, зцілюща, мов жива роса,
Рожевим сплеском Еллінського моря
Йому сміється радісна Краса.

Прославляючи красу як гармонійне начало світу, її здатність зживити “безмір мук і горя”, М. Зеров ще раз виявляє свої неокласичні погляди. Більше того, сонет розпочинається епіграфом з поезії М. Рильського, у якій згадується “ніжна Навсікая” як символ краси і гармонії.

До цього образу М. Зеров звертається і в іншому своєму творі — сонеті “Саломея”, мотив якого навіяний однойменною п’єсою Оскара Уайльда про те, як за велінням дочки Іродіади Саломеї було страчено Йоканаана — Іоанна Хрестителя. Цей сонет, на відміну від “Навсікаї”, відтворює жорстокість, безглуздя, божевілля світу. У ньому любов — світле і чисте почуття — цвіте “диким цвітом”, “шоломи і тіари” залиті кров’ю,

І Саломея!.. Ще дитя (дитя!),
А п’є страшне, отруєне пиття
І тільки меч і помсту накликає.

Таким чином М. Зеров протиставляє криваву помсту дитини гармонії світу:

Душе моя! Тікай на корабель,
Пливи туди, де серед білих скель
Струнка, мов промінь, чиста Навсікая.

Сонет “Саломея” присвячений П. Филиповичу. І це знаменно, бо, апелюючи до побратимів по перу, своїх сучасників, М. Зеров ніби підкреслює думку про спільність та одностайність їх позицій в оспівуванні чистоти, краси, людяності. Чи не тому він кличе людську душу “На білі скелі” (М. Рильський — “на білі острови”), що в своїй сучасності бачить жорстокість, непримиренність, ворожнечу?

Поезії “Саломея” і “Навсікая” розкривають погляд їх автора на красу як гармонію душі і тіла, як основу світобудови. Не Саломея, а Навсікая є для М. Зерова поетичним втіленням жіночої чистоти і гідності, гармонії і краси.